З варягів у грузини. Михайло Саакашвілі розвіяв норманську теорію
Дніпро був тихий, і коли до мірного плескіт весел, скрипу кочетів і сопению дружинників додався якийсь ритмічно-монотонний гул, він зрозумів: скоро. Гул, між тим, наростал, і над водою все виразніше чувся багатоголосе "УІ ИЕ! Про! Я! Про! АЕЕ!!!"
- Це що, заклання? (він дуже старався і навіть цілком швидко освоїв мову цієї країни, але в хвилини хвилювання все ще плутав слова)
- Не... Закладать-то рано ще... Кличуть! Ось докличуться - тоді і закладут. Посол зажував останні слова, ніби боячись, що бовкнув зайвого.
- Звати? Кого?
- Та тебе, княже. Всі звуть, від стара до велика, бо ті, шо малий мала менше мамку так не кличуть. Все, як я і казав! Слухай.
Посол набрав повні груди повітря (тіснувата кольчуга жалібно дзенькнула) і, намагаючись потрапляти в такт криків з берега, заголосил: "Рю-рик! Прий-де! По-ря-док! Наведе!"
Конунг посміхнувся. Про себе ж подумав, що скальди таки молодці: он як про його реформаторство розтрубили. Як же там було-то? А, точно. Профі одного разу - профі завжди. Ефективний менеджер, всі справи. Дарма що вдома йому не тільки новий термін, але і новий день не світив - хіба тільки в порубі. А так все вийшло якнайкраще, хвала Локкі - і без візантійських контрактів.
Посли від полян зі своїм проханням прислати кого-небудь прибули якраз на ранок після виборів. Чим врятували від неприємностей і самого Рюрика, і ватагу заризяк його (але-але, обсмикнув себе конунг - яка ватага, які заризяки? Команда реформаторів!). Посмішка перетворилася в посмішку.
- Ну зустрічай, Києві. Ось і я.
***
Щось мені підказує, що ось цей момент - те, що Рюрик був не просто запрошеним князем, а дуже вчасно званим, майже вигнаним, - природно, благополучно забувся. Залишилася періодично - знову ж, вчасно - спливає легенда про кваліфікації, організаторські таланти. Те саме "профі одного разу - профі завжди".
Думаєте, з відставкою Михайла Саакашвілі цей гештальт закрився? І не сподівайтеся. Виключно до тих пір, поки зловмисність своїх пацанів не знадобиться знову видавати за недосвідченість.
Особисто я всерйоз підозрюю, що якщо всі ці байки про Рюрика мають під собою реальну основу, то у нього вийшло", по-перше, тому, що відступати було нікуди. Якщо хочете, це синдром експата - ну або ліміти заїжджої. Життя найманця або пірата - романтична і деколи почесна, але пообійматися з валькиріямі можна і в більш комфортній обстановці. І потім, якби після невдачі можна було звалити кудись на безпечні п'ятизіркові острова, ще невідомо, що б він волів. А по-друге, його шанси здорово залежали від незаперечною можливості передати слово залізяці на поясі.
Але при всьому при цьому ніхто не може поручитися за те, що запросили варяга дорослі і серйозні - дуже дорослі і дуже серйозні - дядька не використовували його як ширму для своїх справ. Цинічно користуючись його неминучою - як мінімум на перших порах - некомпетентністю у зв'язку з неможливістю розібратися, хто кому ким доводиться "по паперах" і насправді, хто кому що заносить, хто кого чому гнобить, хто з ким днем дружить і вночі спить, а вечорами лається.
І будь ти хоч племінний вождь, хоч екс-президент іншої країни, тут з аборигенами домовлятися - що намагатися вгадати, в якому наперстку кульку. І нехай по ходу з'ясується - не в наперстку, а в офшорі - далі-то що? Ніхто не знає вразливостей системи краще, ніж розробник і оператор, для неї вони небезпечніші хакерів, і вже якщо будете користуватися дірками в безпеці, тут вже ніякої заїжджий консультант не допоможе. Хоча увагу, звичайно, відверне. І навіть побавить.
Так що Саакашвілі, можна сказати, остаточно поховав норманську теорію виникнення державності на Русі. За що йому, звичайно, спасибі. Спасибі також за те, що в черговий раз показав: простих рішень не буде. А "чарівник у блакитному вертольоті" може хіба що розважити, але не позбавити від проблем. Це засіб з розряду гомеопатичних - тобто, непотрібних.
Просто потрібно зрозуміти: в світі не було, немає і вже точно не буде неефективних державних моделей. А їх ефективність визначається тим, чиї інтереси вони обслуговують, будь-які ж об'єктивні критерії - насправді не більш ніж індикатор залишку. І якщо залишок публіку перестав влаштовувати їй потрібно ставати суспільством. Громадянським суспільством. Інакше генерація месіанських очікувань від пришестя нових варягів буде настільки ж нескінченною, як і розчарування їх досягненнями, незважаючи на те, що мова йде всього лише про мешканців кунсткамери, будь то хоч Саакашвілі, хоч Бальцерович, хоч привид освіченого диктатора Лі Куан Ю, до якого так нерівно дихають наші імітатори.
