Удар по слов'янам. Навіщо архієпископ Кіпрський поїхав говорити про ПЦУ в Сербію
Визнання Православної церкви України може виявитися справою досить затяжним. Про це свідчить інтерв'ю, яке дав грецькому виданню "Ромфея" архієпископ Кіпрський Хризостом. Нагадаю, він взяв на себе роль "голуба миру" після консультацій з лідерами давніх патріархатів, чиє завдання - всіх помирити і не допустити розколу, який перетворився в реальну загрозу після надання автокефалії ПЦУ.
Владика дав зрозуміти, що домогтися визнання ПЦУ не входить у його найближчі плани. Більш того, він вважає це питання абсолютно несвоєчасним - якщо та чи інша церква висловиться абсолютно точно за чи проти, це може обернутися серйозними проблемами для світового православ'я. Хороша новина: владика не піддає сумніву українську автокефалію - це вже доконаний факт, і з цим нічого не поробиш. Але в той же час архієпископ Кіпрський вважає, що потрібно шукати вихід із конфліктної ситуації, і робити це всім разом.
Загалом, ПЦУ стала приводом "зібратися і поговорити" - тим, чого не зміг домогтися Вселенський патріарх Всеправославным собором. А архієпископ Кіпрський зовсім не мав на меті когось схиляти до визнання ПЦУ або навіть визнання прав Вселенського патріарха. Його завдання в даний час - внести ясність.
Владика Хризостом, мабуть, рішуча людина. Він одразу взяв бика за роги - поїхав до Сербії, де зустрівся з патріархом Іринеєм. Навіть якщо б першим адресою миротворця була Москва, це виглядало б менш круто. Особливо враховуючи той факт, що якраз незадовго до цього візиту Синод Вселенського патріархату нагадав про свій намір втрутитися в канонічну ситуацію Македонської православної церкви, яка відокремилася від Сербської і залишається невизнаною ще з 1967 р. Риторика щодо церкви Скоп'є (церкви Охрід) підозріло нагадує риторику, з якої починалися рішучі дії Фанару щодо Київської церкви.
Відповідь Сербської ПЦ передбачувано виявився жорстким: учасники архієрейського собору навідріз відмовляються визнавати "парацерковную структуру" - ПЦУ. Її, як і раніше, вважають "розкольницькою", спроба Вселенського патріарха вирішити проблему власноруч, без обговорення з "канонічною церквою в Україні", РПЦ і якимсь "всеславянским радою", названа провальною, сербські єпископи відмовляються мати справу з "громадянами Денисенко і Думенко" і вважають єдиною канонічною церквою в Україні УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм.
Що ж, дечого архієпископ Хризостом вже домігся: Сербська ПЦ гранично ясно сказала ПЦУ своє рішуче "ні".
Втім, залишається відчуття, що навіть для сербів, які бачать в ПЦУ небезпечний для себе прецедент, Україна - тільки привід для розмови. Насправді ж у обох сторін є теми цікавіші. І вони в цілому окреслені в підсумковому документі собору. Сербська ПЦ побоюється за власну цілісність: втрату "канонічних територій" Косова і Метохії, Македонії, Чорногорії, а також єпископів турбують "вторгнення" на територію Сербської ПЦ з боку румунів. А тому їй не з руки підтримувати ініціативи, спрямовані на поділ подібних їй постімперських церковних утворень.
Тому сигнал, який подав Фанар Белграду, - в самий розпал архієрейського собору Сербської ПЦ підняти питання про Македонії - може здатися недоречним і несвоєчасним. Серби, можна сказати, задихнулися від обурення. Але в той же час з готовністю викинули на стіл свої карти. Пред'явили свій власний список "стартових умов" і дали зрозуміти, що у відношенні себе не зазнають таких методів, які патріарх Варфоломій зробив у відношенні України.
Особливо цікава в загальному ряду апеляція до "всеславянскому раді". Що це за орган такий в православній церкві? А немає такого органу. Це, якщо хочете, обмовка за Фрейдом. Вона вказує на неформальну, негласну, сором'язливо умалчиваемую, але досить відверто діючу солідарність у рамках слов'янської гілки світового православ'я, яка традиційно протистоїть грекам. Слов'янський православний табір - це велика частина сучасної православної церкви. Ось про що нагадують Вселенському патріарху обурені серби.
Так що не поспішайте дорікати архієпископа Хризостома в провалі місії. Він хотів ясності - і він її досяг. Нехай вона нам і не подобається. Бо що стосується ця ясність насправді зовсім не нас. А ситуації у світовому православ'ї. Де накопичилося безліч суперечностей та конфліктів, які тягнуться не рік, не два і навіть не 100 і не 200 років. У кожної з православних церков є власний список побоювань, інтересів і травм, які для них іноді важливіше всіх інтересів світового православ'я разом узятих. Про це, повторюся, не прийнято говорити вголос, зате прийнято розігрувати на цих струнах політичні варіації. Надання автокефалії української церкви спровокувало граничну відвертість православних політичних важковаговиків, на яку вони здатні.
Першими карти на стіл поклали румуни, оголосили список умов, на яких вони готові обговорювати переформатування світового православ'я. Серби, може, ще якийсь час підтримали б паузу, відбуваючись округлими фразами, не кажучи ні так, ні ні, але питання про Македонії їх спровокував. Хто там далі в списку візитів архієпископа Хризостома? Софія і Афіни. І, незважаючи на те, що спостерігачі пророкують успіх ПЦУ в Афінах - Елладська церква імовірно визнає ПЦУ першої і без особливих проблем, - куди цікавіше, як поведуть себе болгари.
