Вакарчук не йде в президенти. Аукціон, ультиматум чи стиль Ксюші Собчак?
Стара акторська приказка говорить: "Публіка - дура". І люди, які звикли бути на виду, схоже, в її істинності не сумніваються - хоч політики, хоч громадські діячі, хоч гуру акорду і складу.
І вони, варто відзначити, праві. Взяти хоч саме камерне соло Святослава Вакарчука з вільним переказом хіта "Вставай, мила моя, вставай, більшого вимагай!". Виступ, варто визнати, не саме вдале. Хореографія ні до біса, рухи скуті, текст не вивчений, мова бідна. Загалом, Вакарчук постав перед аудиторією в амплуа типового українського політика. Ну хіба що з претензією на інтелектуалізм - декорації вказують, що місце дії - бібліотека Стенфордського університету.
Зрозуміло, всі збіги випадкові, всі алюзії ненамеренны - того вимагають закони жанру. "Я ніколи не заявляв про свої президентські амбіції. Я не збираюся цього робити і сьогодні", - каже Вакарчук. І - дивовижно! - не робить. Та ЗМІ розносять благу звістку: Вакарчук не йде в президенти. З чого ви взяли? Він лише сказав, що сьогодні, тут і зараз ви не почуєте, як він оголошує про старт своєї кампанії. Нічого більше. Бо поки рано - залишилося, як він сам зазначає, півтора року. А там буде видно. До тих же пір і він подумає, і ви подумайте. І, звичайно, нехай подумають ті політики, "чиї імена завершуються не тільки на -ко", на яких умовах вони можуть розраховувати, що: а) Вакарчук не стане балотуватися і б) він підтримає його кандидатуру. Враховуючи, що в обоймі потенційних кандидатів Вакарчук замикає трійку фаворитів, пропустивши вперед лише Порошенка і Тимошенко, демарш серйозний. Можна, звичайно, і скептично-цинічно припустити, що мова йде про адаптацію сценарію Ксюші Собчак до українських реалій. Але не хотілося б. Хоча ще пара-трійка "засвіток" в тій же стилістиці, ймовірно, буде вказувати саме на такий сценарій.
А поки... Хочете - називайте це аукціоном. Хочете - ультиматумом. У будь-якому випадку вакарчуковские "Десять незаповедей" - це цілком придатна президентська програма. За таке проголосують як раз ті, хто голосувати зазвичай не прагне, - молодь та середній клас. Більша прозорість та інтерактивність влади, велика відповідальність для державних мужів - і ефективно функціонуючі механізми залучення до неї, робочі місця у держсекторі для молодих фахівців, зміна поведінкових стандартів для політиків і чиновників - та я б і сам за це віддав голос! Та й іміджеві акценти розставлені правильно: жадібний до знань меценат, патріот, self-made man, вимушений відволіктися від улюбленого заняття, щоб присвятити себе державним справам. Людина епохи Відродження!
І, чим чорт не жартує, чому б не повторити комбінацію в чомусь такого ж людини Еммануеля Макрона, створив власну партію, щоб тріумфатором увійти в Єлисейський палац? А що від ряду пунктів віє відвертим популізмом - ну то таке. Публіка-то... Дивися вище.
Та й позначити загрозу електоральному полю потенційних конкурентів буде не зайве. І нехай це виглядає нездійсненною (Заборонити політичний лобізм? Серйозно?) або неконституційно (Публічно обмежити рамки дозволеного? Причому у вигляді не зовсім табу - це як?), зате правильно, справедливо і від душі. Правда, ефект кілька змащує привіт потенційним спонсорам у вигляді заклику до нової хвилі приватизації - з цим варто трохи почекати, щоб не викликати в аудиторії когнітивного дисонансу.
І ще одне кидається в очі - майже невловима схожість декларацій Вакарчука і однозначно політичних діячів, з якими його зводила доля. Твердження "Я самодостатня людина, що заробила гроші чесною працею" виглядає парафразом незабутнього "Ці руки нічого не крали", хоча, вважаю, громадська думка погодиться, що у Вакарчука куди більше підстав так говорити. "Крадії мають бути неминуче покарані!" Хто ж сперечається, але чомусь у пам'яті спливає "Бандитам - тюрми"? А про "що заважає країні зіп'ятися на ноги" від сусідського "вставання з колін" відрізняє хіба що контекст. Втім, я напевно чіпляюся.
Вакарчук каже: "Влада як така мене не цікавить". І я йому вірю - в сучасному світі майже не залишилося діячів, для яких вона є самоціллю, і їх популяція стрімко скорочується. Тому що в сучасному світі влада - це спосіб та інструмент. Як гроші - тільки краще.
І останнє. Стара акторська прислів'я в повному вигляді виглядає так: "Публіка - дура, але її не обдуриш". Тільки про це мало хто пам'ятає.