Український прорив в Каннах. Чому виграв "Донбас"
Днями завершився 71-й Каннський кінофестиваль. Для України він видався цікавим тому, що, враховуючи вічний криза кінематографії на наших землях, ми були представлені досить помітно — відразу в двох секціях.
"Особливий погляд" (фр. Un Certain Regard) — друга за значимістю (після основного конкурсу) конкурсна програма Каннського кінофестивалю. Проводиться з 1978 р.. Фільм-призер програми отримує підтримку у французькому прокаті. В цьому році в Un Certain Regard вперше брала участь українська картина "Донбас" Сергія Лозниці. Мало того, вона також стала фільмом відкриття секції, причому, за іронією розкладу, світова прем'єра драми відбулася 9 травня. Представляючи фільм, Сергій Лозниця подякував "улюблений кінофестиваль за можливість поділитися цією історією з міжнародною аудиторією" і зазначив, що від закінчення зйомок до каннської прем'єри минуло всього шість тижнів. На прем'єрі також була присутня українська група фільму, в тому числі продюсер Денис Іванов, актори Наталя Бузько, Георгій Делієв, Вадим Дубовський, Сергій Сміян і Людмила Смородина.
І ось за день до вручення нагород основного конкурсу з набережної Круазетт прийшла жадана новину: журі "Особливого погляду", яке очолював відомий голлівудський актор Бенісіо дель Торо, присудило українському авторові приз як кращому режисерові за "пронизливий погляд на війну на його батьківщині, в Україні".
"Донбас" створювався у копродукції України, Німеччини, Нідерландів, Франції та Румунії. Українським копродюсером виступив Денис Іванов — глава кінокомпанії "Артхаус Трафік". Зйомки проходили цієї зими в Кривому Розі.
Сергій Лозниця — один з найвідоміших у світі українських режисерів. Його повнометражний дебют "Щастя моє" (2010) став першою українською картиною часів незалежності, яка брала участь у головному конкурсі Каннського фестивалю. Також в офіційній програмі Канн відбулися прем'єри інших робіт Лозниці, створених за участю України, — документального "Майдану" (2014) та ігрового "Лагідної" (2017).
"Донбас" показує анатомію окупаційного режиму на сході України. Для Лозниці це не перший фільм про війну — раніше вже була картина "В тумані" (2012). Але тут режисер вперше вдається до абсолютно нового для нього побудові розповіді. "Донбас" — ланцюжок з 13 перетікають з однієї в іншу новел без наскрізного головного героя, що відтворюють в ігровому кіно реальні історії, що відбулися на сході України. За основу сценарію Лозниця взяв документальні матеріали з аматорських роликів на YouTube, зняті на території так званій "Новоросії". Починаючи з першого епізоду, коли група пропагандистів режисує і знімає фейковий сюжет про обстріл міста українською армією, видаючи потім його в новинах за реальну зйомку, Лозниця стосується нині особливо актуальною теми постправды. В "Донбасі" показано кілька прикладів аналогічних маніпуляцій.
В цілому ж фільм являє собою улюблений сюжет Лозниці — подорож в саме серце тьми і хаосу. Проте в акторському складі недарма присутні учасники комік-групи "Маски" Наталія Бузько та Георгій Делієв. Дослідження, яке вживає Лозниця, не тільки страшно за матеріалом, воно ще й вкрай саркастичне, і в цьому сенсі "Донбас" парадоксально близький до жанру чорної комедії.
Другий фільм з українською участю (спільне виробництво нашої країни з Францією та Ісландією) — трилер "Жінка на війні" — був включений в "Тиждень критики" (Semaine de la Critique), конкурс, спрямований на відкриття молодих талантів і підтримку дебютантів. Ця секція щаслива для України, так як в ній в 2014-му завоювало три призи включно з Гран-прі "Плем'я" Мирослава Слабошпицького.
"Жінка на війні" — друга робота ісландського режисера Бенедикта Эрлингссона. Картина розповідає історію диригента хору Халлі. Халлі під п'ятдесят, і вона веде таємну життя радикальної захисниці екології. Коли героїня планує свою саму сміливу операцію, вона отримує несподіване лист: її заявка на усиновлення дитини нарешті схвалена і її чекає маленька дівчинка з України. Халлі готується розлучитися з роллю экодиверсантки, але, щоб виконати мрію стати матір'ю, вона вирішується на ще одну атаку, щоб завдати удару алюмінієвої промисловості, сумно знаменитої руйнівними для природи методами видобутку сировини. Зйомки тривали два місяці на різних локаціях в Ісландії та Україні.
Особливість драматургії фільму в тому, що у важливі моменти в дію вступають музиканти: з одного боку, ісландські джазмени, а з іншого — українське жіноче етнічне тріо у складі Сусанни Карпенко (екс-учасниця "Голосу країни"), Ірини Данилейко, Галини Гончаренко. Тексти пісень тріо адаптувала керівниця Лабораторії этномузыкологии Національної музичної академії Ірина Клименко разом з режисером фільму Бенедиктом Ерлингссоном. І джазмени, і наші співачки немов коментують події у фільмі і настрій головної героїні. Такий незвичайний підхід до звукового оформлення приніс "Жінки на війні" премію SACD (Authors" Society) за кращу музику, яку присуджує консорціум письменників і композиторів, а також корпоративний приз "Золота рейки" від залізничників Франції. Обидва фільми вийдуть в прокат восени цього року.
Підсумовуючи, слід відзначити, що цьогорічний Каннський фестиваль став найбільш успішним для нашого кіно за останні чотири роки. Політика цілеспрямованого фінансування галузі та залучення іноземних продюсерів приносить свої результати. Кількісно наше кіно прийшов в свідомість. Тепер же головне — якісні поліпшення, щоб Лозниця і Слабошпицький не залишалися гордими одинаками. Пора почати вигравати. Наш час настав.
