Звільнити за 60 секунд. Чому світ переживає кризу пунктуальності
Британський міністр департаменту міжнародного розвитку Майкл Бейтс минулого тижня здобув усесвітню популярність. Чиновник подав у відставку після того, як запізнився в Палату лордів: з-за своєї відсутності він не зміг відповісти на адресовані йому питання про нерівність доходів. "Я завжди вважав, що ми повинні дотримуватися найвищих стандартів ввічливості і поваги, відповідаючи на запити законодавців від імені уряду. Мені дуже соромно, що мене не було на місці, тому я пропоную прем'єр-міністру свою відставку", — заявив Бейтс і покинув зал засідань.
Тереза Мей не дозволила лорду звільнитися, проте новину встигла облетіти весь світ. Реакція на неї була дуже різною. У пострадянському інформаційному просторі до неї поставилися як до цікавого курйозу ("британський міністр йде з-за хвилинного запізнення"), якому місце в рубриці "Шапіто". Британці в цілому визнали вчинок Bates надмірним (overreaction), але використовували цю історію як привід поговорити про падіння тих самих "високих стандартів" — зростаючої непунктуальності сучасних працівників і навіть поїздів. Американські колумністи, в свою чергу, зосередилися на підрахунках збитків, що вітчизняна економіка терпить через хронічних запізнень працівників і поширюється в їх рядах хвороби "прокрастинації".
Чому в різних культурах настільки суперечливе ставлення до пунктуальності? Чому для одних історія Bates анекдот, а для інших — привід для аналізу суспільних підвалин чи економіки? "ДС" наводить кілька найбільш цікавих теорій з соціальної антропології та культурології, які відповідають на ці питання.
Монохромне і поліхромне час
Особливе ставлення до пунктуальності і часу в різних культурах не відразу потрапило в поле зору антропологів. Відправною точкою стала концепція "соціального часу", відмінного від природного, сформульована Питиримом Сорокіним і Робертом Мертоном в кінці 40-х років. Їх ідея про те, що в кожну історичну епоху люди усвідомлювали час по-різному і це є ключем до розуміння їх поведінки, стала основою для всіх подальших досліджень. У тому числі крос-культурних, коли вивчається сприйняття часу у представників різних сучасних культур: як вони розпоряджаються, як будують плани, орієнтуються на минуле, майбутнє або живуть сьогоденням, які норми поведінки це закладає в суспільстві, як позначається на менталітеті.
Одну з найбільш оригінальних теорій, чому ставлення до пунктуальності разюче відрізняється в різних культурах, запропонував американський антрополог Едвард Холл. У своїх книгах 50-60-х років (1) він виділив дві концепції часу — монохромний і поліхромну. У країнах монохромного культури (Німеччина, Великобританія, скандинавські країни, США) час жорстко регулює поведінку людей і разом з тим відносини між ними. Діяльність людини регламентована графіком, а виконання завдання важливіше, ніж особисті взаємини. У країнах поліхромним культури (середземноморські країни на зразок Іспанії, Греції, Італії, арабські держави, більшість пострадянських, латиноамериканських і деякі азіатські) звернено увагу людей одночасно кілька завдань: вони вміють гнучко вести себе, підлаштовуватися на ходу, робити відразу три-чотири справи. У главу кута ставляться родинні або дружні стосунки, а не намічені терміни або дати, особисті обставини не можуть взяти гору над інтересами справи.
Що це означає на практиці? Добре ілюструє різницю недавнє німецьке дослідження (2), порівнюючий місцеве і російське сприйняття часу за допомогою інструментарію Едварда Холу. Згідно з дослідженням Німеччина залишається еталонної М-культурою. Життя німців підпорядковується жорсткого розпорядку, який залишає мало свободи для маневру. Якщо що-то занесено в графік (час приходу на роботу, дедлайн, ділова зустріч або похід в гості до батьків), німці будуть старанно його дотримуватися. Терміни та домовленості не будуть забуті. Спробу в останній момент перенести заплановану зустріч вважатимуть обурливою. А посиденьки з друзями і навіть близькими родичами заздалегідь спланують і занесуть в календар. Сценарій "забігти на хвилинку, бо опинилися поблизу" залишається скоріше винятком, ніж правилом.
Саме планування простягається на роки вперед. Німці не бояться інвестувати в майбутнє", купуючи за кілька місяців і навіть років квитки на концерт або спортивний захід, починають готуватись до подорожей задовго до них. При цьому їх любов дотримуватися розкладу іноді здається нелогічною. Наприклад, столітня звичка йти на ланч в 12 годин дня. Згідно з дослідженням 80% німецьких працівників обідають саме в цей час. Кафе, піцерії та столові заповнюються під зав'язку, доводиться чекати замовлення втричі довше або стояти в довгих чергах. Через годину там вже не буде нікого, але для жителів Німеччини — це слабкий аргумент.
