Сергій Жадан: Справа не в політичній силі, я просто не хочу в парламент

Навряд чи Сергій Жадан потребує особливого представлення — він один з найуспішніших і найвпізнаваніших сучасних українських письменників. Він не боїться експериментувати і пробує себе в різних сферах — і це завжди знаходить відгук аудиторії. Його романи розкуповують у книгарнях, цитати з віршів друкують на футболках, він збирає повні зали на літературні читання і концерти "Лінії Маннергейма" і "Жадана й Собак". Роман "Ворошиловград" (книга року ВВС у 2010 році) отримав екранізацію — "Дике поле". Жадан пише п'єси та лібрето для опери, лірику й прозу, разом з Олегом Сенцовим і Єгором Соболєвим веде проєкт "Все про єдинорогів" на YouTube, виступає у ролі інтерв'юера у проєкті "Говорить Жадан" і є ведучим волонтерського радіо "Тризуб ФМ". Крім того, він займається благодійною діяльністю на Донбасі.

Знайти вікно у напруженому графіку Жадана непросто. "ДС" поспілкувалась з письменником у форматі письмового інтерв'ю.

Про літературу і музику

"ДС" Знаю, що ви продумуєте новий роман. Про що він буде?

С.Ж. Скоріш за все, він буде про стосунки. І ще там буде вода. Багато води і зелені.

"ДС" Навесні у вас вийшла збірка "Список кораблів". Багато текстів у ній повʼязані з війною на Донбасі, з воєнним контекстом. Особисто мені ця збірка здається спробою налагодити діалог, відкрити двері до порозуміння. А чим вона є для вас?

С.Ж. Для мене вона є скоріше можливістю подякувати. Згадати й подякувати. Це таке прощання з часом, з великим шматком життя. Прощання, за яким стоїть не так ностальгія чи печаль, як світло й ніжність.

"ДС" Часто кажуть, що роман "Інтернат" — це роман про війну. Для мене це роман про вибір. Водночас у своїх інтерв'ю ви кажете, що це роман про віру. То чого ж у ньому найбільше — війни, вибору чи віри?

С.Ж. Мені здається, ці речі не суперечать одна одній. Війна як явище помежове, ненормальне, так чи інакше пов'язане з такими речами, як віра чи вибір. Тому ця книжка і про вибір також. І про віру. Ну і про війну, звісно. Вибір у цьому разі з чогось постає, чимось так чи інакше зумовлений. Можливо, саме вірою.

"ДС" Ви сміливо беретесь за різні жанри літератури — від журналістських колонок до лібрето, від віршів до романів, від текстів пісень до театральних пʼєс. Який жанр для вас найцікавіший? Чому?

С.Ж. Найцікавіше – це ліричні вірші. Але колонки про політику теж можна писати у вигляді ліричних віршів. Для мене це все стосунки з мовою, жанр при цьому не так багато важить.

"ДС" Тексти пісень для "Лінії Маннергейма" і "Жадана і Собак" дуже відрізняються. Перші — більш екзистенціальні і філософські, другі — більш актуальні, наболілі, у чомусь навіть тенденційні. Чи можна сказати, що через два музичні проєкти проявляються два альтер-его Сергія Жадана?

С.Ж. Та ні, звісно. Скоріше це доповнення й накладання голосів. Мені здається, ці тексти не слід протиставляти, вони скоріше відтіняють одне одного, дозволяють щось розчути. В ідеалі я б бачив ці два проєкти в одному концерті у двох відділеннях.

"ДС" Ви написали лібрето для опери "Вишиваний. Король України". Чому вирішили взятись за цей проєкт? Чим Василь Вишиваний цікавий для вас?

С.Ж. Вишиваний – це якраз про вибір. Про вибір ідентичності, про вибір українськості, про вибір віри теж. Він надзвичайно цікавий як персонаж, про нього писати цікаво. Ідея виникла доволі просто – мені запропонували, я погодився. Мені здається, випадок Вишиваного й далі є актуальним для нас – тих, хто щоденно відкриває для себе цю країну, визначається зі своїм ставленням до неї, закохується в неї, розчиняється в ній.

