Україна майбутнього очима... її майбутнього

Я прагну зробити нашу країну безпечною, комфортною та tolerant friendly для усіх її мешканців. Тому через 20-30 років я бачу себе громадською діячкою у сфері прав людини та освіти. Я хочу розвивати в нашій країні інклюзивну освіту, на державному рівні впроваджувати реформи, спрямовані на боротьбу з насильством та булінгом серед школярів. Для цього вже зараз, як член Національної ради дітей та молоді, ми зі своєю командою створюємо багато ініціатив та проєктів.

Я бачу себе водночас і громадським чи культурним діячем, і бізнесвумен. Уже сьогодні я стажуюся в одному з видавництв Києва, є учасником програми "Дитяча Демократія", яка спрямована на те, щоб активні підлітки могли зробити свій значний внесок у розвиток культури України. Крім того, займаюся волонтерською діяльністю. У найближчі 10 років планую закінчити університет своєї мрії та відкрити власну інтерактивну школу з вивченням географії в новому інтерактивному форматі.

Моя мрія — стати дитячим або підлітковим психологом та відкрити свій психологічний табір. Я буду навчати підлітків саме науці психології, бо зараз єдине джерело, з якого підлітки можуть здобути наукові знання з психології, – це книги. Уже зараз я розпочинаю роботу над власним проєктом для людей віком 12-17 років. До програми мого навчального курсу будуть входити й коучінг, й психотерапія, й основи психології (а інколи й біології). Планую назвати це альтернативною школою психології.

Я розвину рівень соціальної відповідальності, що допоможе уникнути корупції в буденних справах, а також підвищить авторитет і репрезентацію країни на міжнародній арені. Завдяки навчанню в американському коледжі я здобуваю розуміння структури відповідального суспільства й планую долучатися до освітніх проектів на рідній землі.

Бачу себе активним громадським діячем. Буду підтримувати унікальних людей, людей з певними особливостями, з неординарним баченням світу та себе. Я дуже мрію, щоб одного дня в цьому світі люди прийняли вибір абсолютно кожного та кожної, а не засуджували та обговорювали його. Для цього потрібно говорити про те, що бути собою — нормально, тому за це я і візьмуся, і почну з України.

Просто створити для них комфортні умови праці: висока заробітна плата, можливість карʼєрного зростання, підтримка від держави.

Знайти корінь проблеми – перший крок на шляху до її вирішення. Чому люди їдуть на заробітки? Причина — відсутність відповідних умов праці в рідній країні. Україна має пропонувати працездатному населенню не лише достатню кількість робочих місць, а й адекватну стабільну зарплатню, бонуси; керівництво, яке здатне надихати; перспективу кар'єрного зросту. Варто поширювати інформацію про можливість отримання кредитів для відкриття малого бізнесу, розгалужувати систему грантів на розвиток прибуткових проєктів.

У наш час з'являється чимало нових цікавих професій та різноманітних варіантів заробітку в інтернеті. Єдина проблема в тому, що старше покоління є недостатньо медіаграмотним. Як на мене, людям було б легше вивчити нові інформаційно-комунікаційні технології, ніж їхати на заробітки в чужі країни.

Чим більше та чим якісніше людина працює, тим краще вона заробляє. Скажімо, за монтаж дерев'яного столу заплатять 100 грн. Хтось змонтує 10 таких столів за день, у той час коли інший майстер зможе лише 3. Звідси висновок, що ефективна праця – запорука високих заробітних плат, головна причина від'їзду людей за кордон.

Пристойні зарплати, яких вистачить не лише на житло та їжу, але й на комфорт і омріяні подорожі. Люди їдуть не тому, що хочуть їхати, а тому, що хочуть почувати себе комфортно, не боятися за майбутнє дітей та батьків, мати час, сили та гроші на себе й на родину, а не на додаткову зміну на роботі.

Я б обрала той, метою якого є освіта та розвиток нашої молоді. У наш час дуже важливим для молоді напрямком, я вважаю, є навчання фінансової грамотності, тобто того, як заробляти гроші, як ними управляти та як їх успішно інвестувати, аби вже у 18-20 років стати фінансово незалежним від батьків, у зрілому ж віці не сподіватися на пенсію, а мати пасивний дохід, що забезпечить гідний рівень життя.

