The Beatles Ashram. Історія "бітлів" крізь дірку у паркані
Google Maps проклав для нас маршрут через джунглі. Спочатку кілометри три по шосе, потім повернути направо - на добре витоптану стежку через хащі. Уже за кілька метрів у лісі не чути нічого, крім співу пташок - галас дороги і покрики рікш залишились десь позаду. Тут - шум дерев, потріскування гілок у нас під ногами і перегукування мавп. Ми йдемо іще кількасот метрів і, врешті, опиняємось на місці.
Нас троє, ми стоїмо перед зачиненими на замок воротами, на яких висить масивна вивіска з надписом на гінді.
- Сікандере, що тут написано?
Наш товариш - індієць, ми познайомились з ним кілька тижнів тому в Агрі, і зараз він спеціально приїхав до Рішикешу, щоб перетнутися з нами.
- Що офіційний вхід знаходиться не тут, і що всі, хто проникне на територію без квитка, заплатять штраф у тисячу рупій.
Ми втомлені, і сонце уже потроху починає хилитися до заходу, і робити ще один гак у кілька кілометрів, щоб дістатися до головного входу і купити свій чесний квиток нам лінь. У нас немає з собою готівки, ми віримо, що нам пощастить і вирішуємо ризикнути.
Google Maps привів нас до чорного входу в The Beatles Ashram. Ми ліземо через паркан.
Рішикеш, місто в передгір'ї Гімалаїв
Індійський Рішикеш, що розкинувся в передгір'ї Гімалаїв, уже давно став справжньою меккою для туристів. Сюди їдуть як у "світову столицю йоги", "священне місто" і "центр паломництва індуїстів". Насправді, це все лиш приманка для туристів - набагато більшу святість індійці бачать у сусідньому Гарідварі. Але саме до Рішикеша їдуть туристи з усього світу, адже у 1968 році сюди приїхали The Beatles. У місті декілька "Бітлз-кафе" (і кожен хазяїн буде божитися, що саме в його ресторанчику пили колись своє лассі Джон і Пол), сувенірні лавки завалені портретиками і значками ліверпульскої четвірки, а недалечко за межами міста ховається і головна фішка - знаменитий The Beatles Ashram.
Величезний комплекс на березі священного Ганга, наповнений залами для лекцій і келіями для медитацій, спальнями і їдальнями, дивними графіті й відгомонами чужих гітар, він манить і манить бітломанів з усього світу, які прагнуть хоч якось доторкнутися до легенди. Стати співпричетними.
Гуру Магаріші, надто гостра їжа і White Album
"Четвірку" привів у Рішикеш розпач. Незадовго до поїздки помер менеджер гурту Браян Епштейн, який був для "Бітлз" майже батьком - наставником, що тримав їх разом, був незламним стержнем, що міг утримати в одному ритмі чотирьох таких різних музикантів, які з кожним днем розвивалися в діаметрально протилежних напрямках. Смерть Епштейна стала болючим ударом, руйнівною стихією, яка вибила повітря з грудей. Потім був провал Полового творіння The Magical Mystery Tour, прохолодні відгуки критиків і наростання напруги всередині гурту.
Тож у 1968 році Пол, Джон, Джордж і Рінго, прихопивши з собою численну свиту з дружин, коханок і друзів, летять до Індії. В невеличкому містечку в Гімалаях вони збираються вчитися трансцендентальної медитації у гуру Магаріші і заселяються у його ашрам. А далі щось іде не так.
"Бітли" ставились до Магаріші по-різному. Джордж ним щиро захоплювався, Джон же згодом почав вважати його шарлатаном. Гуру вчив хлопців медитації - він давав кожному мантру, яку треба було повторювати із заплющеними очима, повністю зосередившись на ній, поки в голові не лишиться інших думок. На таку зосередженість здатні не всі - і "бітли" нудились, їли палючу індійську їжу, кохались з жінками і писали пісні. Лише Джордж поринав у медитації з головою, Пол і Рінго не ставився до них серйозно, а Джон і зовсім мучився: у ашрамі були заборонені алкоголь і наркотики, а дружина Синтія, з якою він прибув до Індії, з кожним днем дратувала його все більше.
