"Садиба Терещенків": що залишилось від старовинної будівлі в центрі Києва (фоторепортаж)

Суди, пікети, звинувачення у соцмережах – ситуація із пам’яткою на вустах у ЗМІ, активістів й громади Києва.

Вже понад сто років як не Терещенків

Київ. Кінець ХІХ ст. Центральна частина міста перебудовується. На місці одноповерхових садиб, а також невеликих пустирів постають маєтки. Розкішні будинки, для спорудження яких запрошували відомих архітекторів з різних країн.

Не став винятком і Бібіківський бульвар (нинішній бульвар Тараса Шевченка). У 1874-1875 рр. на замовлення поміщиці Феліції Модзелевської архітектор Вальдемар Краузе збудував величну споруду у неоготичному стилі. Рідні для німця мотиви стали родзинкою цієї частини Києва. Родина Модзелевських володіла маєтком менше 5 років. Після смерті чоловіка у 1879 році вона продала будинок Іванові Терещенку, старшому сину відомого цукрозаводчика та мецената Ніколи Терещенка.

За майже півтори століття садиба пережила чимало змін. У ній розміщувалось Міністерство шляхів сполучення УНР, згодом урядові структури Гетьманської держави Скоропадського. За радянських часів тут було житло. А у роки перебудови комплекс споруд змінив цільове призначення на адміністративне приміщення. Останнім "мешканцем" маєтку став так званий "ОВІР" — відділ віз і реєстрації.

У 2007 році будівлю передають новому власнику – ПрАТ "Центрелеватормлинбуд", який зобов’язався реставрувати садибу. Уже 14 років приміщення закрите для відвідувачів. Адже спочатку розробляли проєкт реставрації, а пізніше – будівлю законсервували через суди. Чому пам’ятка руйнується "ДС" розпитала у голови правління компанії-власника комплексу будинків й землі Олексія Кунгіна.

"Внутрішній світ" неоготичної пам’ятки

Вхід до садиби Терещенків вінчає арка з кованими воротами, які збереглись від моменту побудови. Подвір’я невеличке, заасфальтоване. На покритті помітні просадки – вочевидь, через проблеми у підвальних приміщеннях.

Сам вхід до центральної будівлі з дворика невеликий. Одразу є прохід у коридори і кімнати, а також спуск до підвалу.

Перше, що кидається в око – бетонні перекриття. 

"Між плитами величезні проміжки, та й самі залізобетонні конструкції подекуди розсипаються. Ці перекриття були змонтовані уже у радянські часи", – розповідає Голова правління ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" Олексій Кунгін. "Такі плити використовувались у Радянському Союзі у 50-х роках. Заміна дерев’яних перекриттів говорить про те, що будівля постраждала за часів Другої Світової війни. Від внутрішніх інтер’єрів майже нічого не лишилось".

Зі стін прибрали штукатурку й багаторічні шари радянської фарби. Ані розписів, ані інших цінних елементів інтер’єрів не було виявлено, додає Кунгін.

Проходимо далі порожніми кімнатами. Приміщенням гуляє вітер через старі вікна та тріщини у стіні. Найбільша – завширшки близько 5 см з боку вулиці Коцюбинського. Й вона розпочинається від фундаменту й проходить через два поверхи і горище до стелі. За словами власників, ця тріщина почала з’являтись у 2011-2012 рр.

"Тріщини – одна із найбільших проблем будівлі. Тим паче вони пронизують основні, так звані тримальні (несучі) конструкції. Друга проблема – це підмив фундаменту. Ми спостерігаємо вимивання ґрунту у підвальних приміщеннях. Також регулярно трапляються затікання всередину підземних приміщень води ззовні. Це все дуже негативно впливає на загальний стан будинку", — розповідає Олексій Кунгін.

Ходити будівлею потрібно вкрай обережно. Адже перекриття, хоч і бетонні – в аварійному стані. Це також одна із проблем, яку мають вирішити під час реставрації, зазначають власники.

Йдемо до підвалу. До підземної частини веде небезпечний спуск, в якому відсутні сходинки. Їх потрібно повністю замінити. У самому підвалі вогко, і все приміщення перерізає транзитна теплотраса.

"Трубопровід був в аварійному стані. Тому ми замінили ту частину, яка проходить крізь підвал. Однак, що відбувається із теплотрасою за межами будівлі, можна тільки здогадуватися. Це бомба уповільненої дії – аварія на трубах може залити підвал і ще більше пошкодити фундамент. Тому в межах реставрації ми плануємо перекласти інженерні мережі на ділянці й винести транзитні комунікації за межі підвалу", — відповідає Кунгін.

Хоч інтер’єр будинку не зберігся, всередині лишилась одна родзинка – ковані сходи на другий поверх. Ажурний візерунок перил з металевими сходинками додають шарму цегляним коридорам садиби. У "Центрелеватормлинбуді" цю перлину будинку обіцяють залишити і ретельно реставрувати.

Реконструкція чи реставрація?

Що ж планують робити із садибою? Власник запевняє, що архітектурний комплекс буде збережений і повністю відновлений. За його словами, згідно із законами він має повне право виконувати реставрацію.

