Валентина Хіврич: "Більше за всіх до інклюзивної освіти готові діти"
Словосполучення "інклюзивна освіта" стало одним із трендів сучасного суспільства. А формування інклюзивної освітньої середовища вважається одним з пріоритетних завдань у процесі побудови НУШ (нової української школи). Що вдалося зробити МОН за два роки реформи, на що витрачаються гроші, які виділяє держава, і що ще належить зробити? Про все це "ДС" дізналася у голови директорату інклюзивного та позашкільної освіти Валентини Хіврич.
- За минулий навчальний рік в Україні кількість шкіл, де введена інклюзивна форма освіти, зросла на 42%, а дітей, які їх відвідують, стало більше на 51%. Чи можна говорити, що реформа інклюзивної освіти в Україні проходить успішно?
- Всеукраїнський експеримент з впровадження інклюзивної освіти, ініційований Фондом Порошенко, стартував у 2016 р., новий Закон "Про освіту" прийнятий в 2017-му, а вже в 2018-му МОН спільно з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування створило мережу з 561 ІРЦ (инклюзивно ресурсних центрів).
Одночасно була ліквідована мережа психолого-медико-педагогічних комісій (ПМПК), яка замість оцінки потреб і сильних сторін дитини видавала дітям діагнози. За останніми даними, майже 12 тис. учнів по всій Україні навчаються в інклюзивних класах. Майже 3 тис. дітей навчаються в інклюзивних групах в дошкільних установах. І, на мою думку, це величезний прорив, тому що кожна четверта школа в нашій країні має мінімум один інклюзивний клас. Я, називаючи вам цифри, весь час вимовляю слово "майже", тому що кількість дітей постійно збільшується. Причина проста: якщо ваша дитина потребує особливих освітніх потреб (це підтверджується висновком ІРЦ), то керівництво школи, в яку ви звернулися протягом навчального року, зобов'язана відразу прийняти вашу заяву створити інклюзивний клас, не чекаючи 1 вересня.
Ще одне наше досягнення полягає в тому, що в кожному інклюзивному класі передбачено асистент вчителя, який раніше працював на півставки. Зараз це повна ставка. Значить, охочих обійняти цю посаду буде більше, а вчитель зможе без шкоди для навчального процесу приділяти увагу всім дітям. Саме тому ми зняли обмеження на кількість учнів в інклюзивному класі. Раніше передбачалося, що їх може бути не більше 25. Тепер їх може бути більше. І в цьому немає нічого поганого. Адже по суті в такому класі буде два вчителі.
- Які функції виконує асистент вчителя в інклюзивному класі?
- Він допомагає вчителеві організувати роботу і налагодити навчальний процес так, щоб кожна дитина змогла отримати якісні знання і розвиватися відповідно до своїх можливостей і здібностей. Якщо хтось із учнів щось не розчув, не встиг знайти в книзі потрібний розділ, то в цьому йому допомагає асистент вчителя. Якщо педагогу необхідно більше часу приділити дитині з особливими потребами, то помічник працює в цей час з іншими дітьми.
Батькам не варто боятися того, що їх дитина буде вчитися в інклюзивному класі. Адже по суті, я повторюся, з їх дітьми буде працювати два вчителі.
- Наше суспільство ще не навчилося до кінця бути толерантним до дітей з особливими потребами. Та і вчителі не завжди знають, як з ними працювати...
- Знаєте, виявилось, що більше усіх до інклюзивної освіти готові саме діти. Вони дуже спокійно сприймають однокласників з особливими потребами. Я вважаю, що чим частіше діти з інвалідністю буду з'являтися в суспільстві і чим раніше вони почнуть спілкування з однолітками, тим більш толерантним і милосердним буде наш соціум.
Инклюзивно - це значить доступно і зручно для кожного члена суспільства. Приміром, якщо в будинку або в школі зроблять пандус - це буде зручно не тільки для людини, що пересувається за допомогою візка, але і для мами з немовлям, і для літньої людини. Якщо на вокзалі зроблять смугу для слабозорих, яка показує, як дійти до метро, то для людини, яка вперше опинився в місті, це теж буде зручно. Найяскравіший приклад відкритості у всьому світі - це міжнародні аеропорти. Там всі люди, навіть не знаючи мови, досить легко, користуючись покажчиками, орієнтуються і знаходять все необхідне. І Міністерство робить все для того, щоб наші заклади освіти стали такими ж зручними для всіх.
- Як самі вчителі сприймають перспективу викладати в інклюзивних класах?
- Багато бояться. Особливо ті, у кого ніколи не було досвіду викладання для дітей з особливими потребами, тому що їх просто цьому не вчили. Досі у вищих навчальних закладах окремо навчають педагогів для звичайних шкіл і окремо тих, хто буде викладати в спеціальних. І ні у кого немає досвіду викладання, за винятком останніх двох років, в інклюзивних класах. Це величезна проблема. Безумовно, вчителям починати працювати в інклюзивних класах дуже складно, їм доводиться багато читати, більш ретельно готуватися до уроків, але в теж час вони розвиваються як професіонали. Батькам, у яких діти з особливими потребами, ми рекомендуємо заздалегідь прийти в школу і розповісти про особливості своєї дитини, щоб школа змогла підготуватися до процесу навчання.
- Що конкретно робить МОН, щоб допомогти вчителям?
