Ватники і каналізація агресії. Українські письменники про чемпіонат світу з футболу
Сьогодні у Росії розпочинається фінальний етап 21-го чемпіонату світу з футболу ФІФА. Триватиме він до 15 липня. За даними МЗС, подивитися на це дійство до РФ вирушило близько 6 тис. українців.
До слова, політв'язень Кремля режисер Олег Сенцов, що розпочав безстрокове голодування із вимогою звільнити всіх українських бранців, підгадав його саме під ЧС, аби в такий спосіб привернути увагу світової спільноти до злочинів російського уряду. Чи може стояти спорт поза політикою і війною?
"ДС" поцікавилась думкою сучасних письменників із цього приводу.
Спорт не може існувати поза політикою, бо спорт - це могутній політичний інструмент. Це все одно, що сказати: війна поза політикою або міжнародні стосунки поза політикою. Тому, безперечно, чемпіонат світу в Росії - це політична акція на вибілювання режиму Путіна. Нам пощастило, що українська збірна не потрапила до фінальної частини - інакше б виникла велетенська проблема: їхати до країни-агресора чи ні, і ми не певні, що вона б вирішилася на користь "не їхати".
Ну а за відсутності збірної України наш інтерес до чемпіонату світу падає, а в умовах, коли він проходить у Росії, практично зникає. Ну а ті українці, що їдуть туди уболівати, так само, як і ті, що їдуть туди працювати - це у кращому разі ватники, а у гіршому - зрадники, хіба є сумніви стосовно цього?
Я мало що можу сказати, бо футболом не цікавлюся, але вважаю, що великий спорт - однозначно не може бути поза політикою, він є частиною політики, так само, як і шоу-бізнес, і мистецтво. Тому люди, котрі їдуть на чемпіонат до росії - однозначно колаборанти, це люди, яким байдужа Україна і смерті українців у війні з росією. (Написання "росія" саме з маленької літери - авторське. — "ДС".)
Спорт буває і не поза політикою, оскільки в певні моменти будь-який вид діяльності може виявитися у політиці. Я вболіваю за "Барселону".
Українцям їхати в Росію на чемпіонат не раджу, виключно через агресію і війни Росії в Україні. Якби росіяни висадили війська на узбережжі Англії і захопили б, наприклад, місто Мідлсбро, то на чемпіонат в РФ приїхали би тільки Нікарагуа і КНДР, при всій повазі до Нікарагуа. Ніхто б інший не приїхав, через піднятий Британією міжнародний хайп. ЧС відмінили би, перенесли би, відібрали би. В України анексували і вторглися у десятки таких Мідлсбро. Це щодо політики. А щодо футболу - з чотирьох володарів "Золотих м'ячів" в радянському і пострадянському просторі троє - українці. Тому Україна й без ЧС крутіша за Росію.
Я ненавиджу футбол і не є вболівальником незалежно від обставин.
Спорт - це концентрована політика, каналізація агресії мирного часу. Той, хто їде в РФ на чемпіонат очевидно вважає, що війни в нас немає. Бажаю їм помилково отримати СМС "Не забудь позначити гаубиці" під час шмону на кордоні чи в самій Москві.
Ніколи не була футбольною вболівальницею. Вважаю: ганьба цивілізованій світовій спільноті, яка погодилася проводити чемпіонат у країні-агресорі. Якби РФ відкусила шматок, скажімо, Франції, то чи погодилася б ця країна на такий "чемпіонат"?
Дивують україніці, які туди збираються. Держава й пальчиком не має ворухнути, коли когось схоплять тамтешні спецслужби. Якби хтось із моїх знайомих зібрався б туди - перестала б спілкуватися
Спорт, як і, наприклад, культура, може перебувати більшою чи меншою мірою поза політикою, допоки це приватні ініціативи, безпосередньо не пов'язані з державними механізмами. Але зрозуміло, що на рівні, наприклад, національних збірних чи великих клубів (і це не тільки у футболі), спорт неминуче набуває і політичних вимірів. А у випадку успіхів він ще й стає однією з візитівок країни.
Я не є постійним уболівальником. На стадіонах буваю зовсім рідко. Але час від часу дивлюся футбол по телевізору та в інтернеті. Тоді вболіваю передусім за українську збірну, за "Динамо" і "Металіст" (так, я харків'янин!). Проте часом люблю раптом повболівати за щось екзотичне - досі з задоволенням згадую ігри ФК "Львів" кінця двотисячних років, особливо на стадіоні в Добромилі.
Чемпіонат світу в Росії не дивитимусь. А ті українці, що їдуть на нього, роблять дурницю. По-перше, вони беззаперечно демонструють лояльність не лише до футболу чи улюблених команд, а й безпосередньо до російської держави (бо ж вона прямий і офіційний організатор "свята"), яка напала на нас і через яку щодня гинуть люди. По-друге, це елементарно небезпечно. Небезпечно, до речі, не лише для патріотів. Для тих, у кого хата скраю, теж. Та й для проросійськи налаштованих. Адже в Росії далеко не всі бажають розбиратись у "сортах" і різновидах українців.
Великий спорт не може бути поза політикою, як не може бути система водопостачання поза водою. А спорт - це дуже розгалужена система постачання емоцій та ідеології в одному пакеті. Ідеологія завжди має заходити в людей разом з емоціями, це - найшвидший шлях, насправді. А яка це ідеологія - це вже інше питання. Спортивні змагання придатні до ствердження політичних ідей, створення маніпуляцій і навіть для закріплення окупації.
Приміром, у Радянському Союзі почали "розганяти" любов до хокею на всіх рівнях, зокрема, коли ввели танки в Прагу в 1968 та окупували Чехословаччину. У окупованої країни була блискуча збірна з хокею. Легше ненавидіти того, хто викликає негативні емоції, і чехословаків ненавиділи, бо вони перемагали. Тобто хокей використали в окупаційних механізмах. Хоч з іншого боку чехословаки виходили на гру з плакатами "Перемога без танків" і теж підживлювали своє негативне ставлення до радянської влади, сміялися з неї. Подібні схеми від політиків РФ працюватимуть і на цьогорічному чемпіонаті з футболу, та присутність наших вболівальників неодмінно використають російські ЗМІ. Тобто присутність українських вболівальників в Росії в той час, коли цією країною окупована частина України, ведеться війна на нашій території - це робота проти нашої держави.
