Школа в смартфоні. Як проти дистанційного навчання ополчилися і вчителі, і батьки

Можна було б сказати - давно пора і шкода, що роботу почали тільки зараз, а не рік тому. Тоді, можливо, карантин не поставив би масу вчителів і батьків перед важкою задачею продовжувати навчання на дому. Але, як кажуть, краще пізно, ніж ніколи.

Втім, намір уряду розширювати практику дистанційного навчання викликав протест, породив масу чуток і, зрозуміло, громадське обурення - у нас без нього тепер нічого не трапляється. На сайті президента України була зареєстрована і швиденько зібрала необхідну кількість підписів петиція про заборону дистанційного навчання (саме так - "заборонити!"). А у соцмережах ходять панічні чутки про те, що до 1 вересня школи не відкриють, а швидше за все, не відкриють взагалі ніколи, діти назавжди переведені на домашнє навчання і... Ну, загалом, все, кінець.

Батьків можна зрозуміти. Як і вчителів. Досвід останніх трьох місяців минулого навчального року важко назвати чудовим. Багато людей зуміли впоратися і навіть знайти в цьому позитивні сторони. Але ще більша кількість людей - в тому числі тих, які впоралися з цим викликом, - сходяться на тому, що "ніколи знову".

Однак до проєкту Положення про дистанційну освіту ці емоційні оцінки навряд чи застосовні. Варто ознайомитися з документом, щоб зрозуміти, що мова зовсім не йде про закриття шкіл. Ні з 1 вересня, ні, тим більше, назавжди.

Запропоноване Положення взагалі мало що міняє - навіть менше, ніж ми могли б очікувати від такого нововведення. Все, що намагаються зробити його автори, - вбудувати цю все ще незвичну для нас практику в існуючу систему шкільної освіти.

Згідно з проєктом дистанційна освіта не замінює школу. По-перше, дистанційна освіта здійснюється на базі шкіл - саме школи можуть відкривати класи для дистанційного навчання. Згідно з проєктом вчителі, зайняті на дистанційці, будуть займатися цим у робочий час, години дистанційного навчання будуть зараховуватися так само, як класні, а школа повинна надати технічну базу для такої роботи. Тобто так, як це сталося під час останнього карантину - кожен вчитель залишився один на один з власним смартфоном і розбирався з тим, як через нього вчити по мірі своїх (іноді дуже слабких) сил, - більше бути не повинно.

Та й потрапити на дистанційне навчання - у всякому разі, повне - зможе не кожен школяр. Дистанційка передбачена в першу чергу для дітей, які не можуть відвідувати школу з об'єктивних причин - стан здоров'я, перебування за кордоном або на окупованій території. А також для тих, кому потрібен індивідуальний підхід для забезпечення розвитку їх талантів, далеко не завжди пов'язаних зі шкільними предметами.

Дистанційка може бути як повною, так і частковою - діти можуть взагалі не з'являтися в школі і проходити всі навчальні процедури онлайн, а можуть вчитися, у тому числі дистанційно, відвідуючи при цьому школу. Такий гнучкий підхід до дистанційки можна вітати. Це, по-перше, розширює ареал дії української школи, робить її доступною для всіх бажаючих. По-друге, про індивідуальні освітні траєкторії говорять вже давно, але як це можна втілити на практиці, поки що залишається незрозумілим. Дистанційна освіта - один з можливих механізмів реалізації цієї ідеї.

Дистанційне навчання може застосовуватися для окремих предметів або навіть окремих тем, проведення окремих занять або консультацій, додаткових занять для відстаючих, для реалізації індивідуальних освітніх траєкторій, додаткових психологічних та корекційних занять для тих, хто в них потребує. Ну і, звичайно, для забезпечення освітнього процесу під час надзвичайних ситуацій. Але навіть у таких випадках Положення передбачає певну ступінь свободи: можна перейти на частково дистанційне навчання (частина класу навчається очно, частина - дистанційно) або на повністю дистанційне залежно від ступеня ризику та вирішення педагогів.

Як бачите, про примусове переведення всіх на дистанційку і тотальне закриття шкіл мова поки не йде.

До недоліків проєкту Положення можна віднести натужну спробу всіх помирити - примирити зовсім нетрадиційну дистанційку з традиційною школою. З одного боку, намагатися задовольнити потреби круто мінливого світу - і справа не тільки в епідемії або навіть у війні, але і просто в високій соціальній мобільності, розвитку технологій і необхідності постійно, все життя вчитися, а вчитися якось зовсім не так, як це досі прийнято в школі. З іншого, зберегти ту індустріальну школу і систему шкіл, яку ми успадкували від минулого століття, в незайманому вигляді.

