У пошуках "хороших рускіх". Як "Оскар" проігнорував Україну і віддав статуетку "Навальному"

Цьогоріч лідером за кількістю номінацій – 11 – була картина Деніела Шайнерта і Дена Квана "Все завжди і водночас". Фільм отримав 7 статуеток, у тому числі в категоріях "Найкращий фільм", "Найкращий режисер", "Найкраща акторка", "Найкращий оригінальний сценарій".

Ця чорна комедія розповідає про подружжя американців китайського походження Евелін Вонг (Мішель Єо) і Веймонда (Джонатан Ке Кван), які керують пральнею. Однак їхні життєві труднощі не обмежуються лише пранням. Так, податкове управління, представлене злою чиновницею Дейрдрою Бобейрдр (несподівана й дотепна Джеймі Лі Кертіс), веде аудит їхньої фінансової діяльності, і, якщо папери будуть не в порядку, закриє бізнес. Веймонд планує вручити Евелін документи на розлучення. Їхня дочка Джой збирається зробити камінґ-аут як лесбійка. З Китаю приїхав старий батько Евелін, котрий слабко орієнтується в американських реаліях, а зізнання Джой може спровокувати в нього мало не серцевий напад. До того ж Евелін відкриває в собі здатність перестрибувати у паралельні Всесвіти, переміщуючи свідомість у тіла своїх двійників. І, звісно, саме вона має врятувати мультивсесвіт від великого зла – Джобу Тупакі. Все це породжує безліч комічних ситуацій, у які Мішель Єо і Джонатан Ке Кван вправно вписують своїх персонажів.

Єо раніше грала в різних східних бойовиках, найвідомішим з яких є "Тигр підкрадається, дракон ховається" (2000); також дісталася їй роль у "бондіані" – у "Завтра не помре ніколи" (1997). "Все завжди і водночас" так само включає трюки і бійки, але комічний ефект у цьому інколи аж занадто шумному фільмі досягається саме за рахунок контрасту приземленої і не дуже радісної реальності та світу супергеройських мрій. Окремо варто зазначити, що Мішель стала першою азійською акторкою і першою жінкою малайзійського походження, нагородженою Кіноакадемією в категорії "Найкраща жіноча роль".

Більш очікуваний "Оскар" – у Брендана Фрейзера. Роль у фільмі Даррена Аронофскі "Кит" є першою головною для актора за 12 років. Фрейзер грає професора літератури Чарлі, який веде онлайн-курси письменницької майстерності, не покидаючи квартиру і поїдаючи калорійну їжу в нездорових кількостях. Як наслідок, він важить 270 кілограмів, його тиск сягнув смертельно небезпечних 238/134, серце от-от зупиниться. На всі вмовляння звернутися до лікарні Чарлі відповідає категоричною відмовою. Причиною розтягненого в часі суїциду є інше самогубство: кілька років тому Алан, "кохання всього його життя", заради якого Чарлі покинув родину, наклав на себе руки.

Фрейзер, здобувши чималий успіх у пригодницьких блокбастерах на кшталт "Мумії", тривалий час перебував у тяжкій кризі, рівним чином особистій і професійній. Роль у Аронофскі без перебільшень перезапустила його кар’єру. Образ Чарлі – справжній виклик, адже це фактично бездіяльний, малорухомий герой, для перевтілення в якого потрібні десятки кілограмів спеціального гриму й костюмів. Фрейзер блискуче впорався з надскладним завданням. У кожний діалог незалежно від градусу конфлікту він вносить новий, щоразу інакший відтінок пронизливості. Персонажа, котрий міг викликати огиду, він робить по-дитячому беззахисним, ніжним, повним любові і тонкого розуміння літератури. Це неабияк врівноважує доволі незграбну режисуру Аронофскі.

Цілком логічно, що "Кит" також був відзначений за найкращий грим і зачіски: перетворення Фрейзера – це окреме цехове досягнення.

