Прокляття жебрака дракона. Чому від "Микити Кожум'яки" одні збитки

Інформаційна сфера повниться оптимізмом: перший український повнометражний анімаційний фільм у 3D "Микита Кожум'яка" б'є рекорди в міжнародному прокаті!

Нагадаємо, головний герой мультфільму "Микита Кожум'яка" - 12-річний син Кирила Кожум'яки Микита. Правда, батьківської сили у нього немає, так що боротися зі Змієм і рятувати світ йому доведеться лише завдяки силі характеру і друзям. Влітку минулого року мультфільм "Микита Кожум'яка", над яким працювали близько 10 років, був представлений на Канському кінофестивалі і в результаті отримав контракти на кінопоказ в 15 країнах світу.

Першими після України стали Польща і Туреччина. За перший вікенд прокат The Dragon Spell ("Закляття дракона" - експортне назва продукту) зібрав 637 023 злотих (4,350 млн грн) у Польщі та 423 552,43 лір (3 071 000 грн) в Туреччині, а кількість глядачів перевалило за 70 тис. Продюсер мультфільму Дмитро Белінський випромінює оптимізм: "Ми дуже хвилювалися, як міжнародний глядач сприйме український мультфільм, адже для України це перший досвід. Перші відгуки дуже позитивні, тому ми з нетерпінням чекаємо, як відреагують на нашого Микиту в інших країнах".

Такі країни, де побачать The Dragon Spell - В'єтнам, Литва, Латвія, Естонія, Казахстан та Угорщина.

Вдома ж "Микита Кожум'яка" за перший вікенд зібрав понад 5 млн грн, а в цілому за час прокату - 12 млн; його побачило понад 200 тис. українських глядачів.

Причина відносного успіху мультика (чому відносного, стане зрозуміло трохи пізніше) очевидна. "Кожум'яка" скроєний за лекалами голлівудської повнометражної анімації, і в сюжеті, і в режисурі, і персонажам. Все максимально яскраво, з примовками і спецефектами. Зрозуміло, що у кінокритика і взагалі більш-менш досвідченого глядача при перегляді картини виникне сакраментальна думка: "Десь я це вже бачив". Трохи "Шрека", трохи "Лісової братви", трохи братви "Підводного" та інших смуфріков - і розвага готово. Розрахунок тут йде на сімейну аудиторію, яка завжди має потребу в довгих, квітчастих, веселих історій і не особливо обтяжує себе питаннями про наслідування, наслідування або вторинності. "Мультики" люблять завжди і скрізь, оскільки вони поглинають увагу дітвори з головою.

Схожа, і, ймовірно, навіть більш успішна історія була у діаметрально протилежної за жанром та естетиці і нині вже легендарного фільму Мирослава Слабошпицького "Плем'я". Після сенсаційного успіху в Каннах ця соціальна драма, знята на мові глухонімих, вийшла в арт-хаузный прокат по всьому світу, в тому числі в півтора десятках залів в США. Точна сума, яка враховувала б дані по всім окремим прокатам, невідома, але мова також йде про мільйони гривень.

І все б добре. Та ось тільки бюджет "Микити Кожум'яки" - $4 млн. Провівши нехитрі математичні операції, можемо переконатися, що сумарні збори і в Україні, і за кордоном не покривають і 20% витрат на виробництво. І, на жаль, наша мальована казка не стала винятком у довгому ряду збиткових національних кінопроектів. І якщо для авторського, фестивального "Племені", спочатку розрахованого на досить вузьку аудиторію, це не біда, то для продукту, спочатку замислювався як касовий, комерційний, така арифметика виглядає невтішно.

Для того щоб зрозуміти, чому так склалося, доведеться звернутися до цифр менш оптимістичними, ніж реляції Держкіно.

Почати хоча б з того, що частка національного кіно в нашому прокаті мізерно мала - 2,5% при стабільних 60% у Центральній і Західній Європі. Але наш глядач взагалі не дуже ходить в кіно - втричі рідше, ніж росіяни, і вдвічі рідше, ніж поляки. У той же час вдома у себе на моніторах ми дивимося в десять разів більше викачаних з інтернету піратських копій, ніж легальних фільмів у кінотеатрах. Так і кінотеатрів у нас насправді небагато - 421 з урахуванням окупованих територій, це в три рази менше з розрахунку на середньостатистичного громадянина, ніж у тій же Росії.

Ось вам і відповіді. З якого переляку національним фільмам бути прибутковими, якщо їх практично немає в кінотеатрах, і якщо самих кінотеатрів катастрофічно мало? До речі, з тієї ж причини комерційної недостатності театральної мережі до нас практично не їздять продюсери, режисери або актори представляти прем'єри своїх фільмів. Просто невигідно.

Відповідь на незмінний питання "що робити" очевидний: інвестувати в галузь. Держава зараз через те Держкіно раз в квартал роздає гроші режисерам на нові картини, і це дуже добре - виробництво дійсно пожвавилося. Але цього мало. Українське кіно має стати модним. Для цього воно має стати різноманітним. А різноманітність забезпечується кількістю. Кількість же забезпечується припливом інвестицій. Одні закони - ті, що стримують творчий процес, наприклад, вимоги дозволів на зйомку і їм подібні - слід скасувати. Інші - ті, які через податкові пільги заохочують вкладати кошти в кіновиробництво - навпаки, слід прийняти. Україна також повинна стати вигідною локацією для зйомок різного роду великобюджетних закордонних картин - так, як це зробили, приміром, Хорватія та Чехія. А то поки що у нас був рай хіба що для вироблення дешевих російських серіалів. Насправді нічого складного тут немає, ніяких надзусиль не потрібно - просто грамотна політика і сприятливий діловий клімат.

Тоді-то прокляття дракона злиднів розсіється. І український глядач нарешті піде на українське кіно. А нові Кожум'яки підкорять не одну золоту гору.