- Міністерство у першу чергу відповідає за вироблення політики та її реалізацію. А це означає: готує проекти законів, постанов КМУ, накази, організовує навчання тренерів для тренерів", які вже на місцях проводять тренінги та семінари для педагогів, які працюють в ІРЦ, змішаних класах. Використовуємо досвід інших країн та напрацювання наших колег, які працюють у спеціальних установах. Як правило, в кожній області вони є. І у педагогів, що працюють в них, накопичений величезний досвід роботи з різними категоріями дітей. Ми рекомендуємо безпосередньо на місцях робити одноденні або дводенні семінари-тренінги, присвячені тому, як працювати, наприклад, з дітьми-аутистами. Наступного разу подібний семінар присвятити тому, як працювати зі слабозорими дітьми.
-Директори шкіл скаржаться, що корекційних педагогів, дефектологів, реабілітологів не вистачає - вони не хочуть працювати за мізерні 30 грн, які отримують за урок.
- Держава виділяє кошти на корекційно-розвивальні уроки. Ці гроші може отримувати будь-який вчитель, з яким дирекція укладе договір. Це так звана інклюзивна субвенція, яка виділяється на кожну дитину з особливими потребами. Правда, судячи зі звітів, виділені гроші на корекційні заняття використані в навчальних закладах всього лише на 30%. А все тому, що, приміром, у Києві міська рада до березня місяця не ухвалив рішення про розподіл цих коштів по районах. Що це означає? Гроші від держави прийшли, але до конкретних одержувачів так і не дійшли. Тому що депутати міської ради не вважали це питання важливим і першочерговим.
- А скільки взагалі грошей виділила держава?
- На кожну дитину з особливими освітніми потребами, що навчається в інклюзивному класі, виділяється на рік до 25 000 грн. І на кожної такої дитини в дошкільному закладі - за 17 000 грн. З цих грошей адміністрація школи або садочка має право взяти 30% на те, щоб облаштувати робоче місце конкретної дитини і закупити всі необхідні навчальні матеріали, виходячи з його потреб. Я знаю, що багато вчителів скаржаться на те, що немає спеціальних підручників для дітей з особливими потребами. Однак, вважаю, що вони не завжди потрібні. Якщо дитина навчається з усіма, то разом із однокласниками він повинен брати участь у навчальному процесі. І бажано, щоб підручники були однаковими. Звичайно, це не стосується особливих випадків, коли діти навчаються за модифікованим програмами.
- Инклюзивно ресурсних центрів (ІРЦ) зараз в Україні вже більше п'ятисот. Будете збільшувати їх кількість?
- На сьогоднішній день ІРЦ 561, до кінця року має відкритися ще 87 подібних центрів. Инклюзивно ресурсні центри - альтернатива психолого-медико-педагогічної консультації, яка була одна на всю область. Як правило, за 20 хвилин вона ставила лише діагноз дитині, не даючи батькам ніяких подальших рекомендацій. ІРЦ працюють абсолютно за іншим принципом. У кожній області працює від 20 до 35 таких центрів. Тут більш ретельно обстежують дитину, проводять глибоку оцінку його потенційних можливостей. Діагностика може тривати до 10 днів, з дитиною працюють психологи, логопеди, дефектологи. Більш того, в цьому році спеціально для ІРЦ ми закупили 500 комплектів з п'яти міжнародних сертифікованих методик, адаптованих до українських реалій. Вони дозволяють правильно визначити потреби і можливості дитини. Адже не секрет, що багато батьків, щоб зрозуміти, що не так з їх дитиною, продають квартири і їдуть в Ізраїль чи інші країни за точним діагнозом. Так от, хочу сказати, що і в інших країнах, вивчаючи потреби дитини, працюють, в тому числі, за такими методиками, як і ми.
Зараз наш директорат приділяє велику увагу навчанню фахівців, які працюватимуть за цими методиками. Сьогодні у нас є 37 сертифікованих фахівців, які можуть навчати інших, і 408 сертифікованих експерта, які можуть працювати за цими методиками. До кінця року передбачено додаткове придбання комплектів методик для новостворених ІРЦ і, відповідно, будемо продовжувати вчити користувачів.
- Які плани МОН щодо інклюзії на найближчий час?
- На даний момент ми думаємо над тим, щоб ввести посаду тьютора. Це не просто супроводжуючий, який буде допомагати дитині їсти, ходити в туалет, а людина, яка буде його вчити цьому. Також ми хочемо розширити функціонал наших ІРЦ, щоб вони не тільки видавали висновок і рекомендації, а щоб при них працювали психологи, які могли б надавати консультативну допомогу педагогам, батькам; група раннього втручання, в якій фахівці з різних областей будуть навчати батьків, як облаштувати і зробити комфортним життя дитини з особливими потребами, як його розвивати. Адже чим раніше почати працювати з такою дитиною, тим більше шансів те, що він швидше адаптується в суспільстві, краще соціалізується. Адже дітей, які не мають потреб, - ні, просто одні мають типові, звичайні потреби, які вже передбачені соціумом, а інші - особливі. І якщо їм створити необхідні умови, вони зможуть жити повноцінним життям. Сьогодні весь світ говорить про те, що сучасне суспільство має бути безпечним та інклюзивним. І ми прагнемо до цього.