Найочікуваніші фільми 2023 року

"Чоловік на ім'я Отто" / A Man Called Otto (США-Швейцарія, режисер: Марк Форстер)

Чоловік середніх років на ім'я Отто, що живе у типовому американському передмісті, здається просто диким мізантропом і ненависником усього живого. Він лається на котів, на собак, на працівників доставки, на сусідів; здається, він ненавидить весь світ. Але насправді в такої поведінки є вагома причина: він втратив кохану дружину й через це відмежувався від людей, забувши смак життя. Але одного дня біля нього оселяється молода родина: чарівна жінка, незграба-чоловік і двійко чудових дітей. І дуже скоро виявляється, що Отто цікавий і потрібний їм, тож, поступово, будні відлюдька знову наповнюються дружбою та любов’ю.

Головну роль зіграв Том Генкс, що вже саме по собі має забезпечити фільму увагу широкої авдиторії, а режисером виступив Марк Форстер – американо-швейцарський автор, на рахунку якого є рівним чином як касові блокбастери – "Війна світів Z", "Квант милосердя", так і зворушливі камерні драми – "Бал монстрів", "Чарівна країна", "Персонаж". Логічно, що й у "Чоловіка на ім'я Отто" є всі шанси стати подією кіносезону.

"Вавилон" / Babylon (США, режисер: Дам'єн Шазелл)

Назва цього фільму якнайкраще відповідає його змісту. Дія триває в Лос-Анджелесі в 1926-1934 роках. Це – час "золотої лихоманки" в Голівуді, а також – появи звуку в кіні, події, що стала для "срібного екрану" рівним чином революційною та катастрофічною. Головні дійові особи – зірка німого кінематографу Джек Конрад (Бред Пітт), абмітна й шалена акторка Неллі Ларой (Марго Роббі), початківець з Мексики Менні Торрес (Дієго Кальва). Всі вони не уявляють свого життя поза межами знімального майданчика.

Власне, Шазелл тут продовжує розвивати свою улюблену тему про ціну успіху в шоу-бізнесі – зрештою, вона принесла йому "Оскар" за "Ла-Ла Ленд" (2016). А втім, новий фільм має складнішу структуру і набагато драматичніший розвиток подій, хоча розпочинається як божевільна комедія. Голівуд "золотої доби" зображений Шазеллом дійсно як такий собі новітній Вавилон – місце з майже істеричною жагою як до розваг, так і до роботи. Безумні масові сцени з десятками людей, що танцюють, пиячать, злягаються, ще божевільніші масовки, в яких знімаються паралельно пів дюжини абсолютно різних фільмів, секс, кокаїн, джаз – цей несамовитий рух просто захльостує екран. Але біблійний Вавилон загинув від мовного розділення – а для Голівуду такою бідою і стає винахід звуку в кіні, й поступово інтонація фільму змінюється на трагічну.

Цей нерівна, невротична картина сподобається не всім, однак байдужих точно не лишиться.

"Памфір" (Україна-Франція-Польща, режисер: Дмитро Сухолиткий-Собчук)

Події повнометражного ігрового дебюту Дмитра Сухолиткого-Собчука розгортаються в українському прикордонні з Румунією напередодні традиційного карнавалу Червоної Маланки, про який Сухолиткий-Собчук уже знімав документальний фільм "Красна Маланка" (2013). Бувалий контрабандист Памфір (Олександр Яцентюк) повертається додому після тривалої відлучки з твердим наміром назавжди покінчити з кримінальними заробітками. Однак, на біду, його син влаштовує підпал у молитовному домі протестантської громади, щоб утримати батька вдома. Щоб оплатити збитки, Памфіру доводиться повернутися до контрабанди; при цьому він стає на шляху у місцевого мафіозного багатія.

Найсильніші сторони фільму — його візуальна складова (оператор-постановник – Микита Кузьменко) та гра Яцентюка. Кузьменко й Сухолиткий передають будні та свята закарпатської глибинки в мальовничо насичених кадрах. У цих заворожливих декораціях Яцентюк-Памфір постає як билинний господар воїх місць, воїн-охоронець із силою ведмедя і доброю вдачею. Недолік фільму – нерівно вибудований сюжет. Проте, безумовно, "Памфір" буде цікавий поціновувачам авторського кіна як перше в Україні поєднання фольклорної фактури з похмурістю фільму нуар.

Світова прем’єра стрічки відбулася на Канському кінофестивалі в рамках програми "Двотижневик режисерів". У жовтні в Києві "Памфір" переміг у 5 з 10 номінацій Національної премії кінокритиків "Кіноколо": найкращий фільм, найкращий сценарій, найкращий режисер, найкращий актор і відкриття року.

"Імперія світла" / Empire of Light (США-Великобританія, режисер: Сем Мендес)

"Імперією" називається кінотеатр у Південній Англії, де працює Гіларі (Олівія Колман), самітниця середніх років. Колись "Імперія" знала кращі дні: у вестибюлі висить архівне фото з прем’єри голівудської класики "Розмальована вуаль" з Гретою Гарбо (1934). Зараз же два з чотирьох залів закриті, людей приходить мало. На вулиці – початок 1980-х, Маргарет Тетчер при владі, "правий поворот" у політичному житті Великої Британії, апогей руху скінгедів, сплеск расизму.

Сем Мендес завоював світовий кінематограф з першої спроби, дебютувавши в 1999 році з "Американською красунею" і одразу отримавши "Оскар" — надзвичайна рідкість. У Голівуді згодом Мендес зняв кілька блокбастерів, у тому числі 23-й фільм про Джеймса Бонда – "007: Координати "Скайфолл"", а в 2019 році повернувся до Європи з ефектною військовою драмою "1917".

