Велика біла чума. Що спільного у Чехова, Вів'єн Лі і Баден-Бадена
Туберкульоз, який зовсім недавно мав славу "хвороби благородної і сумною", сьогодні вважається чи не ганебним клеймом. Схоже, суспільству знову пора змінювати усталені погляди.
Епідемія туберкульозу - біда всесвітнього масштабу: за даними ВООЗ, збудником захворювання інфікований кожен третій житель Землі. Тільки в Україні в минулому році захворіло близько 30 тисяч чоловік. При цьому 5 тисяч - тобто кожного шостого! - не вдалося врятувати. Фахівці, що вивчають цю підступну і небезпечну хворобу, впевнені: змінити ситуацію може лише новий підхід до практики лікування закритих форм цієї хвороби.
Сама "творча" хвороба
Боротьба людини з туберкульозом почалася тисячі років тому. У всякому разі, книги Второзаконня і Левит містять опис його легеневої форми, а туберкульоз хребта виявлено у давньоєгипетських мумій. Одне з найбільш ранніх описів туберкульозу належить Гіппократу. Правда, він вважав цю хворобу спадковою, як і інший відомий лікар - Авіценна.
До речі, міцно увійшла в народний фольклор "золотуха" часто бувала нічим іншим як туберкульозним ураженням лімфатичних вузлів або шкіри. Але самим влучним "псевдонімом" туберкульозу став виник у XVIII столітті термін "сухоти": адже жертви цієї хвороби в буквальному сенсі чахли. Саме слово "фтиза" - в перекладі з грецького "виснаження". - дало назву фтизіатрії, області медицини, пов'язаної з вивченням і лікуванням туберкульозу.
Практично невиліковна до відкриття антибіотика стрептоміцину, приніс своєму "батькові" Зельману Ваксману Нобелівську премію 1952 року, сухоти тримала в страху всіх, хто про неї чув. А чули багато - адже в XVI-XVII століттях туберкульоз "викосив" щонайменше десяту частину Європи, отримавши прізвисько Великої білої чуми. Так і в наступні 200 років серед його жертв були не просто представники усіх станів, а й справді великі люди, чия творча спадщина входить в скарбничку всесвітніх скарбів.
Так, саме туберкульоз обірвав життя таких видатних літераторів, як Франц Кафка і Віссаріон Бєлінський, Леся Українка і Шарлотта Бронте, Антон Чехов та Ілля Ільф. Страждають від сухот герої Ремарка теж "змальовані" з життя: жорстокий недуга терзав першу дружину "співака втраченого покоління". А скільки картин могли б ще написати замордовані смертельною інфекцією Кустодієв і Перов! Скільки мелодій створити Шопен! Скільки ролей зіграти прекрасна Вів'єн Лі!
Не дивно, що саме йдуть в розквіті років красиві, талановиті та сильні духом люди довгий час залишалися "соціальним портретом" сухот. Дійшло до того, що сухотний вигляд навіть увійшов у моду: дами затягувалися в корсети, пили оцет для томної блідості і закопували екстракт беладони в очі для гарячкового блиску. Оскільки знайти причину хвороби ніяк не вдавалося, і специфічного лікування від сухот не було хворих просто відправляли в санаторії дихати чистим повітрям і пити мінеральні води. Знаменитий курорт Баден-Баден теж у свій час був відомий як місце, де можна вилікуватися від туберкульозу.
Відкритий і усунутий
Без перебільшення великим даром людству стало відкриття хвороботворної мікобактерії Mycobacterium tuberculosis, вчинене Робертом Кохом у 1882 році. У 1905 році вчений за це відкриття був удостоєний Нобелівської премії в області фізіології і медицини. На початку 1890-х Коху вдалося отримати туберкулін - екстракт туберкульозних культур, який він як ефективний діагностичний засіб при виявленні туберкульозу. А в 1897-му бостонський лікар Френсіс Вільямс виявив, що вогнище туберкульозу видно в рентгенівських променях. Це дозволяло діагностувати хворобу на ранніх стадіях. Але ось парадокс: у цих наукових знахідок, поклали початок новій ері боротьби з сухотами, виявилася і темна сторона! Саме вони мимоволі стали причиною різкої трансформації "хвороби, яка забирає найкращих" в "недуга, властивий черні".
