Смерть Віталія Шишова. Чому білоруські та російські дисиденти будуть гинути і далі
Не потрібно підігравати російсько-білоруському агітпропу і на кожному розі голосити про безпорадність українських спецслужб
2 серпня Білоруський будинок в Україні повідомив про те, що один з його засновників, 26-річний Віталій Шишов, який втік до Києва восени 2020 року після участі в масових протестах проти Лукашенка, пропав. Активіст вийшов вранці на пробіжку, але так і не повернувся.
Негайно ж були організовані пошуково-рятувальні роботи. І Віталія знайшли. Вже рано вранці 3 серпня. На жаль, мертвим — повішеним в лісосмузі на західному кордоні України.
Офіційно правоохоронні органи розглядають дві версії: самогубство і вбивство з імітацією самогубства. Але навіть якщо він сам надів петлю собі на шию, не факт, що це було самостійне рішення.
Вкрай сумнівно, що у білоруського активіста, який відомий тим, що активно допомагав біженцям від режиму Лукашенка і який готувався до проведення заходів з нагоди річниці початку антиурядових демонстрацій, раптом намалювалися причини накласти на себе руки.
Ні. Тут явний почерк режиму Лукашенка. Також повішеним знайшли в минулому році і тіло ще одного учасника протестів — футбольного фаната Микиту Кравцова.
Та й не тільки білоруський КДБ діє такими методами — російські чекісти теж ведуть цілком успішне полювання на опозиціонерів, які намагаються сховатися в Києві. Так, в українській столиці в 2012 р. викрали помічника російського депутата Іллі Пономарьова — Леоніда Развозжаева.
У 2017 року на перехресті бульвару Тараса Шевченка і Пушкінської трьома пострілами в живіт був убитий колишній депутат Держдуми Денис Вороненко.
Знову-таки в 2017 р. на Київщині, біля села Глеваха, була вбита українська військовослужбовець Аміна Окуева.
А тепер ось і Віталій Шишов...
Всіх їх об'єднує те, що вони були неймовірними подразниками або для Мінська, або для Москви.
Викраденнями і вбивствами, як, втім, і безпрецедентним захопленням літака Ryanair з Романом Протасевичем на борту, обидва диктатора залякують інших опонентів, показуючи їм, що ніхто і ніде не зможе від них сховатися.
Особливо це стосується Путіна, за час правління якого тільки в Росії було вбито 34 "неправильних" журналіста. Але ж російські спецслужби здійснювали замах на життя ворогів режиму по всій Європі — і продовжують це робити.
Досвіду їм в цьому не позичати. І, до речі, з огляду на автократичний броманс Путіна і Лукашенка дуже навіть може бути, що смерть Шишова — чи то результат "бартеру", чи послуга російських спецслужб білоруським — свого роду зобов'язує презент одного диктатора іншому.
Але навіть вбивство — це ще далеко не все. Смерть Віталія відкриває і перед Москвою, і перед Мінськом величезні можливості для проведення інформаційно-психологічних операцій. Перш за все — щодо дисидентів. Власне, розкрутка цього наративу вже почалася: адже якщо це вбивство було стратою, то "з-під землі дістанемо" ніяк не можна вважати порожній загрозою.
У той же час має місце і розкрутка наративів про зв'язок між БДвУ і "Азовом" (Білоруський будинок афілійований з білорусом Сергієм Коротких, який воював на Донбасі): мовляв, це міжсобойні розборки між нациками в фашиствующими в Україні — так, дивись, дійде і до порівнянь з "ніч довгих ножів".
А на завершення, цілком ймовірно, що і сам Лукашенко, і МЗС РБ, і пропагандистські канали виступлять з лицемірними заявами і сюжетами про те, що в Україні білорусам небезпечно перебувати, адже їх ніхто не може захистити. Від кого? — Так від тих же фашистів. Хоча, в принципі, це ж почасти правда: ті, хто бруднить руки заради Лукашенко і Путіна, — по суті вони і є.
Те, що вбивці на державній службі — російській чи білоруській — можуть полювати на неугодних далеко за межами кордонів своїх держав — це неприпустимо. Але не потрібно підігравати російсько-білоруському агітпропу і на кожному розі голосити про безпорадність спецслужб.
Ні. Звичайно, контррозвідку потрібно посилювати, надавати їй більше можливостей. Ось тільки приборкати їх — проблема не тільки для України. І треба про це пам'ятати. Пам'ятати про те, що в 2003 р. полонієм в Великобританії був отруєний Олександр Литвиненко. Що в 2019 р. в центрі Берліна застрелений чеченський польовий командир Зелімхан Хангошвілі. Що в 2015 р. двічі було скоєно замах на болгарського бізнесмена Омеляна Гебрева, що постачав зброю в Україну. Що в 2018 р. тим же "Новачком" в Солсбері отруєні Скрипалі і громадяни Британії в Еймсбері.
А ще слід додати в скарбничку агентурну мережу росіян, що підкуповують європейських чиновників або військових.
І адже спецслужби Німеччини або Великобританії фінансуються куди краще українських, але гарантувати безпеку політичним біженцям не можуть і вони.
Так що поки в Москві і Мінську правлять бал людожерські режими, небезпечно буде завжди. Значить, потрібно шукати рішення для мінімізації загроз, що виходять від них. І до того ж необхідно визначити баланс, щоб посилення СБУ не привело до закручування гайок — наступу на права і свободи. І навпаки: щоб тяга до максимальної лібералізації в воюючій країні не зробила з контррозвідки бутафорську спецслужбу.