Українці в "Країні гномів". Від Гоголя до Гаврилишина

У 2009-му в місті Вевей урочисто відкрили пам'ятник Миколі Гоголю - саме під час подорожі по Швейцарії в 1836 р. письменник розпочав роботу над своїми "Мертвими душами".

Взагалі, у Швейцарії побувало багато видатних наших діячів, а перша хвиля української еміграції розпочалась у другій половині XIX ст. Тоді, приміром, у Швейцарії приїхав Михайло Драгоманов. Звільнений з Київського університету за політичну неблагонадійність, Драгоманов спершу переїхав до Відня, а потім - до Женеви.

Тут він заснував Українську вільну друкарню, де, зокрема, в 1876-му видав п'ять випусків суспільно-політичного збірки "Громада". Збірник став першим в історії української преси виданням без цензури. У ньому були матеріали з історії та сучасності України, праці самого Драгоманова, один з томів включав повість Панаса Мирного "Лихі люди" - з-за Емського указу твори українських письменників у Російській імперії не друкували.

У Женеві вперше побачив світло і один з найвідоміших романів Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?".

Під час Першої світової в Лозанні оселився меценат Михайло Тишкевич, розвинув бурхливу українську діяльність - він публікувався в пресі (переважно французькою мовою), листувався з видатними європейськими політичними діячами, всіляко обстоюючи ідею незалежності України. За підтримки Тишкевича з 1915-го по 1920-й в Лозанні видавався франкомовний щомісячний альманах L Ukraine.

Існують відомості, що німці нібито спершу пропонували посаду гетьмана саме Тишкевичу, але той відмовився - вважав, що ті не дозволять Україні стати незалежною. Між тим посаду в Директорії Тишкевич все ж отримав очолив дипломатичну місію у Ватикані.

Власне, саме з національно-визвольним рухом 1917-1921 рр., вірніше, його поразкою, пов'язана друга хвиля української еміграції в Швейцарії. До речі, у 1918-1926 рр. у Берні діяла Надзвичайна дипломатична місія Української Народної Республіки - в честь цього на будівлі посольства України в Швейцарії сьогодні розміщена пам'ятна дошка. У вересні 2009-го українське посольство передало в Центральний держархів України щоденники гетьмана Скоропадського, спогади його сім'ї, листування з закордонними організаціями - документи подарувала донька гетьмана Олена Отт-Скоропадська (1919-2014), довгий час жила в Швейцарії.

Третя велика хвиля міграції припадає на період закінчення Другої світової - в країні осіли військовополонені, остарбайтери і просто втікачі з Союзу. У 1945-му в Женеві створили "Об'єднання українців", яке згодом стало Українським товариством у Швейцарії - воно існує і понині. А одним з найбільш видатних українців, які жили в Швейцарії останнім часом, став економіст, професор і меценат Богдан Гаврилишин. Після Другої світової він емігрував в Канаду, а в 1960-му переїхав до Женеви. Після здобуття Україною незалежності Гаврилишин був радником кількох президентів і прем'єрів, заснував у Києві Міжнародний інститут менеджменту - перший в Україні бізнес-школу. У 2010-му Гаврилишин створив власний фонд, покликаний виховувати нову українську еліту, - за ці роки учасниками програм фонду стали більше 500 молодих українців.

Сьогодні в Швейцарії живе близько семи тисяч громадян України. Українці розосереджені по всій країні, але їх більше у великих містах на зразок Цюріха, Базеля, Берна і Женеви. Незважаючи на те, що українців у Швейцарії трохи, в країні діють кілька початкових українських шкіл (Бюллах, Цюріх і Лозанна), а також дитсадків (Бюллах і Цюріх). В Базелі і Айнзідельн є курси української мови. В країні проводять українсько-швейцарські культурні заходи, а після початку російської збройної агресії на сході України швейцарські українці стали збирати допомогу добровольців і військових на фронт.