В'язень без совісті. Хто замовив сеанс жабогадюкінга за участю Навального

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International скасувала своє рішення про визнання Олексія Навального в'язнем совісті. Про це повідомив медіаменеджер по Східній Європі та Центральній Азії Олександр Артем'єв, якого цитують сайти "Медіазона" і The Insider, притому без посилання один на одного. З цього можна зробити висновок, що Артем'єв або спілкувався з їх представниками одночасно, або дав два аналогічних (одними і тими ж словами) інтерв'ю, або Am-In просто розіслала пресреліз за його підписом. Або хтось, хто брав у Артем'єва коментар, спрацював і на The Insider, і на "Медіазону" одночасно, і приніс здобич в обидва видання. Останнє, як ми побачимо, найбільш ймовірно.

Недовго музика грала

У статусі "в'язня совісті" Навальний протримався трохи більше місяця: Am-In визнала його таким 17 січня, відразу після затримання в московському аеропорту. "Затримання Олексія Навального — черговий доказ того, що російська влада намагається змусити його замовкнути. Те, що відбулося лише підкреслює, що необхідно розслідувати його власні заяви з приводу отруєння співробітниками держорганів за наказом вищого керівництва", — заявила тоді Наталя Звягіна, директор московського офісу Am-In .

У цьому теж був цікавий поворот: посилання тільки на власні заяви Навального з приводу його отруєння, без згадки чого-небудь ще. Як накажете розуміти таке? Як визнання Am-In, що, крім власних заяв Навального, ніяких фактів, що підтверджують його отруєння, взагалі немає? Так московський офіс Am-In засумнівається і в тому, що палац, про який Навальний зняв свій фільм, дійсно належить Путіну. І навіть у тому, що фільм знімав Навальний. І куди після цього покотиться світ?

Але повернемося до переоцінки статусу Навального.

Сама по собі така "розкоронація" для Am-In не унікальна. У 1962 р., коли Нельсон Мандела був уперше засуджений за звинуваченням у закликах до страйків, Am-In визнала його в'язнем совісті. Коли ж через два роки Мандела отримав другий вирок, уже за диверсії і збройну боротьбу, Am-In вирішила більше не вважати його таким. Мовляв, в'язні совісті — лише ті, хто "не вдаються до насильства і не виправдовують його".

Анітрохи не симпатизуючи ні Манделі, ні Навальному, а просто для прикладу, щоб було зрозуміліше, зауважу, що бійці антигітлерівського опору, що потрапили в руки нацистів, не могли б вважатися в'язнями совісті за стандартами Am-In. Такі вже у них стандарти, така це організація і така у неї специфічна совість.

Артем'єв також повідав, що Am-In отримала безліч запитів на предмет перевірки висловлювань Навального, і що ці запити надійшли практично одночасно, були стандартні за змістом і вказували на один і той же ролик 2007 року, який Am-In, в результаті, за hate speech (мова ненависті) і визнала.

"Так, ми більше не будемо використовувати по відношенню до нього словосполучення" в'язень совісті ", оскільки наш юридичний і політичний департамент, вивчивши висловлювання Навального середини 2000-х років, прийшов до висновку, що вони досягають рівня hate speech. Проте наш заклик негайно звільнити його [Навального. — "ДС"] залишається в силі, так як він переслідується виключно з політичних мотивів", — пояснив Артем'єв, викликавши в пам'яті вічно живий образ бухгалтера Берлаги після очної ставки з Єгором Скумбрієвичем, коли, стрибаючи на одній нозі, і націлився іншою ногою в штанину, Берлага пояснював, що свідчення проти колеги дав "не в інтересах істини, а в інтересах правди".

А тепер увага, тут вилетить пташка. "Медіазона" і The Insider одночасно повідомили, що джерело в Am-In, яке попросило не згадувати його імені, припустило, що за цією кампанією можуть стояти "люди з RT у різних країнах". Джерело відзначило, що автори як мінімум двох звернень у Am-In посилалися на twitter, що співпрацює з RT колумністки Каті Казбек, в якому та викрила Навального перед західною аудиторією як "націоналіста і расиста".

Здогадатися, хто тут був "анонімним джерелом", зовсім неважко. Очевидно і те, що "анонімний злив" був узгоджений з керівництвом Am-In. Але хто ж така ця Катя Казбек?

Гібридна Катя та інші гібриди

Якщо трохи погуглити, ми знайдемо Катину автобіографію.