Виною такої радикальної зміни "сухотного іміджу" виступили перші масові профогляди заводських робочих, що показали надзвичайно високий відсоток заражених. Сьогодні це нікого не дивує: загальновідомо, що ніщо так не сприяє поширенню будь-якої інфекції, як велика скупченість людей. Але в кінці XIX століття інформація мала ефект вибуху бомби: хворобою, що забезпечує "цікаву блідість, особливий блиск очей і зворушливо прозорий рум'янець", виявилися відзначені скотарі, шевці та ремісники! Коли ж з'ясувалося, що і кашель каторжан суцільно і поруч пояснювався туберкульоз, останній остаточно перейшов у розряд соціальних хвороб. Сам Кох говорив: "Туберкульоз - це сльози злиднів, выплаканные всередину".
До 1917-го ситуація з туберкульозом в царській Росії була аналогічна такій у решті Європі: він торкався всі верстви суспільства. Але якщо до послуг заможних людей була досить розгалужена мережа приватних клінік і спеціалізованих санаторіїв, то заробляють на життя щоденною працею на таку розкіш розраховувати не могли. Більше того - до останнього тягнули з будь-якими скаргами на здоров'я, щоб не втратити годувальницю-роботу, а часто і дах. Тому для більшості дотерпевших хвороба до останньої стадії "путівка" в туберкульозний диспансер ставала квитком в один кінець.
Втім, населення СРСР, благополучно позбавлена і від заможних "буржуїв", і від доступу на "загниваючий Захід", проблему туберкульозу теж не вирішило. Хоча і створило досить розвинену внутрішню мережу протитуберкульозних диспансерів та спеціалізованих санаторіїв. Про приголомшливих успіхах радянської фтизіатрії активно писала і державна преса. А оскільки статистика в газетах завжди подавалася під "правильним" пропагандистським кутом, то через деякий час радянські люди щиро стали вірити в те, що вилікувати туберкульоз легко. Отже, чомусь не вилікувані, - це просто асоціальні елементи, що заважають "наздогнати і перегнати Америку".
Важко стверджувати напевно, але є думка, що саме з цим пов'язана відсутність розробок оригінальних протитуберкульозних засобів в СРСР. Адже одна справа - надихатися образами гідних людей, і зовсім інша - усіляких негідників.
Від проколів до хімії
Один з перших методів лікування туберкульозу - штучний пневмоторакс. Хворому проколювали шкіру між ребрами спеціальною голкою і вводили повітря в плевральну порожнину. У 1920-х цей метод був прийнятий як основний при лікуванні хвороби. І залишався таким протягом декількох десятків років. Справжній прорив стався після відкриття Ваксманом в 1943-му стрептоміцину - першого високоефективного протитуберкульозного антибіотика. У 1957-му були виділені рифампицины; на початку 70-х років з'явилися й інші високоефективні препарати. Сьогодні саме хіміотерапія - найефективніший засіб боротьби з хворобою. Причому лікарі впевнені: щоб успішно побороти епідемію туберкульозу хворих із закритими формами хвороби доцільніше лікувати вдома. Правда, як поставляться в такому випадку до "туберкулезнику" сусіди - медики воліють не обговорювати.
На жаль, але "радянська спадщина" стосовно хворих на туберкульоз як до отбросам суспільства, поки не вдалося зжити й у незалежній Україні. Погана слава, як і раніше змушує суспільство вважати його "брудної" хворобою питущих, ув'язнених та бомжів.
Між тим, в 2011-му відсоток хворих на туберкульоз в Україні розподілявся так:
- особи, які повернулися з місць позбавлення волі - 0,4%,
- робітники аграрного сектору - 1,0%,
- приватні підприємці - 1,1%,
- медичні працівники та студенти - по 1,7%
- учні - 1,8%
- особи без постійного місця проживання - 2,0%
- службовці - 3,3%
- працюють люди, які не належать до наведених у звіті соціальних категорій - 7, 1%
- робітники - 11,9%
- пенсіонери - 12,9%
Інші ж 55,1% - це громадяни, віднесені до категорії "непрацюючі працездатного віку". До складу якої входять не тільки всі без винятку домогосподарки, але і більшість фрілансерів, "свої" няні та доглядальниці, неоформлені співробітники йдуть від оподаткування роботодавців та інші подібні "дармоїди".
Так чи не пора зжити застарілі забобони і, взявши приклад з рештою Європи, визнати: туберкульоз є не "проблемою маргіналів", а дійсно спільною бідою!
