Кримінальна любов. Як мужолозтво стало елементом боротьби з інакомисленням

Рівно 25 років тому, 12 грудня 1991 року, Верховна Рада України першою серед республік колишнього Союзу скасувала кримінальну відповідальність за добровільні гомосексуальні стосунки. Щоправда, кардинально змінити ставлення суспільства до людей нетрадиційної орієнтації в країні не вдалося досі.

Спадщина 30-х

Кримінальна відповідальність за мужолозтво" з'явилася в Радянському Союзі в сталінські часи. Так, 17 грудня 1933-го було опубліковано відповідну Постанову ВЦВК, яке в березні 1934-го стало законом (стаття 154а Кримінального кодексу РРФСР, у пізнішій нумерації - стаття 121). Добровільна зв'язок чоловіка з чоловіка ставилася до злочинів проти особи і каралася позбавленням волі на строк до п'яти років, при обтяжуючих обставинах (наприклад, при вчиненні "мужолозтва" з неповнолітніми) - на термін до 8 років.

Ініціатором запровадження кримінального переслідування за мужолозтво було Об'єднане державне політичне управління, створене для боротьби з політичної та економічної контрреволюцій, шпигунством і бандитизмом. У вересні 1933 року була проведена перша облава на осіб, підозрюваних в "мужеложестве" - тоді було заарештовано 130 осіб. Заступник голови ОДПУ Генріх Ягода писав Сталіну, що таким чином було розкрито декількох груп в Москві і Ленінграді, які створювали "салони і кубла", згодом перетворювалися в "шпигунські осередки". Так гомосексуалісти перетворилися на ворогів держави. Оскільки закону, який би передбачав покарання за гомосексуальні зв'язки, не було, його швиденько придумали.

У пресі почалася суспільно-політична кампанія проти гомосексуальності. Максим Горький на перших шпальтах газет "Правда" і "Известия" в травні 1934-го в статті "Пролетарський гуманізм" називає гомосексуалізм "соціально злочинним і караним" і каже, що "вже склалася саркастична приказка: "Знищіть гомосексуалізм - фашизм щезне!".

Кого саджали за "блакитну любов"

Ототожнюючи гомосексуалізм і "буржуазні віяння" радянська влада створила статтю, за якою можна було садити інакомислячих. У цілому ряді судових процесів і "чисток" в 30-ті звинувачення в шпигунстві і контрреволюційній змові тісно перепліталися з обвинуваченнями у гомосексуальності. І зрозуміти, які з обвинувачень були первинними, часто досить складно.

Згадати хоча б наркома Миколи Єжова, одного з організаторів "великого терору - масових репресій 1937-1938 років. "Ежовщина" досі вважається піком репресій радянського періоду. "Я почистив 14 000 чекістів, але величезна моя вина полягає в тому, що я мало їх почистив", - говорив Єжов. Але "мавр зробив свою справу - мавр повинен померти". У 1939-му році Єжова заарештували за звинуваченням у підготовці антирадянського державного перевороту, а через рік розстріляли. Примітно, що в квітні 1939-го він написав записку, в якій зізнавався у своєї гомосексуальної орієнтації. В обвинувальному висновку сказано, що Єжов здійснював акти мужолозтва "діючи в антирадянських і корисливих цілях".

Йосип Сталін і Микола Єжов

Звинувачення у гомосексуальних зв'язках надовго стали прикриттям для політичної розправи над неугодними радянської влади.

У 1944 році був засуджений "за мужолозтво і спокушання малолітніх" популярний радянський естрадний співак Вадим Козін. Артиста на 8 років заслали на Колиму. Правда, ходять наполегливі чутки, що за деякий час до свого арешту у Козина стався конфлікт з Берією 1 останній нібито обіцяв евакуювати рідних Козина з Ленінграда, проте обіцянки не дотримав і рідня співака загинула. Цікаво, що в довідці, виданій управлінням таборів, в графі "за якою статтею засуджено" стоїть прочерк.

1947-го за звинуваченням у мужеложестве заарештували режисера Сергія Параджанова. Тоді його виправдали. Але в 1973-му Параджанова таки засудили за звинуваченням у мужолозтві причому із застосуванням насильства рік. Режисера засудили до п'яти років ув'язнення. В матеріалах справи зазначено, що Параджанов нібито не приховував свою сексуальну орієнтацію. Однак насправді арешт Параджанова став розплатою за громадянську позицію режисера. Наприкінці шістдесятих режисер, який живе в Києві, активно виступав проти масових політичних арештів в Українській РСР. У 1968 році його підпис під Листом 139 інтелектуалів проти незаконних політичних процесів стояла першою. Він активно виступав за свободу слова і в кінці кінців, побоюючись переслідувань за інакомислення, виїхав до Вірменії. Заарештували режисера в Києві, куди він приїхав провідати хворого сина. Арешт Параджанова став шоком для кіносвіту: звернення з вимогою звільнити Параджанова підписували Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Андрій Тарковський, Жан-Люк Годар і багато хто інші зірки кінематографа. У 1977-му Параджанова випустили, але жити в Україні заборонили. Про те, чи мали політичний підтекст звинувачення режисера в мужеложестве, яскраво свідчить фраза, яку описували Параджанова сучасники: "вірменин, народжений у Грузії, який сидів у російській в'язниці за український націоналізм".