Катя Казбек — білінгвальна письменниця, перекладачка, головна редакторка журналу про світову культуру Supamodu, народилася в 1986 р. у місті Лабінськ Краснодарського краю в родині з російськими, грецькими, єврейськими та українськими коренями. З дитинства писала і придумувала цікаві історії разом з мамою Танею. За наполяганням батька Юри посилено вивчала англійську мову. Підлітком у Москві вела популярний блог у ЖЖ, у 19 років почала друкуватися в різних виданнях. Закінчила магістратуру по літературній майстерності в Оксфордському та Колумбійському університетах. Займалася феміністським і квір-активізмом, викладала. На даний момент тимчасово проживає в Нью-Йорку зі своїм чоловіком Іваном та кротом Мокою і працює над романом "Лисички Взяли Сірники" в жанрі магічного реалізму про дорослішання москвича Миті Носкова в пострадянські 90-ті. Серед інтересів Каті Казбек: культура країн світу, історія та культура СРСР і країн соцтабору, фольклор країн світу і колишніх республік СРСР, культура корінних народів світу, вчення марксизму-ленінізму.

Про деякі деталі Катя, правда, змовчала. Наприклад, про те, що її прізвище по народженню — Дубовицька, а Казбек — чи то псевдонім, чи то прізвище чоловіка Вані. Швидше все ж, псевдонім, оскільки "Іван Казбек" — це, безумовно, перебір. А "батько Юра" — засновник і власник, а після продажу в 2007 р. — голова ради директорів мережі комп'ютерних магазинів "Білий Вітер" Юрій Дубовицький.

"Білий Вітер" збанкрутували в 2014-2015 рр., але на добробуті Дубовицького це не позначилося. Свої гроші він вивів звідти ще в 2007-му.

Тут треба розуміти, що вийти на ринок комп'ютерів у 1991 р. без серйозного даху КДБ було неможливо, від слова "зовсім". Іншими словами, той факт, що Дубовицький, — продукт пізнього КДБ, який набрав стадію розпаду і зрощення з кримінальними структурами, тобто виходець з однієї пробірки з Путіним, що не потребує додаткових доказів.

Оскільки літературні досліди соціалістки і квір-активістки Каті Казбек-Дубовицької нечитабельні і явно безприбуткові, можна припустити, що в США вона теж живе на гроші тата Юри. Звичайно, не можна повністю виключити і того, що виживати їй допомагає чоловік Ваня і/або кріт Мока, про яких нічого не відомо, але версія з татом Юрою виглядає все-таки найбільш правдоподібною.

У цілому ж, все це виглядає як типова операція впровадження, абсолютно аналогічна історії з "Лордом КДБ" Євгеном Лебедєвим.

З єдиною тільки різницею, що батько і син Лебедєви в сформованому розкладі грають за колективного Навального, а батько і дочка Дубовицькі — за колективного Путіна. І, якщо Катя Казбек-Дубовицька заклала Навального, який дозволяв собі в 2007-2008 рр., в ході початкової розкрутки на хвилі "російських маршів" відверто нацистські висловлювання, то The Insider, контрольований СВР РФ, що грає за Навального, заклав у відповідь Катю.

Каті пригадали спроби довести, що палац на мисі Ідокопас, до якого і докопався Навальний, Путіну не належить, а також звеличення Сталіна як "людини, яка зробила більше для людства, ніж більшість буржуазних політиків, у тому числі такі їхні кумири, як Вашингтон, Джефферсон і Кеннеді". Один бог знає, як в один список з Вашингтоном і Джефферсоном потрапив ще й Кеннеді, але Катя, після відповідного наїзду The Insider, поспішила закрити свій twitter від сторонніх очей. Так устриця, відчувши небезпеку бути поданою на стіл, змикає стулки раковини. Втім, Каті нічого серйозно не загрожує, і коли шум стихне вона знову відкриється світу.

Але що ж Am-In? На чиєму боці вона грає?

Обліз — оближи!

Як і всі сучасні НПО, Am-In давно стала бізнесом. Тут впору цитувати опис бізнесмена Горизонта, постачальника жінок для публічних будинків, зроблене Купріним:

Чудово, що він не знаходив у своїй професії нічого злочинного чи поганого. Він ставився до неї так само, як якби торгував оселедцями, вапном, борошном, яловичиною або лісом. ... До жінок він був абсолютно байдужий, хоча розумів їх та вмів цінувати, і був в цьому відношенні схожий на доброго кухаря, який при тонкому розумінні справи страждає хронічною відсутністю апетиту.

