Скрєпи і спадок СРСР. Що не так із статевою освітою в Україні

На Закарпатті троє підлітків зґвалтували 14-річну дівчинку та виклали відеозапис у мережу. Справу розглядали понад два роки, вчителі написали хлопцям позитивні характеристики, і врешті-решт суд призначив їм по два роки умовно і зобов’язав виплатити потерпілій по 60 тис. грн — покарання, погодьтеся, цілком символічне. Ситуація набула розголосу — справу взяв під особистий контроль омбудсмен, готується апеляція. 

Чи потрібна сьогодні статева освіта для дітей? Чи допомогла б вона зменшити кількість зґвалтувань серед неповнолітніх і ранніх небажаних вагітностей, сповільнити розповсюдження венеричних хвороб? Громадський альянс "Політична дія жінок" вважає, що так. Активісти створили петицію про впровадження обов’язкового статевого виховання в систему освіти. Наразі збір підписів завершено й ініціативу має розглянути президент. "ДС" розповідає, які існують стереотипи навколо статевої освіти в школах і що заважає впровадили її в Україні просто зараз. 

Що таке статеве виховання?

ООН визначає статеве виховання як комплексний і довгий процес, який починається в ранньому дитинстві, прогресує в підлітковому та продовжується у дорослому віці. Дітей та молодь він має підтримати, спрямувати і захистити у сексуальному розвитку, дати молоді потрібні навички, щоб вони могли розуміти та насолоджуватися своєю сексуальністю, мати безпечні та повноцінні стосунки та брати на себе відповідальність за власне сексуальне здоров’я. 

У 2013 році Європарламент опублікував "Принципи статевої освіти в Європейському Союзі". Автори зазначають, що для ефективного сексуального виховання варто обрати розмовний формат уроків, залучити кваліфікованих викладачів, щоб учасники могли спілкуватися на різні теми без табу та упереджень. 

Згідно з принципами ЄС, на уроках варто підіймати теми гендерної ідентичності, культури згоди, прав людини, обізнаності про сексуальне насильство, заходів контролю над народжуваністю і профілактики СНІДу та інфекцій, що передаються статевим шляхом. 

Важливо, щоб статева освіта була комплексною та адаптованою до віку дитини. Дітям дошкільного віку переважно розповідають про "правило купальника" - все, що під ним — інтимні зони, до яких ніхто не має права торкатися (окрім самої дитини і батьків під час купання, наприклад). Також малечу вчать правильно називати свої статеві органи. Це допомагає дітям доносити інформацію про насилля чи біль/дискомфорт до дорослих.

У молодшому шкільному віці зазвичай говорять про менструацію і полюції, а в 10 років уже час поговорити про секс. Розповісти про те, що це інтимна близькість — не лише репродукція, а й комунікація, це відповідальне рішення, яке приносить задоволення, проте має свої ризики. Експерти наголошують, що "розмову про це" треба провести саме у 10 років, бо далі дитина стає підлітком, відбувається сепарація і вона вже менше дослухається до батьків. 

Для батьків розмови про секс і тілесність можуть бути непростими — на перешкоді здоровій комунікації з дітьми стоять власні упередження та стигми. Допомогти знайти спільну мову можуть такі книжки:

• "Малечі про інтимні речі", Юлія Ярмоленко;
•  "Маленькі дослідники: моє дивовижне тіло", Рут Мартін;
• "Велика книга почуттів", Ґжеґож Касдепке;
•  "Я і він. Про хлопчаче без секретів", Юлія Смаль;
• "Як я дорослішаю", Аніта Найк, Філ Вілкінсон

СРСР та секс: наш спадок

У 2019 році колишня виконувачка обов'язків міністра охорони здоров'я України Уляна Супрун заявила: "Табу на темі репродуктивного здоров’я — це абсурдний спадок совєцьких часів. Пам’ятайте, коли йдеться про здоров’я, не може бути "незручних тем". Адже це саме той випадок, коли від знань залежить здоров’я".