З-за цього в Положенні не вистачає одного важливого моменту - дистанційна освіта, в тому числі "змішана", має бути доступною для дітей, незалежно від об'єктивної можливості відвідувати яку-небудь школу. Я розумію чиновників МОН - їм важливо зберегти свою інституційну структуру, уникнути глобальної реформи, а широкі можливості отримання дистанційної освіти можуть внести суттєві корективи. Тому відвідування або хоча б приписка (у разі навчання на екстернаті, наприклад) до школи, якщо для цього є об'єктивна можливість, є обов'язковими. Фізичний зв'язок конкретної школи і конкретного учня залишається аксіомою.

Але логіка дистанційної освіти диктує можливість для дитини вибрати собі ту школу або ту платформу, на якій він хоче отримати свою дистанційну освіту. Причому незалежно від об'єктивної можливості відвідувати яку-небудь школу. Якщо дитина з села Черче Івано-Франківської області хоче дистанційно вчитися на платформі Рішельєвського ліцею Одеси, а не в опорній школі, до якої вона приписана, треба визнати за нею це право і розробити механізми, які дозволять його реалізувати. Навіть якщо для цього доведеться докорінно переглянути підхід до формування системи середньої освіти. Тільки в цьому випадку декларація, яка кочує з одного документа МОН в інший (і нинішнє Положення не стало винятком), про рівний доступ до якісної освіти виявиться чимось більшим, ніж просто фігура мови.

Є також підстави підозрювати, що далеко не всі школи зможуть скористатися своїм правом організовувати дистанційне навчання - з матеріальних причин. Згідно з проєктом Положення для цього знадобиться солідна інфраструктура - починаючи з обладнання школи всіма необхідними апаратними і програмними засобами, а також сервісною підтримкою, закінчуючи доступом до надійних каналів інтернет-зв'язку в учнів.

Втім, це проблема для всієї програми "Держава в смартфоні", яку няньчить наша влада. Хоча в цілому ідея "Школи в смартфоні" цілком гармонує з декларацією повальної діджиталізації. І якщо можлива телемедицина, то чому дистанційна освіта - "шлях в нікуди, профанація і виродження нації", як стверджують гарячі противники освітніх нововведень?

Зі "Школою в смартфоні" наша влада потрапила в складне становище. На захист шкіл піднявся, зокрема, ядерний електорат Зеленського. На сайті президента зареєстровано відразу три петиції, що закликають відмовитися, а то й зовсім заборонити дистанційну освіту. "Заборонити дистанційну освіту у всіх навчальних закладах" ("Діти повинні ходити до школи..."). "Відмінити дистанційне навчання для всіх учнів з нового навчального року (2020-2021 рр.)" (#повернидітейдошколи). Або навіть так: "СКАСУВАТИ І ЗАБОРОНИТИ ДИСТАНЦІЙНУ ОСВІТУ МАСОВОГО ХАРАКТЕРУ! ВОНА Є НЕ ЯКІСНОЮ! РЕЗУЛЬТАТ БУДЕ ПЛАЧЕВНИМ ДЛЯ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ УКРАЇНЦІВ! ПОВНА ДЕГРАДАЦІЯ ОСВІТИ! В РЕЗУЛЬТАТІ ВИРОСТИТЬ ТОВАРИСТВО СПОЖИВАЧІВ І РАБІВ!" (так, російською, з помилками і капслоком).

Таким чином, ми можемо спостерігати рідкісний випадок єднання 75 і 25 відсотків - і ті і ті в єдиному пориві проти дистанційки. Це, безумовно, хороший знак - деякі спільні цінності, погляди чи хоча б деякі загальні проблеми наше суспільство все-таки пронизують. І ті і ті за заборону дистанційної освіти та проти закриття шкіл.

Сама ця фраза вказує на те, що петиції виходять з побудованої на маніпуляції позиції "або-або" - або перевести на дистанційне навчання всіх поголовно, або взагалі скасувати дистанційне навчання. Чому у потенційного підписанта складається враження, що третього - розвивати дистанційку при збереженні шкільного навчання - не дано.

Народ передбачувано повстав. Прочитати текст петиції - навіть російською, навіть капслоком - куди простіше, ніж ознайомитися з проєктом Положення про дистанційну освіту на сайті МОН. Та й емоції від вимушеної дистанційки і хороводів навколо ЗНО свіжі і яскраві.

Так що влада потрапила в незручне становище. З одного боку, народ ремствує - всякий народ, включаючи ядерний електорат Зеленського. З іншого боку, саме життя показує, що дистанційка - не розкіш і не примха для багатих. Те, що сталося з нами всіма - і вчителями, і батьками - під час карантину, - це не зло дистанційки, як чомусь багато хто подумав. Навпаки. Проблема виникла саме тому, що про дистанційне навчання до цього моменту у нас ніхто серйозно не думав і не розвивав цей напрямок.

Тому до проєкту Положення варто придивитися не менш уважно, ніж до петицій проти нього. Документ все одно буде - хоч і не призведе до закриття шкіл. І це на краще, тому що у дистанційної освіти є свої сильні сторони - треба тільки дати їм розкритися на користь наших дітей.