Злі жарти математики. Чому фізики здали український краще ліриків
Одним з найбільш цікавих результатів ЗНО цього року, за визнанням керівництва УЦОЯО, стало те, що випускники, які обрали своїм профілем точні і природничі науки – математику та фізику, здали українську мову краще, ніж ті, хто вибрав історію і філологію. Фізики в черговий раз посоромили ліриків на їх полі. Правда, за ліриків відігралися випускники, котрі здавали ЗНО з іноземних мов, – вони кілька зрівняли рахунок. І в кінцевому підсумку в списку лідерів ЗНО з української мови – физматовцы і инязовцы. Українські філологи разом з істориками опинилися в хвості умовного рейтингу знавців української мови.
Чому так сталося? Є величезна спокуса пояснити все просто. І, до речі, це найпростіше пояснення буде найбільш імовірним – прямо за Оккама: талановита людина талановита у всьому.
Ну, гаразд, це для красного слівця. Не в таланті, звичайно, справа. Вся справа в готовності працювати. Орати. Напружуватися. Ті з учнів, які напружують звивини, традиційно називаються словом "встигають": у них успіхи і в математиці, і в українській мові, і в географії з ботанікою. Саме тому з українським успішно впоралися не тільки математики, але і инязовцы: справа зовсім не в тому, що у них особливі філологічні здібності, а в тому, що вони звикли напружувати мозок. Вивчення іноземних мов – та ще інтелектуальне навантаження. Загалом, пояснення дуже просте. Примітивне навіть той, хто працює, має успіх.
А працює, як відомо, той, хто бачить перед собою мету і прагне до результату. Тобто в кінцевому підсумку все справа не в таланті, здібностях і навіть не в напряге, справа в мотивації і впевненості в собі.
Як бачите, просте пояснення виявляється досить складним. Як формується мотивація і впевненість в собі у школяра? Звідки беруться фізики і лірики в школі? Що (і хто) переконує фізика в тому, що він фізик, а лірика в тому, що фізика з нього не вийде, нехай спробує себе в чомусь менш серйозному? Чому хтось із дітей готовий працювати, вірячи в те, що він "може" і "доб'ється своєю працею", а хтось готовий піти по шляху найменшого опору? І чому він пов'язує цей шлях з філологією, історією, а не з математикою та іноземними мовами?
Так, ось це останнє питання мене займає більше інших. Відповіді на інші або очевидні, або дуже індивідуальні. Чому "історико-філологічний", гуманітарний шлях – "шлях лірика" – пов'язується з меншим інтелектуальною напругою? Хто сказав і вирішив, що це шлях інтелектуальних аутсайдерів? "Другий сорт" (так часто пов'язується зі "другою статтю")? Якщо у тебе є інтелектуальний потенціал, міцний, ясний розум, то його немає сенсу розмінювати на гуманітаристику (за винятком іноземних мов, само собою)?
Відповідь криється в минулому, диктующем сумнівні "традиції": наша – радянська і індустріальна у своїй основі – школа була задумана і заточена під підготовку кадрів для радянської промисловості. В першу чергу для потреб НТР, вірніше, ОПК – ИТРов і робітників. Вас, наприклад, ніколи не дивувало наявність у шкільній програмі курсу креслення, зводиться до вміння зобразити умовну гайку у трьох проекціях і правильно оформити супровідну документацію до креслення? Я до сих пір пам'ятаю, як цілий місяць в сьомому класі намагалася здати креслярські шрифти і вчитель у мене їх не брав. Я искалякала силу-силенну листів, я була згодна на трійку, на двійку, на одиницю, але вчитель стояв, як скеля. Він вважав, що я "можу краще", що моє покликання – бути інженером (бо ким же ще? адже у мене п'ятірка з математики!), а значить, креслення – моє все.
Так, математика була на особливому рахунку серед шкільних предметів. І, я вважаю, це правильно – була і є. Але це викликало (і продовжує породжувати) деякі девіації, яких бути не повинно. Наприклад, за ступенем успішності в математиці учні ранжирувалися "по успішності" в цілому. Якщо у вас була п'ятірка з математики, з історії та літератури вам була гарантована четвірка – нехай і натягнута. Але якщо з математики у вас була безнадійна трійка, її не компенсували ніякі видатні успіхи в інших предметах (за винятком хіба що фізики і в рідкісних випадках хімії). Навіть якщо ви грали на скрипці, як Паганіні, і писали вірші, наслідування Блоку, на вас все одно дивилися з жалістю.
