Реванш Табачника. Міносвіти програє битву за реформи внз
Реформи у вищій школі пішли назад. Цього тижня Кабмін затвердив зміни до переліку галузей знань та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка студентів у внз. Зокрема, "Міжнародні відносини" повернули собі колишню "елітність", здобувши знову статус цілої галузі. А "правоохоронні" спеціальності стали привабливішими для абітурієнтів, отримавши заповітний статус юридичних осіб. Так що випускники цих спеціальностей зможуть йти прямо в судді та адвокати.
На перший погляд, це не такий вже великий крок назад. Попередній перелік, прийнятий на Кабміні у квітні 2015-го, також був багато в чому компромісом між реакційним "ректоратом" і реформаторами МОН та в цілому далеким від ідеалу. Однак за останні два місяці сталося ще кілька доленосних подій для академічної спільноти — сумнівних призначень і відкатів від реалізованих реформ. Зібрані разом, вони недвозначно свідчать про те, що реформи вищої школи під керівництвом Лілії Гриневич ось-ось стихнуть.
За що боролися...
Перед тим як розглянути в деталях новий перелік спеціальностей, варто нагадати, навіщо в принципі півтора роки тому був прийнятий його попередник. І що в ньому було такого "прогресивного", що не давало все це час спокою його супротивникам, зумів у підсумку настояти на своєму.
Прийнятий у липні 2014-го Закон України "Про вищу освіту" надав університетам широку академічну автономію. Одним з її аспектів є право університетів самостійно формувати освітні програми (спеціалізації) і визначати їх зміст, в якості орієнтира використовуючи перелік галузей знань і спеціальностей. Стара освітня доктрина передбачала протилежне. Державні стандарти диктували, що і як повинні були викладати студентам у вузах: список нормативних дисциплін кількість годин на них, навіть конкретні теми, які повинні були проходити в рамках цих предметів. Стандарт використовувався державою, щоб дозволити або не дозволити вузу відкрити у себе таку спеціальність. Більш того, будь-який викладач, що не дотримується цього деталізованого стандарту, міг стати об'єктом інтересу Державної інспекції навчальних закладів.
Такий підхід суперечив академічної автономії, прописаної в новому законі. Тому потрібні були нові стандарти — з фокусом на кінцевих компетенції, якими повинен володіти випускник, а також деяких рамкових моментах зразок загальної тривалості навчання та підсумкової атестації. У спрощеному вигляді формула виглядає так: держава цікавиться тільки результатом, а за те, як він досягається, відповідають самі вузи.
Для того щоб науково-методичні комісії (НМК) могли приступити до написання цих стандартів, а внз — освітніх програм, треба було прийняти оновлений перелік спеціальностей. Ідеологія, яку тоді просував МОН під керівництвом Сергія Квіта, дотримувалася європейського підходу. Тобто готувати бакалаврів з "широким" спеціальностями ("Політологія", "Право"), а вузьку спеціалізацію залишати для проходження в магістратурі ("Міжнародні відносини" та "Міжнародне право" відповідно). Логіка такого підходу проста. Укрупнені спеціальності полегшують перехід з однієї програми на іншу і розширюють випускникам можливості пошуку роботи. До того ж уніфікований перелік ближче до європейським аналогам. Це спрощує процедуру взаємного визнання дипломів і робить можливим створення програм "подвійних дипломів" (коли українські вузи співпрацюють з іноземними).
Сильно схуд перелік — замість 270 спеціальностей залишилося трохи більше ста — викликав опір "освітян". Багато хто банально злякалися посилення конкуренції. Ситуація, коли всі працюють під копірку, рівняючись на спущений зверху стандарт, вбивала можливість змагання як такого. Зате дозволяла відверто слабким або застарілим кафедрам вести спокійне життя — їх існування виправдовували однойменні рядки в переліку і відповідні програми стандартів. Новий підхід дає можливість викладачам самостійно складати освітні програми — сучасні, чуйно реагують на потреби ринку праці. І боротися з їх допомогою за студентський контингент (мінімум 25% предметів тепер обирають самостійно), а отже, і бюджетне фінансування. Причому така конкуренція може бути не тільки зовнішнім, між університетами, але і внутрішньої. Тобто між кафедрами одного вузу. Якість освітніх послуг від цього виграє. А ось ті, хто звик плисти за течією, ризикують втратити кафедр і навіть деканских крісел.