Про кіно

"ДС" Ви граєте в новому фільмі про Грицька Чубая — "Чубай. Говорити знову". Розкажіть про цей проєкт.

С.Ж. Мене запросив Тарас Григорович Чубай. І Соломія Чубай теж запросила. Потім говорили з режисером Михайлом Крупієвським, він розповідав своє бачення цього кіна. Я, чесно кажучи, не певен, що запросити мене було доброю ідеєю. Але, по-перше, дуже поважаю всіх, кого тут згадав, по-друге, люблю Грицька Чубая. Тож не міг відмовити собі в такій можливості. Знімали ми у Львові, зйомки тривали три дні. Подивимось, що з цього вийде.   

"ДС" Чи сподобалась вам екранізація "Ворошиловграда" — "Дике поле"? Чи вдалось екранізації відобразити настрій роману?

С.Ж. Так, мені сподобалась. Ярослав Лодигін загалом дуже талановита людина, думаю, він ще всіх здивує як режисер. Власне, ми саме тепер думаємо про новий проєкт.

"ДС" Як проходить робота над екранізацією вашого роману "Інтернат"? Чи вдалося домовитися з Ярославом Лодигіним про спільну роботу над цією стрічкою?

С.Ж. Ні, ми не будемо робити такий фільм. Буде щось інше.

"ДС" Українське кіно уже має досвід перенесення на великі екрани театральних вистав. До прикладу, фільмами стали "На початку і наприкінці часів" Павла Арʼє і оперета Ярослава Барнича "Гуцулка Ксеня". Уже скоро в Театрі на Лівому березі буде премʼєра вистави за вашою пʼєсою "Хлібне перемирʼя". Чи не думали ви над її екранізацією?

С.Ж. Ні, не думав. Дуже хочеться побачити роботу Стаса Жиркова в Театрі на Лівому березі, шкода, що прем'єру знову перенесли (премʼєра "Хлібного перемирʼя" мала відбутись ще у червні, але через пандемію коронавірусу виставу уже кілька разів переносили. Наразі перший показ планується 28 грудня. — "ДС"). І наш Харківський театр Шевченка теж взявся за постановку цієї п'єси.

Про політику

"ДС" Розкажіть про пісню "Вова". Чи можна її вважати політичним маніфестом?

С.Ж. Я її написав рік тому, після парламентських виборів. Мабуть, мав минути певний час, аби пісня пішла межи люди. Так, це певна політична декларація. Хоча її можна просто грати під гітару, не дуже переймаючись тим, хто такий Вова.

"ДС" Соціологи кажуть, що в суспільстві є запит на нову політичну силу, "Слуга народу", судячи з результатів місцевих виборів, з цією роллю не впоралась. Ходили чутки, що цією силою може стати новий проєкт за участі Сенцова і Жадана. Чи розглядали ви створення такого проєкту і чи готові взагалі стати політиком?

С.Ж. Ні, не розглядав і не готовий.

"ДС" Як на вашу думку, наскільки діяч культури взагалі може бути політиком в українських реаліях? Зважаючи на уже відомі приклади — від Оксани Білозір і Михайла Поплавського до Богдана Бенюка, Руслани й Святослава Вакарчука.

С.Ж. Може, чому ні. Якщо має внутрішню силу й чітку позицію. Політика – це, звісно, про фаховість. Але й про характер теж. Про цінності, про позицію, про жертовність, якщо вже говорити пафосно. Цими рисами можуть бути наділені не лише банкіри чи адвокати, поети теж. Головне розібратися – готовий ти до цього чи ні.

"ДС" Чи є політична сила, з якою ви були б готові піти до парламенту?

С.Ж. Справа не в політичній силі. Справа в парламенті. Я туди не хочу.