Без сюрпризів обійшлося і в номінації "Найкращий анімаційний фільм". "Піноккіо Гільєрмо дель Торо" уже мав "Золотий глобус" і його рейтинги як у кінокритиків, так і в публіки зашкалювали.

Дель Торо давно виношував задум екранізації казки Коллоді з ляльками в техніці stop-motion. Над проєктом працювало команда з 40 аніматорів. Важлива тут і тематика. Один з головних мотивів у творчості Дель Торо – діти і смерть; варто згадати його містичні трилери "Хронос" (1993), "Хребет диявола" (2001), "Лабіринт Фавна" (2006).

"Піноккіо" теж починається з загибелі – 10-річного сина столяра Джепетто вбиває вибух авіабомби під час Першої світової. Нещасний різьбяр майструє хлопчика з сосни, що виросла на могилі Карло. Життя в дерев’яного малюка вдихає сфінксоподібна Берегиня з чотирма крилами, всіяними живими очима. Майже вся історія діється в Італії часів диктатури Муссоліні, а оповідь веде цвіркун Себастьян Джей, котрий має літературні амбіції.

Дель Торо підкреслює нелюдськість витвору Джепетто: ця істота – не смішний діснеївський тінейджер, а реальна лялька-маріонетка, що раптом набула свободи рухів і самостійності мислення. Власне, унікальність Піноккіо – саме в його недосконалості. Шпички, зазубні, сучки, криві цвяхи – це і є його суть, його постійний конфлікт зі світом; водночас він випромінює суто дитячу безпосередність. Звісно, для тогочасних фашистів і релігійних фанатиків він є чудовиськом і небезпечним бунтівником.

Простий, навіть мелодраматичний сюжет втілений візуально вишукано і розмаїто. В кожного з персонажів своя міміка, жестикуляція, характер, навіть одяг прописаний до складок. І зрештою ця лялькова мелодрама спрацьовує: нам знову розповіли про дитинство, любов і смерть, і зробили це ніжно і красиво.

Є в цьогорічним підсумках і новина, рівним чином втішна для Індії і України: в номінації "Найкраща пісня" перемогла "Naatu Naatu", знята в Києві перед Маріїнським палацом — для індійського історичного бойовика "RRR".

Кожний "Оскар", втім, не позбавлений контроверсійності. Цьогоріч маємо неприємний посмак одразу в двох категоріях.

Німецька картина "На західному фронті без змін" стала другою кіноекранізацією однойменного роману Ремарка після класичної версії Льюїса Майлстоуна (США, 1930, "Оскар" за найкращу стрічку). Кіноакадемія віддала роботі Едварда Бергера аж чотири статуетки: "Найкращий міжнародний фільм", "Найкраща операторська робота", "Найкращий оригінальний саундтрек" і "Найкраща робота художника-постановника". Доволі складно витлумачити таку щедрість самими лише мистецькими достоїнствами, надто ж зважаючи на еталонну якість стрічки 1930 року з одного боку і прямолінійність режисури Бергера з другого. Вочевидь, зіграв свою роль антивоєнний пафос першоджерела.

Звісно, Бергер щедро демонструє мілітарне озвіріння. Є в нього, наприклад, оскаженілий прусський генерал, що жене підлеглих у самовбивчу атаку за лічені хвилини перед перемир’ям. Головний герой і його побратими вбивають без сумнівів. Але цікаво те, що французи виглядають набагато винахідливішими в насильстві. Вони спалюють бідних німецьких солдатиків живцем з вогнеметів, чавлять танками, закидають бомбами з аеропланів, труять газами. Можна припустити, що саме на цій ділянці фронту у німців не було ані танків, ані вогнеметів, ані бойових газів – але ми ж іще не забули, що в нас фільм про жорстокість війни як такої? Чи нам тільки французи не подобаються?