Не дивно, що затвердження переліку Кабміном у 2015-му вилилося в невеликий скандал. У підсумку опублікований лише через три тижні список помітно збільшився. За цей час КПІ встиг вибити деталізований список інженерних спеціальностей. Михайло Поплавський — виділення в окрему позицію "Менеджменту соціокультурної діяльності". Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка, звернувшись до Мининформполитики, виклопотав довгу і безглузду рядок під назвою "Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії".
Здавалося, нічого не заважало цим вузам просто відкрити однойменні освітні програми. Але ректори зайняли іншу позицію: чим більше рядків зі своїми спеціальностями і більше відповідних стандартів, тим безпечніше для збереження звичного укладу. Саме тому навіть півтора року тому процес додавання "своїх" продовжився.
Реформи навпаки
Успішніше всіх на цей раз виявилися "міжнародники". Їм вдалося пролобіювати відновлення "Міжнародних відносин" як галузі знань — пострадянський ноу-хау. Воно йде врозріз зі світовою практикою, натомість реанімує престиж і особливий статус Інституту міжнародних відносин. В цю галузь додали згадану "триголовий" спеціальність та "Міжнародні економічні відносини" — обидві та так незаслужено виділені до цього в рамках галузі "Громадські та поведінкові науки" поряд з "Політологією", "Економікою", "Психологією" і "Соціологією". У "международку" також вдалося перетягнути спеціальність "Міжнародне право", раніше розташовувалася у галузі "Право".
З'явилося також багато дублюючих спеціальностей. Серед них "Географія", хоча вже є спеціальність "Науки про Землю", що охоплює не тільки географію, але і геологію, геофізику, минералогию, геохімію, вулканологию, сейсмологию, метеорологію, океанологию та ін. З точки зору абітурієнта влаштуватися на роботу з дипломом "Науки про Землю" буде куди простіше, ніж з дипломом "Географія". Зате географічним кафедрам та природно-географічних факультетів у рамках звичної спеціальності буде менше роботи по перебудові своїх програм і наукових інтересів. Аналогічним чином з'явився клон в галузі "Інформаційні технології". Тут на додачу до вже існуючих "Комп'ютерних наук та інформаційних технологій" додали "Інформаційні системи і технології".
Кілька "перемог" вдалося здобути медичного лобі. Крім спеціальності "Фармація" з'явилася "Промислова фармація". Прихильники такого рішення відзначають, що остання не є частиною "Фармації", а швидше окрема, більш інженерна спеціальність. Слідуючи цій логіці, її варто було б віднести до технологічної галузі під назвою "Хімічна та біоінженерія", а не до "охорони Здоров'я".
Явно поспішили і з впровадженням спеціальності "Громадське здоров'я" (Public Health). Саме по собі нововведення більш ніж відповідає західним трендам. Але єдиною школою, яка реально готова до випуску фахівців в цій області, є Школа охорони здоров'я Національного університету "Києво-Могилянська академія". У той же час стандартів-орієнтирів тут як таких не існує. Раніше такої спеціальності не було — в тій же Могилянці видавали дипломи "менеджерів" і "управлінців". А до написання нових стандартів поки далеко. Це означає, що у медичних вузів з'являється спокуса створювати факультети громадського здоров'я на свій розсуд, адаптуючи під них свої застарілі кафедри — приміром, гігієни праці.
