Особливий статус. Навіщо підтримувати школи в горах

Міністерство освіти і науки занепокоїлося долею шкіл у високогірних поселеннях - їх хочуть підтримати, надавши особливий статус. Це дозволить селам отримувати додаткове фінансування, у тому числі на перевезення дітей в шкільних автобусах і поліпшення якості гірських доріг. У гірських районах трапляються снігові замети, повені, дороги та будівлі зношуються швидше. Часто діти і вчителі ходять в школу за кілька кілометрів пішки по гірських стежках.

"Нам необхідно зберегти ці автентичні колоритні місцевості в Україні. Насамперед це стосується відновлення транспортної інфраструктури і, звичайно ж, шкіл", - каже міністр освіти Лілія Гриневич.

В рамках освітньої реформи школи, в яких у 5-9-х класах навчається менше 25 осіб, повинні бути "оптимізовані" - дітей возитимуть на навчання в опорні школи. Проте в гірських районах відзначають, що село без школи помре. Навчальний заклад разом з батьками покликане підготувати дітей до досить специфічним умовам життя в горах. Підтримка таких шкіл дозволить зберегти автентичні культуру і традиції гірських сіл. Тому чиновники в Карпатах наполягають: у кожному з 27 гірських районів необхідно створити опорні школи з пришкільними інтернатами (гуртожитками), щоб забезпечити дітям доступ до якісної освіти, не виїжджаючи з гірської місцевості.

Сьогодні у гірських районах Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях працюють 535 шкіл. Навчається в них близько 78 тис. учнів (2-3% загальної кількості школярів в країні). Як саме держава має намір підтримувати школи у гірських поселеннях, чиновники поки не кажуть, але обіцяють внести необхідні положення в закон "Про освіту", який восени повинні винести на затвердження українського парламенту. Поки що мова йде про додаткове фінансування шкіл, ймовірності введення надбавок вчителям та можливості виділення додаткових коштів для створення дорожньої інфраструктури.

Ідея про підтримку шкіл у гірській місцевості - зовсім не ноу-хау українського уряду. Як правило, головною причиною такої уваги до навчання горян стає туристичний потенціал високогірних поселень. Школи у важкодоступних районах функціонують, наприклад, у Грузії та Вірменії. В Європі - в тій же Словаччині та Швеції - гірські селища теж підтримують заради туристичних потоків.

Грузія: автобуси, кінотеатри і надбавки

Намагаючись поліпшити ситуацію з високогірними школами, Україна явно наслідує досвід Грузії. Підтримати школи у важкодоступних населених пунктах грузинський уряд змусили погані показники тестів PISA в 2012 р. (програма міжнародного оцінювання знань учнів, Україна вперше візьме участь в 2018 р.). Частково провал тестів був пов'язаний з поганою відвідуваністю шкіл у сільських та гірських районах. Щоб вирішити проблему, уряд Грузії випустило безкоштовні підручники і запустив програму для доставки дітей до школи. Вона охопила близько тисячі шкіл у віддалених районах країни. В результаті рівень відвідування шкіл виріс до 2015 р. з 60% до 95%, оскільки витрати сімей на купівлю підручників і транспорт впали.

Результати тестів, втім, все одно були не дуже добрими, і в січні 2016-го у Грузії ввели спеціальні пільги для високогірних поселень. Вони передбачають звільнення від податків (виняток - ПДВ) для бізнесу і виробництва, щомісячну допомогу на першу і другу дитину, надбавку для медсестер/медбратів, що працюють в горах (180 ларі, близько 2 тис. грн), а також лікарів (360 ларі, близько 3,8 тис. грн). Вчителям за роботу в гірських та інших важкодоступних селищах почали доплачувати 35-40% надбавки. Самі школи з минулого року стали отримувати подвоєні ваучери на учнів (сума, що виділяється державою на навчання одного школяра). Крім того, у шкіл в горах є пільги по оплаті рахунків за комуналку.

У школах, розташованих у високогірних селах, також почали відкривати 10-ті класи - раніше більшість шкіл мали лише дев'ять класів, після закінчення яких батькам доводилося шукати нове місце навчання для свого чада. Грузинський уряд приділяє особливу увагу і якості доріг, наявності у таких школах бібліотек, комп'ютерів, а в самих селищах - кінотеатрів та інших культурних закладів. Всього в Грузії статус високогірних присвоєно 1582 поселень.

Вірменія: формула з доповненнями

У Вірменії діє щорічно коректується формула фінансування системи освіти. Схожа схема планується в рамках реформи "нова школа" в Україні - принцип "гроші ходять за учнем". У Вірменії для створення більш справедливих умов навчання в країні для шкіл у важкодоступних районах і інших "складних" шкіл ввели різні коефіцієнти до суми, яку держава витрачає на учня.

Так, додаткові кошти школи отримують в залежності від їх розташування (гірські і високогірні, школи, єдині в населеному пункті до 400 учнів) і рівня освітньої програми (молодша, середня, старша школа). Самі коефіцієнти змінюються з року в рік: уряд вважає, які проблеми в цьому році найбільш актуальні, і перенаправляє кошти.

Фантастичні подорожі: кабель, шини та канати

Високогірні школи існують в самих різних куточках світу, і далеко не скрізь питання інфраструктури та їх додаткової підтримки вирішене. В топі екстремальних способів потрапити на навчання до останнього часу перебував політ по канатній дорозі (а по факту - на кабелі) в долині Ріо-Негро в Колумбії. Учні 11 сімей були змушені двічі в день літати на висоті 400 м зі швидкістю 80 км/год (кабелю - 60 років). Подолати 800 м таким способом можна за хвилину, у той час як обхід через густий ліс займав близько чотирьох годин. Швидкість польоту регулювали дерев'яними виделками, а гальмування - шинами. Після появи в пресі кадрів такої "подорожі" в школу, канатну дорогу хотіли знищити, але жителі селища збунтувалися. У підсумку школу перенесли. У гірському Непалі учні добираються до школи через річку на саморобних "мостах-гондолах": по суті, це мотузки з дошками з повною відсутністю ременів безпеки. Нещасні випадки - не рідкість. У китайському селі Декун схожа ситуація: там прірва глибиною 140 м школярі долають в кабінці по канату - цей спосіб винайшов місцевий житель 15 років тому. Об'їзд ж займає п'ять годин.

Крім польоту, є й інші способи: у Філіппінах в провінції Ризэл учні добираються до школи вплав на надувних шинах, в провінції Булакан - по мотузяному мосту. В комуні Тронга Хоа у В'єтнамі дітям доводиться плавати без підручних засобів, щоб одяг і підручники не намокли, їх тримають у пакетах над головою.

Пощастило дітям з селища Лебак в Індонезії: там зруйнований міст перетворився для них на канатну дорогу, але завдяки фотографіям в мережі найбільший виробник сталі в країні побудував нову переправу. У китайському селищі Zhang Jiawan школярі щодня піднімаються на навчання, долаючи скелі: для цього вони користуються приставними дерев'яними сходами.

Найскладніший шлях до школи - в учнів інтернату в Синьцзян-Уйгурському автономному районі Китаю. Їм, щоб потрапити на навчання з дому, потрібно пройти 200 км через гори, перетнути чотири річки, 200-метровий ланцюговий міст та ще чотири однодосочных. Такий шлях учні проходять кожен семестр, дорога займає два дні.

Порівняно з цим екстримом в Україні ситуація ще не така погана. І все ж для підвищення якості освіти та збереження того самого гірського колориту владі варто придумати, як зробити переміщення в горах більш зручними, а викладання в таких селищах - хоч трохи престижніше.