Я однозначно стала б меценатом освітнього проєкту. Наприклад, вклала б кошти у будівництво інклюзивної інтерактивної школи.

У всьому світі все популярнішими стають бальні танці. Міжнародне суспільство замислюється над тим, щоб додати цей вид мистецтва до Олімпійських ігор. Уявіть: люди у фраках та у вишуканих сукнях на Олімпійських іграх. У такому випадку рівень культури суспільства відповідно буде підвищуватися. Українці щоразу в різних змаганнях здобувають все більше перемог. Єдиний нюанс – змагання ці не завжди українські. Це треба виправляти.

Інвестувала б у запровадження департаментів корпоративно-соціальної відповідальності на кожному державному та приватному підприємстві, щоб досягати такого ж рівня відповідальності серед українців, який, по-перше, створює позитивний вплив на соціально-економічний стан населення, а по-друге, штовхає двигун подолання корупції.

Перш за все, я би звернула увагу на дитячі будинки та на забезпечення їх усім необхідним: від одягу і до комфортних умов життя, гарної освіти. І, звісно, прагну покращувати умови для людей з інвалідністю. В Україні це питання все ще стоїть гостро.

У майбутньому наша влада повинна складатися не лише з молодих, а й з висококваліфікованих фахівців, які мають цікаві думки та прогресивну стратегію вирішення проблем, що заважають підвищенню рівня життя в Україні. Це чесні, щирі та відкриті для народу люди. Це головне!

По-перше, ми маємо переглянути вікові обмеження для тих, хто хоче балотуватися в президенти чи парламент. Так ми приведемо до влади насправді прогресивних молодих людей. По-друге, участь у виборах має перестати коштувати шалених грошей. Нам при владі потрібні не заможні, а перспективні та тямущі. Крім того, я переконана, що ми маємо залишатися парламентсько-президентською державою, адже парламент – команда, а спільна робота завжди продуктивніша!

Змінювати державний устрій було б дуже довго, складно та не надто ефективно. Було би значно краще, якби наші депутати, наприклад, були рівними в правах зі звичайними громадянами.

Це має бути децентралізована парламентсько-президентська республіка, де президент відповідає за імідж та загальні ідеї розвитку країни, а структура Міністерства внутрішніх справ більш розгалужена та має абсолютно реформований департамент поліції.

Вік для балотування в президенти має бути знижений хоча би до 30 років, якщо не до 25. І взагалі, у 2030 хотілося б бачити оновлення парламенту та поповнення його проактивними сучасниками.

Подорожуючи Європою, Великою Британію та Азією, я знайомилася з багатьма народами й переконалася, що українці — найщиріша та найгостинніша нація в усьому світі. Ми завжди скажемо те, що думаємо, не будемо лукавити, приховувати почуття, бо ненавидимо, коли обманюють та говорять позаочі. Ми завжди з хлібом і сіллю зустрінемо й друга, і недоброзичливця. Саме ці риси я найбільше ціную в українцях і про них розкажу світові.

Обов'язково розкажу їм про наших людей. Українці володіють надзвичайними рисами: працьовитістю, надзвичайною силою духу, мужністю та витримкою, гостинністю. Розповім про нашу природу. Згадаю про сучасні українські успішні проєкти/бізнеси/установи.

Мої земляки не завжди усвідомлюють, як багато мають, тому я б розказувала про це не лише людям з далеких країн, а й самим українцям.

Про інфраструктуру громадського транспорту, що відсутня у США до прикладу, про родючі чорноземи, яким заздрить увесь світ, про шалене бажання працювати, бодай за копійки, але вдома та для своїх дітей, про Майдан та непереборне бажання свободи, про пісні, які розлетілися континентами, а головне про людей!

Розкажу, що Україна — мій дім, і що я дуже щаслива народитися тут. Розкажу про людей, які завжди готові простягнути руку допомоги, про тих, хто надихав діяти, хто брав участь у створенні мене мною.