Зовсім не даремно собор єпископів Сербської ПЦ в числі іншого обмовився про необхідність консультацій з "всеславянским радою". Тисячолітнє негласне протистояння грецького і слов'янського християнства у нас на очах актуалізується. У нього "вноситься ясність". Фанар абсолютно відверто руйнує сформований у світовому православ'ї "слов'янський табір". Шляхом нанесення територіального шкоди. А також репутаційного - беручи апеляції, піддаючи сумніву і ліквідуючи розколи і анафеми, тобто руйнуючи "самодержавну" модель, що діє в межах ізольованих "канонічних територій". Крім того, під загрозою виявляються діючі політичні союзи - нові автокефалії хоча б на якийсь час опиняться в орбіті греків, а не слов'янського табору. Таким чином, сама розділова лінія між слов'янським і грецьким православ'ям, - а це щось на зразок межі церковного Варшавського договору - піддається розмивання і перегляду.
Це необхідно не тільки грекам. Тому що, як показала практика, ця лінія набула тектонічний характер: варто було похитнути тільки один камінчик - Україну - як позначився геологічний розлом. Те, що для більшості з нас - "питання національної безпеки" (а насправді, політичного престижу), - для світового православ'я виявляється проблемою виживання.
Поїздки та консультації, які проводить архієпископ Хризостом, якщо і мають на увазі ПЦУ, то тільки в якості приводу. Їх справжня мета - та сама "ясність", про яку він не втомлюється говорити - розвідка і рекогносцировка.
Результати візиту владики Хризостома в Софію цікаві більшою мірою в контексті Македонії, ніж України. І, можливо, саме про Македонії - більшою мірою, ніж про ПЦУ, - буде йти мова. Македонія для болгар і сербів - спірне питання, оскільки кафедра Охрід в різні періоди входила в Болгарську і Сербську церкви, для обох вона має колосальний символічну вагу, для обох вона ставала в різний час першої патріаршої кафедри. І коли питання про автокефалію Македонської церкви в діалозі з Сербської зайшов у глухий кут, своє заступництво "македонським розкольникам" запропонувала Болгарська церква. Що сильно обурило сербів. Спробують греки використовувати цей конфлікт за "крещальную купіль" між двома слов'янськими церквами?
Крім стародавніх патріархатів і благословення Вселенського патріарха, владика Хризостом, за його словами, заручився всілякою підтримкою архієпископа Албанського Анастасія. В інтерв'ю він зупинився на участі албанського первосвященика особливо докладно, і це заслуговує уваги. Як відомо, архієпископ Анастасій, всупереч багатьом очікуванням, не виявився палким прихильником визнання ПЦУ негайно. Його обережну позицію в Україні поспішили витлумачити як зраду і навіть трохи образитися - ще, мовляв, албанці не вчили нас канонічному православ'ю. Тим не менш голос архієпископа Анастасія у світовому православ'ї має чималу вагу. Його підтримка, судячи з усього, багато значить для архієпископа Кіпрського.
Але його позиція також чимало значить в контексті заяв Сербської собору, який у перших рядках висловлює побоювання з приводу церкви Косова і Метохії. На цих територіях все більше поширюється вплив Албанської церкви і в зручний політичний момент може виявитися, що архієпископу Тирани опікати косовських православних зручніше, ніж патріарху Печьскому. До речі, Піч, яка значиться в титулі Сербського патріарха, розташована в Косово. Таким чином, кількість символічних ударів по Сербської церкви сягає критичної позначки.
Сербська церква дійсно опинилася в складному становищі. Це пов'язано з тим, що колишня Югославія не просто розлізлася по швах - розпадалася вона криваво і страшно, що залишило в її колишніх провінціях мало симпатій до будь-яких інститутів колишньої метрополії, включаючи церковні. Крім того, колишні провінції Белграда успішно інтегруються в ЄС і НАТО, а це подвійний удар - і за церковним інтересам з боку лібералізму, і за церковним спілкам, в центрі яких Москва. І хоча канонічна ситуація Македонії виглядає менш перспективною, ніж в України, - в основному саме з-за того, що це частина вельми заплутаної і вибухонебезпечного балканського клубка - в майбутньому, якщо Македонія успішно інтегрується в західний блок, церковне питання просто підтягнеться слідом. Європа куди охочіше "підбирає" частини колишньої Югославії, ніж колишнього СРСР. Тому, незважаючи на Томос, РПЦ щодо України ще може дозволити собі почекати і пограти в політику, в той час як у Сербської ПЦ такої можливості немає, незважаючи на те, що македонська автокефалія ще тільки "обговорюється".
У своєму інтерв'ю архиєпископ Хризостом сказав, що незабаром буде приймати у себе голову Відділу зовнішніх церковних зв'язків МП митрополита Іларіона Алфеєва. І пообіцяв, що буде з ним говорити жорстко і прямо і вимагатиме у відповідь такої ж відвертості. По всій видимості, ми стаємо свідками дебюту чергової великої гри на шахівниці світового православ'я. І ті, хто говорив, що Томос - не кінець, а тільки початок, все одно трохи погарячкували. Томос - це навіть не початок. Це був тільки привід.