У 1976 році за статтею 121 КК УРСР на 4 роки був засуджений радянський письменник і поет Геннадій Трифонов. Сам письменник стверджував, що ніколи не приховував своєї орієнтації, а стаття "за мужеложество" була покаранням за підтримку висланого з СРСР Олександра Солженіцина. Ще в 1974-му він опублікував в Англії вірш "На висилку Солженіцина", а після цього брав активну участь у незалежних літературних акціях.

1981-го до 3 років позбавлення волі за мужолозтво був засуджений історик, археолог і антрополог, викладач Ленінградського університету Лев Клейн. Після звільнення Клейна позбавили наукового ступеня кандидата наук і звання доцента. Близько 10 років він не міг знайти роботу. Тільки з розвалом Союзу вчений зміг повернутися в науку - спершу викладав в Росії, а потім читав лекції в багатьох зарубіжних вузах. Своєю арешт Клейн пов'язував з тим, що був неугодний СРСР - свої роботи вчений активно публікував не тільки в Радянському Союзі, але і на Заході. Його заняття теорією археології сприймалися як кричуще порушення субординації та підрив позицій історичного матеріалізму.

Останнім з відомих радянських засуджених за статтею 121 КК РРФСР, у 1986 році став засуджений за "зґвалтування робочого сцени" до 3 років умовно з позбавленням звання "народний артист РРФСР", головний режисер Ленінградського Тюгу Роман Корогодський. Побутує думка, що насправді артиста засудили через конфлікт з директором Ленінградського Тюгу Людмилою Вальчук - та нібито була дружиною високопоставленого генерала. Примітно, що згодом вирок скасували, а справу закрили за відсутністю доказів.

Режисер Роман Віктюк та зав. кафедрою режисури та акторського мистецтва СПбГУП Зіновій Корогодський, 1996-й

Скільки саме людей було засуджено за час дії статті достеменно невідомо. За різними оцінками з 30-х по 70-ті роки щорічно за мужеложество засуджувалися і відправлялися у в'язниці й табори близько 1000 чоловіків.

У 80-х з усіх країн соцтабору кримінальна відповідальність за гомосексуальні відносини наступала лише в СРСР і Румунії. Україна в 1991-му стала першою з республік, що відмінили покарання за "злочин проти особистості", яке в більшості випадків було карою за "злочин проти режиму". У Росії, до речі, 121-ю статтю скасували в червні 1993-його.

Справедливості заради варто відзначити, що у свій час за гомосексуальні зв'язки карали і в європейських країнах. Так, наприклад, автор роману "Портрет Доріана Грея Оскар Уайльд був визнаний винним у "грубої непристойності" з особами чоловічої статі і засуджений до двох років каторжних робіт.

Але, мабуть, найвідоміший приклад — історія видатного англійського математика, криптографа Алана Тюрінга. Під час Другої світової війни Алан Тьюринг він очолював групу Hut 8, відповідальну за криптоаналіз повідомлень військово-морського флоту Німеччини. Тьюрінг розробив ряд методів злому, у тому числі теоретичну базу для Bombe - машини, використаної для злому німецького шифратора Enigma. Після війни Тьюринг працював у Національній фізичній лабораторії, де за його проектом був реалізований перший в світі комп'ютер з збереженою у пам'яті програмою - ACE. У 1950-му запропонував емпіричний тест Тюрінга для оцінки штучного інтелекту комп'ютера.

У 1952 році Тюрінга визнали винним за звинуваченнями у скоєнні "грубої непристойності" у відповідності з "поправкою Лабушера", за якою переслідували гомосексуальних чоловіків. між тюремним ув'язненням і примусової гормональною терапією, покликаної придушити потенцію, Тюрінг вибрав ліки. У 1954-му видатний вчений покінчив життя самогубством — отруївся ціанідом. Тюрінга визнали "однієї з найвідоміших жертв гомофобії у Великобританії". Лише в грудні 2013-го вченого посмертно помилувала королева Єлизавета ІІ.

Поверніть "уголовку"!

Незважаючи на те, що ось вже 25 років гомосексуальні відносини в Україні не караються законом, питання існування людей з нетрадиційною орієнтацією багато в чому все ще залишається для українців табу. Яскравий тому приклад - обурення громадськості з приводу маршів ЛГБТ-спільнот, які в посиленому режимі доводиться охороняти поліцейським. Незважаючи на заявлену широту поглядів, бояться будь-яких згадок про "інших" людей і політики - згадати хоча б скандал навколо невинного слова "гендер" у законі, спрямованому проти домашнього насильства.

Втім, в Росії пішли ще далі. Два роки тому актор, режисер і тимчасово заборонений у служінні православний священик Іван Охлобистін звернувся до президента Росії Володимира Путіна з відкритим листом, в якому попросив "сприяти якнайшвидшому поверненню в КК РФ 121-ої статті, караючої за "мужолозтво". Охлобистін заявив, що заборони пропаганди нетрадиційних сексуальних стосунків недостатньо. "Це загрожує неминучим і досить швидким отриманням содомітами статусу "соціальної групи", а значить - конституційної можливістю розтлівати підростаюче покоління, адже своїх дітей у содомітів бути не може і ця "соціальна група" буде змушена поповняться за рахунок наших дітей", - обурювався "батюшка".