Вуса на троні. Як Олександр Лукашенко намагався стати президентом Росії

3 липня в Білорусі святкували День незалежності - в якості цієї дати Олександр Лукашенко призначив день звільнення Мінська від німців у 1944 р. Але за пару тижнів до свята білоруський президент несподівано заявив, що його країна може втратити суверенітет. Вимагаючи на черговій нараді від вертикалі "залізобетонно" виконувати економічні завдання, він заявив: "Ми - на фронті. Не витримаємо ці роки, провалимося - значить, треба буде або до складу якоїсь держави йти, або про нас будуть просто витирати ноги. А не дай бог, ще розв'яжуть війну як в Україні".

Зрозуміло, що під "іншою державою" Лукашенко мав на увазі Росію - більше ніхто на білоруську територію не претендує. Але ця заява - хороший привід згадати більш ніж 20-річної давності історію, коли Лукашенко ледь сам не приєднав свою країну до Росії, намагаючись влаштуватися в Кремлі.

Перебратися з Мінська до Москви

Прийшовши до влади в 1994 р. і зробивши цю владу одноосібної в 1996-м, Олександр Лукашенко всерйоз націлився на російський престол. На виборах у Білорусі він переміг на хвилі бажання людей "повернутися в СРСР" і тепер був готовий розіграти той же сценарій вже в Росії. Молодий харизматичний білоруський лідер був дуже популярний серед російського електорату - дуже вигідно виглядав на тлі старіючого і нетверезого Єльцина.

В 1996-1997 рр. глава Білорусі більше часу проводив в Росії, ніж у власній країні. Лукашенко колесив по російським регіонам, формально - домовлявся "про економічну співпрацю", по суті - вів передвиборну кампанію. Будучи дуже красномовним оратором і талановитим піарником, Олександр Григорович малював обнищавшим до того часу росіянам картину казкової Білорусі - з працюючими заводами, збереженими колгоспами, без олігархів і "обвальної приватизації", із збереженою безкоштовною медициною і освітою...

При цьому Лукашенко в Москві було сильне ідеологічне і політичне лобі. Ідеологічне представляли собою російські письменники-"почвенники", з якими він у той час багато спілкувався. Насамперед - Станіслав Куняев і Олександр Проханов, які вселяли "бацьку", що саме йому належить стати новим "збирачем руських земель" і повернути назад "геополітичну катастрофу" (розпад СРСР). Політичне лобі персоніфікували такі публічні політики, як Геннадій Зюганов, Геннадій Селезньов, Євген Примаков і Юрій Лужков. Вони всі самі будували власні плани на кремлівський престол, а білоруського "вискочку" хотіли використовувати для зміни архітектури влади в Росії. Також Лукашенко був популярний серед військових, незадоволених прозахідним курсом Єльцина і Андрія Козирєва (міністра закордонних справ у 1990-1996 рр.) і тосковавших за СРСР більше всіх інших.

У якийсь момент в російській столиці практично оформився "змова" з метою поставити Лукашенко на чолі Росії з Білоруссю "в комплекті". А потім вже, прибравши Єльцина, учасники тих подій розраховували вирішити власні питання. Ситуація сприяла тому: почалося розширення НАТО на Схід. На противагу Євген Примаков активно просував ідею російсько-білоруського союзу.

"Троянський" договір

5 листопада 1996 р. Борис Єльцин переніс операцію на серці. Відновлення зайняло декілька місяців, і саме цей період Лукашенко використовував у своїх інтересах. У березні 1997 р. в Мінську підготували своєрідний проект договору про російсько-білоруському союзі. Він передбачав, що посаду голови союзної держави буде змінною: два роки керує один президент, наступні два роки - другого. З російської сторони його готувала група на чолі з віце-прем'єром Валерієм Сєровим, який відповідав за питання інтеграції в уряді Росії. Фактично він діяв в інтересах білоруського президента і готував документи під нього.

У 18 ст. проекту прописувався порядок формування Вищої ради Союзу. У нього входили президенти Білорусі і Росії, прем'єр-міністри і спікери палат парламентів обох країн, а також голова Виконкому Союзу. При такому розкладі Єльцин автоматично втрачав контроль над Вищою Радою. Чотири білоруських голоси плюс голос спікера Держдуми Геннадія Селезньова (противника Єльцина) забезпечували Олександру Лукашенко перемогу в будь-якому голосуванні.