Геть кепсько стає у сценах підписання миру в Комп’єнському лісі. Німецьку делегацію очолює підкреслено інтелігентний, вдягнений у цивільне Маттіас Ерцбергер; протистоять йому запаковані в мундири французи — жорсткі зневажливі солдафони на чолі зі зверхнім маршалом Фошем. В уста Ерцбергера, котрий намагається пом’якшити умови капітуляції, вкладена фраза: "Будьте справедливі до противника, інакше він зненавидить цей мир". Так за допомогою доволі простої маніпуляції відповідальність за подальший згубний ресентимент, що охопив німців і привів до влади Гітлера, перекладається на… французів.

Так режисер, поставивши моралістичну мету в дусі підтримки всього хорошого проти всього поганого, отримав сумнівний результат.

І вже справжній скандал маємо в категорії "Найкращий повнометражний документальний фільм". Там була номінована дансько-українська копродукція "Будинок зі скалок". Фільм Саймона Вільмонта розповідає про реальні історії із життя дітей та вихователів Лисичанського центру соціально-психологічної допомоги. Однак приз отримав фільм канадського режисера Деніела Роера "Навальний".

Дія починається в Німеччині, де Олексій Навальний лікувався після спроби отруєння. Роер вибудовує сюжет спочатку як політичну драму, а потім — як трилер. Головні герої та коментатори подій, окрім самого Навального, — це Христо Грозєв, голова видання Bellingcat, керівниця слідчого підрозділу Фонду боротьби з корупцією Марія Пєвчих, а також Юлія Навальна і Леонід Волков. Команда відзняла майже 500 годин матеріалу. Режисер зосереджується на подіях літа 2020 року і закінчує картину кадрами з Навальним уже за ґратами.

Півторагодинна стрічка являє собою апологію політика, що прославився серед іншого фразою "Крим ‒ це що, бутерброд з ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати?" і ніколи не приховував ультраправих, імперських поглядів. Прикметно, що ані Юлія Навальна, котра вийшла отримувати нагороду, ані сам Роер ні слова не сказали про Україну, про жертв російської агресії, а війну назвали "путінською".

Вочевидь, Кіноакадемія в своєму рішенні керувалась високими мотивами боротьби проти тиранії Путіна й підтримки російських в’язнів сумління. Упустивши, правда, 40-мільйонну країну, якій що Навальний, шо Путін відмовляють у праві на існування.

Лишається хіба що риторичне питання: скільки ще українців має померти, аби західні інтелектуали припинили шукати "хороших русскіх" там, де їх бути не може за визначенням?

Лауреати Оскар 2023

• Найкращий фільм: "Все усюди і водночас"
• Найкраща чоловіча роль: Брендан Фрейзер, "Кит"
• Найкраща жіноча роль: Мішель Єо, "Все усюди і водночас"
• Найкращий міжнародний фільм: "На західному фронті без змін"
• Найкращий анімаційний фільм: "Піноккіо Гільєрмо дель Торо"
• Найкращий актор другого плану: Джонатан Ке Кван, "Все усюди і водночас"
• Найкраща акторка другого плану: Джеймі Лі Кертіс, "Все одразу і водночас"
• Найкращий документальний фільм: "Навальний"
• Найкраща операторська робота: "На західному фронті без змін"
• Найкращий грим та зачіски: "Кит"
• Найкращі візуальні ефекти: "Аватар: Шлях води"
• Найкращий звук: "Топ Ган: Меверік"
• Найкращий оригінальний саундтрек: Хаушка, "На Західному фронті без змін"
• Найкраща пісня: Naatu Naatu,"RRR"
• Найкращий дизайн костюмів: "Чорна Пантера: Ваканда назавжди"
• Найкращий ігровий короткометражний фільм: "Ірландське прощання"
• Найкращий документальний короткометражний фільм: "Шептуни слонів"
• Найкраща короткометражна анімація: "Хлопчик, кріт, лисиця та кінь"