Вбивства, братки і малинові піджаки. Як Сенцов у "Носорозі" розкриває травму лихих 90-х

Мало який фільм має настільки драматичну долю, причому в масштабах не тільки українського, а й світового кіно. Олег Сенцов ніколи не мав спеціалізованої кінематографічної освіти. Коли він прийшов вступати на Вищі курси сценаристів і кінорежисерів у Москві, закінчилося це, за його словами, так: "Годину з ними дискутував про кіно, і зрештою вони сказали: "Якщо ви такий розумний і маєте свій погляд на все, то йдіть і знімайте, ми вам непотрібні". Тож, маючи економічну освіту, Олег став співвласником успішного комп'ютерного клубу в рідному Сімферополі, що дало змогу зібрати кошти для зйомок повнометражного дебюту "Гамер" (2011) про підлітка-геймера. Фільм мав прем’єру на Роттердамському кінофестивалі (2012) та здобув премію Гільдії кінознавців та кінокритиків Росії на фестивалі "Дух вогню" у Ханти-Мансійську.

У 2012 році Сенцов подав проєкт кримінальної драми "Носоріг" на 3-й пітчинг Держкіно та виграв державне фінансування: 3,9 млн грн. або майже половину від заявленого тоді кошторису у 8,1 млн грн. У 2012-му проєкт також став переможцем продюсерського пітчингу компанії UDP на Одеському кінофестивалі та отримав грант на 25 тисяч гривень, а наступного року "Носорога" підтримав німецький кінофонд Medienboard Berlin-Brandenburg грантом на суму 100 тис. євро. Вже почався кастинг акторів і були зняті перші проби, але втрутилися, говорячи офіційною мовою, форс-мажорні обставини.

Коли в 2013 р. вибухнув Євромайдан, для Олега питання вибору сторін навіть не стояло. Не приховував режисер свою проукраїнську позицію і під час анексії Криму Росією: зокрема, розвозив продукти та предмети першої необхідності заблокованим українським військовим. 10 травня 2014 року співробітники ФСБ затримали Олега Сенцова, Геннадія Афанасьєва, Олексія Чирнія та Олександра Кольченка у Сімферополі. Їм було пред'явлено звинувачення у підготовці до скоєння вибухів біля меморіалу "Вічного вогню" та пам'ятника Леніну в Сімферополі, а також до підпалів офісів громадської організації "Русская община Крыма" та представництва партії "Єдина Росія". 25 серпня 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд засудив Сенцова до 20 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму. При цьому жодних доказів його участі в терористичних угрупованнях на суді так і не було представлено: весь вирок ґрунтувався на словах свідка, який проходив у іншій кримінальній справі і дав ці свідчення під тиском.

"Мені запропонували дати свідчення проти керівництва Майдану і отримати 7 років, або стати керівником і отримати 20. Через 3 дні вже знайшли зброю, тому що яка терористична група без зброї… Через пів року ФСБ дивним чином виявила на моєму ноуті два файли про виготовлення вибухових речовин", — розповів Сенцов.

Кампанію за визволення кінематографіста підтримували інтелектуали та знаменитості по всьому світу, зокрема, Меріл Стріп, Джордж Клуні, Джонні Депп, Стівен Кінг, Анджей Вайда, Девід Кроненберг, Педро Альмодовар, Салман Рушді, Кшиштоф Зануссі, Акі Каурісмякі, Фолькер Шльондорф. У червні 2015-го в київському видавництві Laurus вийшла книга оповідань Олега Сенцова, написаних до ув'язнення. 17 січня 2016 Чеський кінематографічний і телевізійний союз FITNESS нагородив Сенцова спеціальною премією журі, а американський ПЕН-клуб 26 квітня 2017 — премією імені Барбари Голдсміт "Свобода писати". Під час ув’язнення Олег став також лавреатом Національної премії імені Тараса Шевченка (2016) та премії Сахарова за свободу думки (від Європарламенту, 2018).

Тиск на Кремль приніс результати. 7 вересня 2019 р. режисер був звільнений в рамках обміну російських злочинців на українських військовополонених. Це дало йому змогу Сенцову повернутися до улюбленої справи і нарешті розпочати зйомки. В липні 2020 року Рада з державної підтримки кінематографії ухвалила рішення щодо підтримки фільму, спираючись на результати давнього 3-го пітчингу. Кінцеве фінансування Держкіно склало 25 млн грн — 50% від загального заявленого кошторису, який зріс через зміну економічної ситуації за останні 6 років. Схоже рішення прийняло й керівництво вищезгаданого кінофонду Medienboard Berlin-Brandenburg, яке підвищило остаточну підтримку проєкту до 150 тис. євро.

"Носоріг" вийшов у копродукції України, Польщі та Німеччини. Світова прем'єра відбулася 9 вересня 2021 року на 78 Венеціанському фестивалі у паралельному конкурсі Orizzonti ("Горизонти"). Окрім звичного перегляду у кінозалі, кіномани з усієї Італії також мали змогу переглянути стрічку онлайн по vod-технології. Згодом, 20 вересня 2021 року, фільм взяв участь у міжнародному конкурсі 16 фестивалю арт-хаусного кіно в Батумі (Batumi International Art-house Film Festival); журі присудило Сергію Філімонову приз за найкраще виконання головної ролі. 17 листопада 2021 р. "Носоріг" здобув Гран-прі за найкращий ігровий фільм на Стокгольмському міжнародному кінофестивалі, а Сергій Філімонов був визнаний найкращим актором. Стримінгова платформа Netflix придбала права на онлайн-показ "Носорогу" (розпочнеться наприкінці весни 2022 року). Окрім Netflix, стрічку Сенцова також купили для показу у Великій Британії, Франції, Італії, а телевізійна прем‘єра має відбутися на німецько-французькому телеканалі ZDF/ARTE. Сьогодні ж фільм виходить в український прокат.