Горизонт торгував жінками як джерелом плотських задоволень, а сучасні правозахисні організації, не тільки Am-In, а взагалі все, що утворили згуртовану мафію, і легітимізуючи один одного взаємним визнанням, торгують (тобто задовольняють суспільне, державне або корпоративне питання) жінками і чоловіками, що стали жертвами переслідувань влади, як джерелом політичного піару. Ні про який реальний захист прав і свобод при цьому немає й мови. Всі ці люди — просто товар, як оселедець, вапно, борошно, яловичина або ліс. Якраз тому сучасні трендові правозахисники найбільше ненавидять будь-яких чужинців і, особливо, ідеалістів, яким може прийти в голову безглузда ідейка дійсно захищати чиїсь там права. Така любительщини запросто може обрушити налагоджені торговельні зв'язки, а тому чужинців нещадно гноблять, звинувачуючи у всіх смертних гріхах. Яких саме — залежить від поточного попиту на гріхи. В даний час найстрашніші звинувачення розташовуються між правоконсервативним екстремізмом і гетеросексуалізмом, а приналежність до білої раси і чоловічої статі служить обтяжуючою обставиною.

Треба сказати, що ті, хто вибирав для розкрутки Навального, орієнтувалися на Росію, але не врахували світових тенденцій. Інакше вони давно б уже підібрали Навальному в дует ультраліву квір-активістку правильної раси. І не виключено, що найближчим часом серед захисників Навального з'явиться така фігура, яка призначена для мовлення на західну аудиторію і на орієнтовану на Захід частину російської. Повернемося, втім, до позиції Am-In.

Належність до корпорації правозахисних НУО зобов'язує до дотримання загальних правил, вироблених для успішної і прибуткової торгівлі, яка захищається. Одне з найважливіших з них говорить: "той, який захищається, не ворушиться". Іншими словами, він або вона повинен тільки страждати, взиваючи, але не робити реальних дій і не закликати до них ні з ув'язнення, ні опинившись за чиїм-небудь недоглядом на свободі. Ідеальний приклад такого правозахисника для продажу через НУО — Світлана Тихановська. Її можна подавати під будь-яким соусом, в залежності від поточних запитів, а значить, продавати кому завгодно. Будь-яка ж власна позиція товару знижує його цінність, звужуючи коло можливих покупців. Ще гірше те, що робота з таким товаром змушує і НУО ставати на чийсь бік, що ріже під корінь як мінімум половину бізнесу. Саме з цієї причини і була введена сортність товару, де першим сортом йдуть в'язні совісті, які не ворушаться, а решта — вже некондиція.

Далі, все НУО працюють за принципом передоплати: вони підсаджені на гранти різних організацій і, якщо не хочуть втратити фінансування, повинні відпрацьовувати їх інтереси. А в більшу частину цих організацій (а то й в усі) давно і міцно інфільтрована агентура хоча б однієї кремлівської вежі. І при конфлікті веж, а Навальний плід такого конфлікту — всередині НУО виникає конфлікт інтересів, який потрібно гасити, враховуючи побажання усіх сторін. Бо, як то кажуть, noblesse oblige — положення зобов'язує. А якщо по-простому, без натяків — то див. підзаголовок вище.

У цілому Am-In на такий компроміс і вийшла. Прислухалася до сигналів громадськості і трошки обрізала статус бешкетникові Навальному, але не до кінця. Головну скаржницю тут же злили, а у відповідь на закиди розведуть руками — мовляв, так, пригріли змію, шукаємо, як тільки можемо. Загалом, з точки зору бізнесу все вийшло цілком прийнятно.

Невтішні підсумки

Реакцію арештанта Навального на відібрання совісті від його статусу в'язня, ми, зі зрозумілих причин, поки не знаємо. Звичайно, позбавлення людини, що знаходиться в реальному увʼязненні, навіть частини його правозахисного статусу на підставі єдиного ролика 14-річної давності, без вислуховування його контрдоводів, дуже схоже на підлість — як при цьому до самого Навальному не ставилися. Але додаток моральних критеріїв до діяльності сучасних комерсантів-правозахисників недоречний. Тут рулить голий розрахунок, бо бізнес не знає сентиментів: впишись у ринок або помри.

На глобальному рівні стан справ з правозахисним рухом, так само як і з громадянським суспільством у цілому, сильно нагадує завершення відомого анекдоту: "потенційно маємо десять мільйонів, а практично — двох б...й і ні копійки грошей". Створені під егідою ТНК, спецслужб та інших тіньових організацій і підсаджені на їх спільне фінансування псевдоцивільні об'єднання, свідомо більш ресурсні, успішно розкладають справжнє громадянське суспільство і заповнюють місце, що звільнилося його імітацією, для подальшого перехоплення гасел боротьби за громадський контроль над державою і модернізації їх до зручного для своїх спонсорів виду.

Зокрема, в Росії весь нібито правозахисний навальнопутінський жабогадюкінг ніякого відношення до реального захисту прав громадян не мав і не має. Ніякої опозиції і ніякого громадянського суспільства, крім гібридних, які перебувають під щільним контролем однієї з конкуруючих кремлівських угруповань, у Росії не було вже близько 100 років, немає в даний час і не очікується в найближчому майбутньому. Для них там просто немає соціальної бази.