Була, втім, у шкільного курсу математики ще одна абсолютно гуманітарна завдання: переконати підростаюче покоління в їх інтелектуальної неспроможності. Курс математики для старшої школи був штучно ускладнений і заплутаний, так, що відкривався тільки "посвяченим". Математика перетворилася в темний ліс для переважної маси учнів. При повному потуранні школи. Той, хто читав підручники з математики "демократичного" рівня для шостого-сьомого класів (коли до інтегралів ще ціла вічність), зрозуміє, про що я кажу: якщо ви знаєте, що таке рівняння з одним невідомим і як його вирішувати, після прочитання полуторастраничного правила з поясненням, даного в підручнику, ви швидко розгубите всю впевненість у собі.
Герметизм шкільної математики продовжує грати з нами злі жарти. Донині жива і процвітає як виправдання і для учнів, і для батьків, і для вчителів фраза про "відсутність математичних здібностей", "гуманітарний склад розуму" і т. п. Ну не дається йому/їй математика. Може, він/вона гуманітарій. В сенсі "не витрачайте, куме, сили". Не напружуйтеся.
Така фраза – чистий, незаплямований обман. Себе, дитину, клієнта – всіх одразу. Курс будь-якої шкільної науки – це той рівень, на якому не потрібні видатні здібності, щоб зрозуміти і засвоїти. Коли вам говорять таку фразу або ви самі готуєтеся її сказати, подумайте про те, що це брехня, за якою ховається чия-то лінь, чия-то нездатність або небажання добре виконувати свою роботу і/або неспроможність самої школи в цілому.
Діагноз "відсутність математичних здібностей", прирікає дітей на іронічну оцінку 7-8 з математики без особливих причіпок з боку вчителя (ну немає у дитини здібностей – навіщо його мучити?) – це перший і найсильніший демотиватор для учня. Це удар по його самооцінці. Але він його переживе. І засвоїть, як урок: відтепер він буде легко списувати своє небажання напружуватися на "відсутність здібностей і буде вимагати поваги до цього рішення на підставі того, що "він такий, який він є". Може, він філолог...
Так ми лицем до лиця стикаємося з проблемою мотивації учня. Умовні фізики в масі своїй, коли надходять до обраного ними внз, знають дуже твердо, чого вони хочуть, чим будуть займатися, яку професійну долю обирають (навіть якщо вони помиляються – це нічого не змінює в плані мотивації). Умовні лірики (крім инязовцев) в масі своїй мають дуже туманні уявлення про те, яку професію їм обрати і "ким вони хочуть стати, коли виростуть". Адже що таке гуманітарій? Дилетант широкого профілю. Часто вони не знають чітко, в чому їх здібності. Зате вони добре знають, в чому вони нездатні. Вони поступаються не стільки в знаннях – це наслідок, скільки в мотивації.
Це докір вже не на адресу шкільної математики, а на адресу шкільної філології та гуманітаристики в цілому – змісту курсів, форми подання та способи контролю знань. Способи верифікації знань в області мови в нашій школі майже нічим не відрізняються від способів верифікації знань з математики. Ставлення до гуманітаристики як до науки відводить дітей геть від істинного розуміння того, що таке гуманітаристика, яка професійна діяльність може бути з нею пов'язана. Натужне бажання гуманітаристики в епоху НТР і собі здаватися "наукою" вже неодноразово зіграло з нею злий жарт і продовжує грати злі жарти з нашою школою і нашими дітьми: ті з них, хто міг би стати гуманітарієм, хто має до цього хист і схильність, часто не знають, як їм стати, як їм бути, чого бажати в цій сфері і до чого прагнути.
Взяти хоча б українську мову. Чому курс рідної мови в радянській школі спотворювали, я можу зрозуміти – людина, що добре володіє мовою, погано піддається обробці пропагандою та інших маніпуляцій зі свідомістю. Але чому в епоху незалежності ми продовжуємо фабрикувати в школах безъязыкое щось, подавати під виглядом мови зводи правил і основи лінгвістики, я ніяк зрозуміти не можу. І що характерно: після чергового провалу математики на ЗНО у нас хоча б говорять про те, що зміст і викладання цього предмета в школі треба міняти. А про реформу викладання рідної мови – ні слова. А навіщо? І так непогано здали.
Сутність гуманітаристики залишається незрозумілою і недоступною для школярів, тому вони показують такі скромні результати на ЗНО. І однакового жалю заслуговує як традиційно низький бал з математики, так і традиційно високий – з української мови. Тому що цей бал нічого не говорить про володіння рідною мовою. Високий бал з математики – у тих небагатьох, у кого він є, – що говорить про знанні математики та здатності використовувати математичний апарат. А високий бал з української – ні.
Це повинно нас здивувати і навіть насторожити те, що умовні фізики в питаннях мовознавства виявляються краще умовних ліриків. Але велика спокуса, замість того, щоб запитати себе, чому, насторожитися і зайнятися розслідуванням, заспокоїти себе "поясненням номер один": талановита людина талановита в усьому – і в математиці, і в поезії. Власне, я і сама винесла це пояснення в топ. Але (це кожен гуманітарій знає вся справа – в контексті.