У комплекті з Союзним договором йшов проект статуту російсько-білоруського союзу. У ньому, наприклад, зазначалося: "Рішення Вищої ради Союзу обов'язкові для органів Союзу і для органів виконавчої влади держав-учасників". Також передбачалося створення єдиного парламенту, що обирається безпосередньо громадянами Союзу. У ньому повинно бути рівне представництво білоруських і російських депутатів - притому що в Росії тоді жило 150 млн чоловік, а в Білорусі - 9,5 млн.

Пізніше дочка Бориса Єльцина Тетяна Юмашева у своєму блозі так згадувала ті події: "У квітні 1996-го Росія і Білорусь підписали договір про утворення Співтовариства двох країн. Ідея була в тому, щоб вибудувати більш близькі відносини між ними, ніж в той момент були в рамках СНД. Виконавчий комітет нового утворення повинен був підготувати документи на цей рахунок".

Документи були підготовлені, головний з них - Статут союзної держави. Як зазвичай буває в таких випадках, документ пішов на узгодження в міністерства і відомства, отримав візи російського Мзс і міністерства у справах СНД. Нарешті, добрався в апарат уряду, де віце-прем'єр Валерій Сєров також завізував документ. ЗМІ оголосили, що 2 квітня два президенти - Борис Єльцин і Олександр Лукашенко - підпишуть новий союзний договір. Мета - створення в перспективі єдиної федеративної держави. З єдиної митницею, валютою, громадянством, з прикордонним військовим союзом.

"Вночі 28 березня перший віце-прем'єр Анатолій Чубайс дзвонить в Кремль главі адміністрації Валентину Юмашеву і каже: "Валя, а ти в курсі, що вже через тиждень у нас виникне нова держава?" - "В якому сенсі", - відповідає Юмашев. Чубайс говорить: "А в такому, що в ньому вже не буде потрібен російський президент, втім, як і російське уряд". З'ясовується, що в документі, який тільки зараз потрапив на стіл Чубайсу, є положення, які знищують суверенітет Росії і передають владні повноваження новим органам союзу - Вищій раді і Парламентській зборам, - згадувала дочка Єльцина. - Юмашев вранці доповів президенту ситуацію. Тато в сказі. Скасовувати візит президента Білорусі, приїжджає на урочисті заходи з нагоди підписання, - неможливо. І підписувати документ - неможливо".

Більше того, всередині уряду і адміністрації президента РФ стався розкол. Віце-прем'єр Сєров і помічник президента Рюриків наполягали на підписанні цього документа. Їх аргументація: Статут - це крок до створення нового Союзу, до нього в майбутньому приєднаються і Казахстан, і Україна, і Киргизія, а потім і інші країни. Ніякої суверенітет Росія не втрачає, оскільки вона більше, економічно сильнішою. Опоненти запитували: що ми будемо робити, коли Олександр Лукашенко, будучи керівником Союзу і очолюючи Вища рада почне займатися економікою Росії, як він це робить у себе вдома, або оголосить війну Заходу? На це їм відповідали: ну, ми ж цього не дозволимо. Тільки Статут давав такі можливості, не дозволити вже було б неможливо.

"В результаті прийнято рішення: незважаючи на невдоволення білорусів, Статут змінити, прибравши з нього суперечать Конституції російської положення. Щоб не пороти гарячку, проект Статуту опублікувати і організувати всенародне обговорення. Білоруська сторона, зрозумівши, що покерувати Росією не вийде, зажадала прибрати пункт, заради якого весь цей процес і затівався - про створення в перспективі федеративної держави", - пише Тетяна Юмашева у своєму блозі.

Напередодні підписання союзного договору оточення Єльцина провело справжню спецоперацію. В Мінськ терміново відправили секретаря Ради безпеки Росії Івана Рибкіна з інструкцією поміняти текст договору. Переговори Рибкіна і Лукашенко йшли всю ніч, і 2 квітня 1997 р. договір про створення Союзу Росії і Білорусі все-таки був підписаний - але зовсім не в тому вигляді, в якому його хотіли бачити в Мінську. Свідки церемонії офіційного підписання документу потім говорили: "на Лукашенка було шкода дивитися".

Пройшли по краю

8 грудня 1999 р. Єльцин і Лукашенко підписали новий договір про створення Союзної держави, але реально він був лише декларацією про наміри. 26 січня 2000 р. вже Лукашенко і в. о. президента РФ Володимир Путін обмінялися ратифікаційними грамотами про договорі. Спроби Лукашенко утвердитися в Кремлі на цьому закінчилися.