В "Імперії світла" Мендес вибудовує ліричний сюжет, який цього разу сфокусований на непростих взаєминах стосунки Гіларі та її чорношкірого колеги, набагато молодшого Стівена (Майкл Ворд). Їхній зв’язок – це близькість ізгоїв. У Гіларі – психологічний розлад, а Стівен – постійна мішень для расистської агресії. Ця лінія переконлива в першу чергу завдяки Колман: видатна британська акторка блискуче відпрацьовує найекстремальніші емоційні стани, й на все, що вона робить в кадрі, цікаво дивитись. Оператором тут, як і в "1917", виступив Роджер Дікінс, і це відчувається. Приморські краєвиди, інтер’єри старого кінотеатру, сцени феєрверку на Новий рік та скінгедського погрому зафільмовані в тій самій вишуканій грі кольорів, світла та тіней, як і баталії в "1917".

В цьогорічних призових перегонах "Золотого глобуса" Олівія Колман номінована як найкраща акторка в драматичному фільмі.

"Наступний гол – переможний" / Next Goal Wins (США-Великобританія, режисер: Тайка Вайтіті)

Новозеландський майстер комедій, якому під силу й уїдлива казка про Гітлера ("Кролик Джоджо", 2019), і супергеройський атракціон ("Тор: Кохання та грім", 2022), цього разу взявся за радикально нову для себе тематику. "Наступний гол – переможний", сценарій якого Вайтіті написав у співавторстві з Іеном Моррісом, заснований на однойменному документальному фільмі Майка Бретта і Стіва Джеймісона року про намагання голландського тренера Томаса Ронгена вивести національну збірну Американського Самоа з футболу, яка вважається найслабшою футбольною командою світу, до кваліфікації Чемпіонату світу з футболу 2014 року.

У складі є дві зірки: Майкл Фассбендер у ролі Ронгена та Елізабет Мосс. Зйомки проходили на Гаваях. Знаючи особливості режисерського обдарування Вайтіті, можна бути впевненим, що видовище на нас очікує настільки ж смішне, наскільки й захопливе.

"Вартові Галактики-3" / Guardians of the Galaxy Vol. 3 (США, режисер: Джеймс Ганн)

Подробиці нової частини пригод Вартових ще невідомі, але достатньо вже імені режисера, щоб бути впевненим: яскраве, а, головне, дотепне видовище гарантоване.

Власне, вся франшиза "Вартові Галактики" – це чи не найкраща частина кінокоміксного Всевіту "Марвел". Колишній бранець інопланетян і шанувальник попси 1980-х Пітер Квіл, балакучий єнот Ракета з гранатометом, дерево-вояк Грут, що вимовляє одну-єдину фразу "Я Грут", але всі його розуміють. Та інші подібні персонажі й персонажки – ця пістрява компанія знову влипає в порятунок людства. Джеймс Ганн з його відмінним почуттям гумору – чи не єдиний режисер у Голівуді (за винятком, мабуть, хіба що вищезгаданого Тайки Вайтіті), котрий пам’ятає, що "комікс" є однокореневим словом з "комедією". Тож весь набір спецефектів тут гарантований, але, головне, що зал реготатиме гучно й часто.

"Місто астероїдів" / Asteroid City (США, режисер: Вес Андерсон)

Подробиць про сюжет нового фільму улюбленця світових кінофестивалів Уеса Андерсона відомо небагато. 43-річний режисер є майстром романтичних історій у декораціях відносно недавнього минулого, а також уміє знімати про підлітків. Нова картина в цьому сенсі не є винятком. Дія розгортатиметься в 1955 році. Тінейджери та їхні батьки з усіх кінців США збираються для наукових змагань, відпочинку, комедійних вихваток, драматичних переживань та романтичних пристрастей на з'їзд юних астрономів, який проводиться у вигаданому американському містечку посеред пустелі.

Це все, що відомо, але кастинг просто засліплює кількістю зірок: Тільда Свінтон, Едрієн Броуді, Том Генкс , Марго Роббі, Скарлетт Йоганссон, Джеффрі Райт, Віллем Дефо, Едвард Нортон, Лієв Шрайбер, Метт Діллон, Джефф Голдблюм. Вже через такий набір імен "Місто астероїдів" просто приречене стати однією з головних прем’єр літа.

"Фабельмани" / The Fabelmans (США, режисер: Стівен Спілберг)

76-річному Спілбергу вже нікому нічого не треба доводити; але, навіть перебуваючи в статусі живої легенди, він не втратив здатності дивувати глядачів.

"Фабельмани" — це особлива робота у фільмографії Спілберга, адже сценарій, написаний у співавторстві з Тоні Кушнером, ґрунтується на автобіографії самого режисера. Мабуть, уперше Спілберг представляє настільки особисте кіно.

Перед нами – середня єврейська родина в Америці 1950-60-х років. Берт Фабельман (Пол Дано) – талановитий науковець, комп’ютерник, Мітці Фабельман (Мішель Вільямс) відмовилася від кар’єри піаністки на користь родини. У них – троє дітей – дві дочки й і син. Власне, головний герой – Семмі (Габріель ЛаБель) після першого візиту в кінотеатр у ранньому дитинстві відкриває для себе світ целулоїдних мрій, який поступово стає його головною пристрастю. Знімаючи на аматорську камеру, Семмі спочатку робить стрічки зі своїми іграшками, потім починає задіювати однокласників. "Фабельмани" чудово передають всю магію і поезію кіновиробництва, оцей дитячий захват мистецтвом рухомих картинок, який, вочевидь, свого часу переживав сам Спілберг, тільки-но починаючи свій режисерський шлях. І, хоча формально цей фільм є сімейною драмою, саме оця щира любов автора до свого ремесла робить його незабутнім.