Російське ставлення до тайм-менеджменту (воно трохи відрізняється від українського, тому можна говорити про пострадянської моделі) принципово інше. Майбутнє бачиться чимось хитким і ненадійним, тому будувати плани навіть не на роки, а на тижні вперед здається ризиковим заняттям. Це добре проявляється на рівні мови як побутовий ("поживемо, побачимо", "дасть Бог день" тощо), так і діловий. Пропозиція "зателефонувати" після призначення зустрічі вразить не тільки німці, але і будь-якого іншого представника М-культури: навіщо додатково контактувати, якщо вже все домовлено, та й хто кому повинен подзвонити? Неконкретні формулювання в домовленостях, часта зміна планів, використання термінів в якості зразкових орієнтирів, а не дедлайнів, до яких треба встигнути, — все це риси П-культури, в якій час підкоряється людині, а не навпаки.
Бути гнучким, підлаштовуватися під нові реалії, робити кілька справ одночасно (в тому числі працювати на двох-трьох роботах і ніде не встигати) — це умова виживання в суспільствах, де політичні і фінансові кризи в порядку речей. Проте це не пояснює установку пострадянської людини весь час підминати під себе час.
На думку Едварда Холу, поліхромне сприйняття виростає з специфічної культурної традиції (high-context culture), яку поділяють середземноморські, пострадянські і арабські країни, де в основі лежать особисті взаємини і місце в суспільній ієрархії, а не час, строки та терміни. В країнах "высококонтекстной" культури чим вище твоє становище в суспільстві, тим вільніше можна спілкуватися зі своїм і чужим часом: спізнюватися, різко міняти плани. Зупинка дорожнього руху заради проїзду високопоставленого чиновника — самий гротескний приклад такої установки. А публічне самобичування спізнився британського міністра — його антипод.
Грають роль і інші "особисті чинники". Наприклад, на хронічні запізнення будуть дивитися крізь пальці, якщо справа стосується "племінника боса" або "молодої матері двох дітей". Або просто тому, що "цей менеджер — душа нашої компанії і звільняти його рука не піднімається. Зворотна сторона такої гнучкості" — вільне відношенні з особистим часом людини, яке належить йому як би номінально. Батьки або родичі можуть звалитися на голову в самий невідповідний момент, друзі — забігти спонтанно на вогник, сусіди — постукати в двері.
Криза пунктуальності в англомовному світі
Дихотомію Холу, як і будь-яку спробу звести все розмаїття культур до двох категорій, часто критикують за спрощене розуміння і навіть стереотипизацию менталітетів. Це звичайна справа для теорій, заснованих на структуралистском підході, які намагаються вписати різноманіття світу в чіткі рамки. Однак, незважаючи на солідний вік, вона залишається робочої. Головне — не користуватися нею в лоб і робити поправки у зв'язку з розмиванням культурних кордонів в сучасних суспільствах з-за процесів міграції, глобалізації та ін.
Великобританія і США як і раніше відносяться до товариств монохромного часу. Це не означає, що там не спізнюються. Навпаки, непунктуальність зростає, але це, як і годиться М-культурам, вважається проблемою. За недавніми підрахунками Proudfoot Consulting, 15-20% менеджерів вищої ланки спізнювалися на вісім з десяти зустрічей. У 80-х цей показник становив чотири з десяти, а в 60-х — одна-дві з десяти. Щоденні запізнення американських працівників в середньому на 10 більше хвилин обходяться американській економіці в $90 млрд втраченої продуктивності.
Тайм-дисципліна у Великобританії також переживає не кращі часи. Тут статистика запізнень на роботу не настільки драматична, як в США. За оцінкою Управління національної статистики СБ (The Office of National Statistics" Labour Force Survey, May, 2017), хронічно не приходять на роботу вчасно не більше 9% населення. У той же час протилежну динаміку показує англійська залізниця — національний символ пунктуальності. За даними британського Управління залізниці, в минулому році рівень запізнення виявився рекордним — кожен восьмий поїзд прибув із затримкою.
Професор Розалі Тунг (займається проблематикою організаційного поведінки в різних культурах) вважає, що пунктуальність в англомовних low-context країнах переживає кризу, насамперед, у зв'язку з залученням в робочу обойму "миллениалов". Нове глобалізоване покоління відрізняє особливе "егоцентричне сприйняття часу": установка на гнучкий графік, вільне планування дня, відсутність прив'язки до робочого місця навіть на шкоду фінансової стабільності. Вони простіше дивляться на власні запізнення і затримки, ніж їх більш консервативні попередники, так як в главу кута ставлять себе, а не інших людей або спільне виконання завдання.
Кращі уми з управління трудовими ресурсами сьогодні ламають голову, як перемонтувати робочі умови, щоб ефективніше використовувати це покоління і його потенціал. Але поки що мало хто в цьому досягли успіху. Між тим, як показує досвід, тираническая дисципліна компаній-гігантів на зразок McDonalds або Amazon, побудована на винятковій швидкості і пунктуальності в обслуговуванні клієнтів, до цих пір тримає їх у лідерах міжнародного бізнесу.
1) Hall, Edward T. Beyond Culture, 1977; Hall, Edward T. Understanding Cultural Differences. German, French and Americans, 1992;
2) Shilling, Elizabeth, Kozin, Alexander. Migrants and Their Experience of Time: Edward Hall Revisited, 2009.