І дійсно, у радянській літературі було багато дивних стереотипів. Наприклад, радянський психіатр, психолог та педагог Арон Залкінд закликав у своїй книзі якомога частіше брати дітей до лісу та всіляко відволікати від спроб пізнання своєї сексуальності, завантажувати їх справами, щоб перешкоджати надмірній цікавості до теми сексу. Іншими словам, з усіх сил підтверджувати постулат про те, що "в СРСР сексу немає — нема про що говорити". 

До нас і сьогодні дійшло відлуння цього "партійного підходу": пропаганда утримання від сексу поза шлюбом, обмаль інформації про контрацепцію тощо. Цю традицію продовжують некваліфіковані вчителі, залякуючи та займаючись віктімблеймінгом ("звинувачення жертви" — наприклад, коли у зґвалтуванні звинувачують жінку, яка одягла занадто коротку спідницю). 

Статеве виховання в Україні

Чи існує статева освіта в українських школах? І так, і ні. Спеціальних уроків статевого виховання немає. Час від часу в школах проводять факультативи, дещо дітям розповідають на уроках біології. Переважно секс подається тільки як частина сімейного життя або проблема, яка призводить до хвороб і незапланованої вагітності. 

Прогалини у знаннях школярам заповнює інтернет чи друзі по під’їзду. Про це свідчать дослідження UNISEF, згідно з яким 58% школярів отримують інформацію секс з мережі, а 41% дізнаються про нього від друзів. Кожен десятий має сексуальний дебют у 12 років і менше. Кожен сьомий зазначає, що мав перший досвід з повнолітнім (19 років і старше). 

Іншими словами, якщо в класі 30 учнів, троє з класу вперше вступлять в інтимний зв’язок ще до того, як дізнаються, що таке еякуляція. Чотири людини зроблять це вперше зі студентом, маминою подругою чи другом старшого брата. Кожен другий буде орієнтуватися на порно, яке часто пропагує насильство і деформує уявлення про секс, оргазм і людське тіло. Діти сприймають інформацію некритично. Пояснити, як все відбувається насправді, допомогти зрозуміти своє тіло, пояснити концепцію активної згоди і запобігти проблемам і покликані уроки статевої освіти.

Деякі противники впровадження статевого виховання у школах вважають, що сексуальна освіта в школах збільшує ризик насильства та заохочує до дошлюбних статевих відносин серед молоді. Втім, як показують дослідження, такі уроки допомагають збільшити вік статевого дебюту та зменшити кількість незапланованих вагітностей, покращити ставлення до сексуального та репродуктивного здоров’я та поведінки. Інше дослідження вказує на те, що сексуальна освіта – у школах чи поза ними – не підвищує сексуальну активність, ризиковану сексуальну поведінку чи рівень інфікування ІПСШ/ВІЛ. А ось програми, які пропагують утримання як єдиний варіант, навпаки, виявилися неефективними. 

Чи готові українці до статевої освіти?

Українські батьки і вчителі загалом позитивно ставляться до впровадження таких уроків. За даними аналітичного центру CEDOS та Дослідницькою агенцією Info Sapiens, майже 84% батьків та вчителів вважають, що у школах має бути статева освіта, проте часто вкладають у поняття зовсім інший сенс. Як стверджують аналітики CEDOS, в опитуванні та на фокус-групових дискусіях дехто з учителів транслював стереотипи та хибні уявлення. 

Зокрема, 62% опитаних учителів переконані, що дівчата, які носять короткий одяг та макіяж, спонукають хлопців до активних залицянь; 33% вважають, що аборти мають бути заборонені в Україні; 36% впевнені, що гомосексуальна орієнтація потребує лікування; 19% вважають, що діти з ВІЛ не мають вчитися разом з іншими дітьми.

Як бачимо, секс — досі табу і простір для стереотипів. Вчителі розуміють поняття статевого виховання викривлено, а підготовлених експертів, які би добре розумілися на темі, в Україні не вистачає. 

Традиціоналісти проти

Не тільки брак вчителів створює проблеми у проведенні уроків статевої освіти. Представники правих рухів та церковні громади часто мають своє бачення статевої освіти. 