Історія в стрічці починається в 1980-х роках, коли Радянський Союз розвалювався, але все ще контролював повсякденне життя своїх громадян. Ми зустрічаємо героя, що в дитячі роки ще носить ім’я Вова (Дмитро Діма). Він звичайний хлопчисько, з якого намагаються знущатися однолітки. Даючи відсіч, він випадково виколює одному з кривдників око, що потім стає його відповіддю на чимало пізніших потрясінь, майже як у Біблії: око за око, зуб за зуб. Прізвисько "Носоріг", яке витіснило його справжнє ім’я, приклеїлося до нього, коли він отримав ґулю на лобі, наче як зародок рогу.

"У дитинстві всі щасливі. Світ сприймаєш інакше. Він здається чесним і справедливим. Здається, що жорстокими бувають тільки діти. Потім виростаєш і розумієш, що дорослі ще гірші за дітей. Але ту мить, коли сам стаєш дорослим – не помічаєш. А коли стаєш поганим – тим більше". У цьому початковому монолозі Володимира сконцентрована вся подальша драма його життя. Хлопчик повертається додому (сам епізод повернення виконаний у підкреслено мальовничому стилі, котрий апелює до передостанньої стрічки Тарковського "Ностальгія"), і далі запускається ланцюжок енергійно змонтованих коротких сцен, у яких розказується про життя Вовиної родини. Все як у людей: бідність, горілка, батько загримів у тюрму, старшого брата загребли в армію в Афганістан, ще горілка, сестра почала гуляти неповнолітньою та вийшла заміж надто молодою, батько як повернувся, так і пішов, брат повернувся, але в цинковому ящику, ще більша бідність, ще більше горілки, а ось і СРСР розпався і тепер кожний сам за себе. Цей стрімкий пролог виконаний згідно з усіма заповідями кінодраматургічної майстерності: "зачепити", зацікавити глядача в перші 15-20 хвилин. Сенцову це вдається.

Той самий, вже, на щастя, трохи підзабутий дикий капіталізм захоплює вулиці міста. Вова, тепер охрещений бойовим псевдо Носоріг — його дорослого й грає Філімонов — і бригада його друзів-шибайголів з їхньою нарваністю та кулаками почуваються в цій новій реальності, як риби у воді (за іронією сюжету, прізвисько одного з "братків", блискуче зіграного Євгеном Світличним – Карась). Починають вони з дрібного розбою, з "гоп-стопу" – витрушують гроші в самотніх перехожих. Але доволі швидко переходять до серйозніших справ. Тепер уже у Носорога тверде життєве кредо: "Людина має бути сильною. Людина має захищати себе".

Весь фільм побудований як ланцюжок спогадів, низка тривалих флешбеків – бо в умовно теперішньому часі він сидить ввечері у машині і робить довгі зізнання загадковому слухачеві — чоловікові середніх років (Євген Черніков).

Фільм дуже точний у тому, що стосується атмосфери епохи. Шкірянки та малинові піджаки, "адідаси" та голені потилиці, "качалки" та сауни, пістолети та автомати, стрілянина й кров. Окремої згадки вартий саундтрек, який спрацьовує не згірше за яку-небудь машину часу: знущально-оптимістична "Если с другом вышел в путь" Володимира Шаїнського, нав’язливе It's My Life шведської поп-зірки Dr. Alban, пронизлива й страшна "Ситая свинья" російської рок-групи "Агата Крісті". Пацан, як то кажуть, приходить до успіху: одружився з коханням своєї юності Мариною (Аліна Зєвакова), на весіллі в них співає Олег Скрипка власною персоною, в щасливого подружжя народжується дитина, піджаки й машини стають усе дорожчими. Але ціну за все це герой платить страшну.

Він сам говорить: "Я перестав відчувати себе людиною". Ми бачимо вбивство за вбивством, катування за катуванням. Цікаво, що серед виконавців головних ролей є як мінімум один з відповідним життєвим досвідом. Епізодичного персонажа "Батю", хрещеного батька усіх бандитів міста, грає київський письменник і сценарист Володимир "Адольфич" Шамрай, який дійсно свого часу очолював власну кримінальну "бригаду" і відбував покарання в тюрмі.

Та все ж дійсно моторошною всю цю історію робить гра Філімонова. Ми бачимо, як по-своєму привабливий персонаж перетворюється на цілковитого звіра, на машину для вбивств. Як він втрачає один за одним друзів, а потім і дружину з дитиною. Та що б він не коїв – смерть оминає його. Наче "носорожа" товстошкірість відбиває всі удари, всі кулі. Але найбільш драматичний поворот нас очікує наприкінці фільму.

І тут доречно згадати цілковито інакший твір цілковито інакшого автора. П’єса "Носороги" була написана в 1960 р. великим французьким драматургом, одним з засновників театру абсурду Еженом Йонеско. В ній мешканці й мешканки невеличкого містечка одне за одним перетворюються на носорогів – товстошкірих, бездумних, лютих істот. Сміливість лишитися людиною знаходить у собі тільки один герой, який проголошує наприкінці: "Я не здамся!"

Власне, з протагоністом фільму Сенцова відбувається дещо протилежне. Він під фінал історії нарешті усвідомлює весь жах того, що накоїв, відкидає обладунки "носорога", вилюднюється в прямому сенсі слова. І саме це його й убиває.

Фільм Сенцова недосконалий. У ньому є прорахунки в драматургії, в сюжетних поворотах. Але на сьогодні "Носоріг" – найбільш об’ємна картина українських 1990-х, що колись з’являлася на екрані. В цій якості фільм і увійде в історію.