Рінго втік з ашраму уже через два тижні, ще через два відправились додому і Джон з Полом. З Магаріші лишився лише Джордж - його не змогла злякати ні гостра їжа, ні аскетичний спосіб життя, ні навіть чутки про те, що гуру схиляв до сексу жінок, що мешкали в ашрамі.
Так чи інакше, але період перебування в Рішикеші був надзвичайно плідним для творчості. Уже в травні 1968 року "Бітлз" починають роботу над новим альбомом, що згодом стане "Білим". Під час перебування в Індії вони не мали інших інструментів, окрім гітар, тож увесь альбом став дуже простим, але в цій простоті й криється його краса. До альбому увійшли 30 пісень, і у багатьох текстах лишились відбитки того дивного часу - сонячної Індії, нудних медитацій, гострої їжі.
У Dear Prudence Джон розповідає нам про Пруденс Ферров, яка днями сиділа у своїй зачиненій келії, повторюючи мантру. У Saxie Sadie він знущається з Магаріші, що так і не навчив їх трансцендентальної медитації. У The Continuing Story of Bungalow Bill викладена історія американського студента, що приїхав до Індії на полювання на тигрів, а потім просив покаяння у Магаріші. Свою депресію Джон вилив у I am so tired та Yer Blues.
Зовсім інші, глибокі й відверті спогади про Індію бачимо у Long, Long, Long і Mother's Nature Son. У цих піснях ми бачимо Бога - таким, як його бачили Джон і Пол, бачимо ідеальну гармонію людини і природи.
White Album вкрай неоднорідний, він наче картата ковдра, сшита докупи чотирма різними майстрами. Він став початком кінця для "Бітлз", але і 50 років потому цей альбом із присмаком пряних спецій і солодких пахощів заворожує мільйони людей у всьому світі.
Місце, де природа перемогла
Ашрам гуру Магаріші закрився невдовзі після того, як Рішикеш покинула відома четвірка з усім своїм почтом. Закінчився термін оренди землі, на якій був побудований комплекс, а сам Магаріші мав проблеми з місцевою владою, тож кинув комуну і поїхав до Америки.
Довгий час комплекс стояв закинутим, і його почали відвойовувати джунглі. Дерева розбивали бетон, чіпкі ліани обплітали стіни, а в яйцевидних келіях для медитацій звивали собі гнізда птахи. У гулких коридорах перегукуються мавпи, і кожен крок відлунює так голосно, що стає трохи ніяково на свою необережність.
Нас троє, у нас немає квитків, і ми тихо проходимо з одного залу в інший, роздивляючись графіті на стінах. Ашрам здається живим, і джунглі обіймають його, ховають у своїх дужих зелених руках. Ашрам дихає, і, здається, радий увазі, він шепоче до нас голосами тисяч бітломанів, які теж перелазили через паркан, аби потрапити сюди усі попередні 50 років.
- Міс, ду ю хев е тікет, міс?
Охоронець з'являється нізвідки, він усміхається, бо знає, що жодного квитка у нас немає. Я не вигадую нічого кращого, ніж прикинутися, що не розумію англійської. Сікандер відводить охоронця у сусідній зал для медитацій і вступає у методичний торг. Згідно закону, ми винні три тисячі рупій, однак йому вдається скинути штраф до 600. Охоронець зникає в нікуди так само тихо, як і з'явився.
Ми ходимо порослими травою доріжками і розглядаємо кожне графіті уважно, повільно, вдумливо. Ашрам Бітлз у Рішикеші - місце дивне, дике і умиротворене. Природа тут уже перемогла, джунглі утвердились в своїх правах. Це місце, де Let it be стає першою і беззаперечною істиною.
І стрімкий Ганг несе свої води десь далеко внизу, і Гімалаї дивляться на нас зачудовано з-під своїх кошлатих брів, і проміння призахідного сонця пробивається крізь нестерпну зелень, щоб торкнутися твого носа. Десь вдалині звучить гітара. Тисячі туристів уже перелазили тут через паркан, і ще тисячі перелізуть у майбутньому.
Недарма Google Maps веде туристів саме до чорного входу.
Фото: Ігор Ващишин