Наприклад, у 2020 році після цькування у соцмережах у Львові скасували просвітницьку лекцію активістки та феміністки Ксенії Термасіної, яка веде бодіпозитивний блог, проводить лекції, на яких вчить дівчат приймати та любити своє тіло. Депутат Львівської міської ради від партії "Голос" Ігор Шолтис, назвав на своїй сторінці активістку "аморальною субстанцією". Радикали організації "Традиція і порядок" влаштували онлайн-флешмоб "Збоченцям не місце в школі". Ця ж організація зривала акції руху ЛГБТ+ в Одесі й Києві, зривала кінопокази (документальний фільм "На славу темряви") й презентації книжок ( "Майя та її мами" Лариси Денисенко).

Також в Україні доволі популярними лишаються уроки Основ християнської етики, на яких учнів вчать "усвідомлювати цінність статевої чистоти, розуміти суть покликання бути чоловіком і жінкою та вміти обґрунтувати загрозу одностатевого співжиття". Берегтися від розпусти, бо вона і статева нестриманість, згідно з програмою, призводить до СНІДу та психічних розладів. Звісно, таке трактування сексуальної освіти має мало спільного з "Принципами статевої освіти в Європейському Союзі". 

Міжнародний досвід

В Німеччині уроки статевої освіти зазвичай проходять в формі дискусій і взаємодії з учнями. У початковій школі (1-4 класи) на уроках обговорюють різницю між дівчатками та хлопчиками, здоровий спосіб життя, гігієну та основні правила безпеки. У старших класах уроки включають більше інформації про анатомію, репродуктивну систему, контрацепцію тощо.

Професійні вчителі, які пройшли спеціальну підготовку та отримали відповідний диплом, стежать, щоб учні отримали об'єктивну та наукову інформацію та мали змогу сформувати свої власні цінності та переконання щодо сексуальності та стосунків. Іноді на уроки запрошують лікарів, психологів та інших експертів, які можуть допомогти учням зрозуміти складні теми та відповісти на запитання.

Водночас, у Польщі, де заборонені аборти і суспільство має досить консервативні релігійні погляди, нещодавно була спроба прийняти законопроєкт про криміналізацію сексуальної освіти як такої. Статеве виховання за стандартами ВОЗ мала би вважатися інструментом розпусти. Під заборону потрапляли навіть розмови про секс з підлітками: наприклад, якщо в школі вчитель сказав би учням, що мастурбація — це нормально і не несе негативних наслідків для здоров’я, то міг би отримати за це кримінальне покарання. Втім, президент Польщі Анджей Дуда ветував закон і відправив його на доопрацювання. 

У Нідерландах навчання сексуальної освіти починається починається з 4-х років. Діти вчаться, як будувати стосунки та комунікувати на теми сексу. На уроках заохочують до толерантності та допомагають розвинути потрібні навички, щоб розпізнати та захиститися від сексуального примусу, залякування та насильства. 

У Данії підходять до сексуальної освіти комплексно та прогресивно. Наприклад, деякі учні вперше дізнаються про порнографію на шкільних заняттях. В країні тривають дискусії, чи варто показувати подібні відео на уроках, навіть з дослідницькою метою. Данська система сексуальної освіти показує добрі результати у запобіганні ранньої вагітності. 

У США триває гучна дискусія щодо заборони абортів. На хвилі обговорення шкільну програму з сексуальної освіти планують переглянути. Але наразі в країні існує два протилежних підходи до статевого виховання — комплексна освіта та виховання утримання. Перший підхід про те, щоб дати дітям максимально повну інформацію про секс, вагітність, хвороби тощо, щоб вони могли приймати зважені рішення. Другий — про будь-яке утримання від інтимної близькості до шлюбу. 

***

Зі статевим вихованням в Україні не все так просто — треба знайти і навчити вчителів, які будуть викладати без викривлень і залякування, узгодити програму та розвіяти стереотипи про статеве виховання. Проте гра варта свічок — якісна статева освіта в школах допоможе зменшити кількість абортів, підвищити середній вік сексуального дебюту та навчити дітей виявляти насилля та вміти потурбуватися про свою безпеку.