"Ми виконаємо реставрацію садиби. Аж ніяк не реконструкцію. Відновимо усі будівлі комплексу, це не тільки центральний маєток. Флігель, подвір’я, підвали – весь ансамбль буде відреставровано", — зазначає Олексій Кунгін.

Голова компанії зазначив, що реставраційні роботи виконуватимуть прискіпливо – очищаючи й відновлюючи кожну цеглинку. Ба більше, комплексу споруд повернуть первозданний вигляд. Для цього максимально використовуватимуть матеріали, з яких пам’ятку збудували майже 150 років тому.

Олексій Кунгін: "У будівлях відновлять колір фасаду, буде відтворена унікальна форма віконних рам, а також матеріал даху (влаштують листовий метал). Пам’ятка буде відтворена до свого первинного вигляду. Жодної надбудови чи перебудови не буде. Винятково реставрація".

Не зміниться і висота садиби. Також в оригінальних параметрах й геометрії буде збережено флігель. Щодо призначення будівель, то воно також не буде мінятись. У приміщеннях розмістять офіси. До речі, частина внутрішніх стін із цегли залишиться нештукатуреними. Щоб можна було побачити оригінальну кладку.

Судова тяганина

Однак Київ може втратити неоготичну перлину середмістя. Нині триває суд, який фактично зупинив початок реставрації. Саме так намагаються відчужити приватну власність. 

Через тривалі судові процеси власник землі й споруд не може реставрувати власні будівлі. Крім того, йому заборонено виконувати будь- які контраварійні роботи. Відновлення садиби не перший рік блокують й активісти. У ситуації, коли земля й будівлі у приватній власності, є розроблений і погоджений проект реставрації (документ готується близько 2 років – ред.) – дати можливість власнику реставрувати садибу – це єдиний шанс врятувати пам’ятку. Задля збереження архітектурного ансамблю важливий кожен день.

"Потрібно діяти негайно. Ми готові у найкоротші терміни розпочати комплекс контраварійних робіт. Зволікати не можна! Насамперед, потрібно підсилити конструкції, аби не допустити руйнування", — додає власник.

Що ж до самої реставрації, то вона розпочнеться за 4-5 місяців у разі рішення суду на користь ПрАТ "Центрелеватормлинбуд". Під час реставрації тимчасово доведеться демонтувати дах будівель. Це потрібно, щоб замінити перекриття. Після роботи із перекриттями – дах повернуть на місце.

Сама реставрація триватиме 1,5-2 роки. Впродовж усього періоду відновлення пам’ятки доступ до неї матимуть фахівці УТОПІК (Українське товариство охорони пам'яток історії та культури – ред.). Як запевнив раніше голова Київського осередку УТОПІК Анатолій Фролов, реставрація буде проходити під чітким контролем незалежних спеціалістів-архітекторів й істориків.

"УТОПІК може відвідувати садибу у будь-який час, на будь-якому етапі робіт. Ми абсолютно прозорі до перевірок. І у нашому проєкті, який затверджений Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), враховані абсолютно усі зауваження й бачення істориків. Ми зацікавлені у відновленні архітектурного ансамблю у первісному вигляді", — відповідає Олексій Кунгін.

Бізнес і реставрація: плюси, мінуси, підводні камені

Приватні інвестори можуть відновлювати історичні будівлі. Така практика є у більшості країни Європи, де для цього існує кілька загальноприйнятих правил. 

Олег Дроздов, засновник архітектурного бюро "Дроздов та партнери" та співзасновник Харківської школи архітектури запевняє: "Якщо можливо застосовувати такі ж матеріали, які були раніше, для того, аби відтворити будівлю у первісному вигляді, то їх варто застосовувати. А все, що було втрачено і заново відбудоване, має відрізнятись від старого. Також потрібен контроль за діями будівельників".

Під час реставрації історичної спадщини архітектор рекомендує використовувати дерев’яні віконні рами замість металопластикових.

Дроздов наголошує, що проблема пам’яток, які руйнуються, є по всій Україні. І час лише погіршує ситуацію. З кожним роком архітектурних перлин стає менше. Архітектор пропонує посилити відповідальність серед власників (комунальних, державних, приватних) за руйнування будівель.

"На жаль, у наших кліматичних умовах у будівлях без догляду дуже швидко погіршується стан. У першу чергу, втрачаються дерев’яні деталі, розписи, гіпсові елементи. Має бути система, яка може передавати право власності тих об’єктів культурної спадщини, за якими погано доглядають. Потрібно посилити відповідальність за неналежне утримання пам’яток", — розповідає Дроздов.

Власники садиби Терещенків зазначають, що хочуть лише реставрувати пам’ятку, зберегти її. Втім, наразі цьому перешкоджає судова тяганина.

17 липня Велика Палата Верховного суду вирішить, чи дати власнику розпочати реставраційні роботи, або повернути будівлю місті. В першому випадку, за словами Олексія Кунгіна, садиба Терещенків буде відреставрована впродовж трьох років. В іншому – місто повинно буде знайти на це кошти з бюджету, але, зрозуміло, що через війну це не є першочерговим завданням київської влади. Як мінімум необхідно буде виплатити компенсацію власнику та опікуватися садибою. Тому є висока вірогідність того, що в цьому випадку столиця втратить ще одну архітектурну пам’ятку.