Нові спеціальності є, стандартів — немає
Ці та ще ряд інших змін уряд затвердив, але поки не підписав. Однак це не означає, що є приводи для оптимізму. Поки чиновники грають у підміну спеціальностей деталізованими професіями, робота над новими стандартами вищої освіти відверто буксує. За попереднім графіком стандарти до кожної із спеціальностей, окремо для кожного освітнього рівня (бакалавр, магістр) повинні були розробити ще до початку навчального року 2016/2017. Але на сайті Міносвіти для публічного обговорення винесені трохи більше трьох десятків проектів. Притому що спеціальностей — якщо рахувати з новими — понад 120. Попереду ще довга процедура погодження з МОН та Нацагентством по забезпеченню якості вищої освіти (НАОКВО). Та й питань експертного співтовариства до опублікованих проектах багато — в частині термінології, змісту і т. д.
Поки що немає стандартів, створення нових освітніх програм у вузах знаходиться в підвішеному стані. Додає проблем і те, що акредитаційні вимоги до освітніх програм ще не сформульовані НАОКВО. А вимоги, що містяться у Ліцензійних умовах, закріплених Постановою КМУ №1187 від 30 грудня 2015 р., на думку вузівських представників, слабкі в цьому помічники. Між тим перші програми повинні бути акредитовані вже навесні 2017 р.
Міносвіти загнав себе у глухий кут
Затягування процесу написання стандартів, схоже, відбувається не випадково. За останній місяць встигло заробити НАОКВО. Від нього більшою мірою, ніж від МОН, будуть залежати всі ключові аспекти впровадження освітньої реформи в університетах. По-перше, те, як будуть сформульовані акредитаційні вимоги до освітніх програм. По-друге, хто (які вузи, які кафедри тощо) зможе довести свою відповідність їм, а хто ні. І нарешті, які держстандарти отримає академічне співтовариство. Незважаючи на те, що стандарти затверджуються указом МОН, їх спершу має узгодити Нацагентство.
Враховуючи людей, що стали біля керма НАОКВО і його стратегічних комітетів, є достатньо підстав побоюватися, що затіяна реформа вищої школи буде вивернута навиворіт. Саме агентство може очолити Сергій Храпатий, колишній соратник екс-міністра Дмитра Табачника та його заступника Євгена Сулими. Місяць тому члени агентства вибрали Храпатого на цю посаду. Правда, його кандидатура поки не затверджена Кабміном. Варто нагадати, що потрапив Храпатий в Нацагентство з квотою державних вузів (9 чоловік), але при загадкових обставинах. Напередодні виборів всього два внз, а точніше, їх вчені ради (Академія митної служби України Харківський інститут фізкультури) номінували його бути своїм представником. Тоді як інших перемогли на виборах кандидатів висувало по 10, 20 і навіть 25 вузів одночасно. Незважаючи на значно більшу підтримку в колі рядових педагогів, ніхто з них згодом не зайняв помітних посад в НАОКВО.
Через два тижні після виборів глави НАОКВО, 14 листопада, були сформовані комітети та призначено їх керівників. Керувати комітетом, який буде займатися узгодженням державних стандартів вищої освіти та стандартів освітньої діяльності, а також формувати показники держзамовлень буде Олена Колеснікова. Вона ж — "тіньовий міністр освіти" від "Опозиційного блоку". Колеснікова пройшла в НАОКВО за квотою Федерації роботодавців України (більш відомої як "федерація Фірташа"). Причому призначена вона була президією Федерації, а не шляхом проведення з'їзду делегатів і голосування, як передбачено Законом "Про вищу освіту".
Іншим стратегічним комітетом, чий коло повноважень входить акредитація освітніх програм і незалежних організацій оцінювання та забезпечення якості вищої освіти (у їх завданнях "зрізи" знань і тестування якості підготовки у внз) керуватиме Ірина Климкова. На відміну від Колесникової вона стала представником від приватних вузів без порушення формальних процедур. Проте виникає питання, яким досвідом у сфері забезпечення якості освітніх програм має директор Кіпрсько-українського культурно-освітнього центру Університету Никоссии при МАУП — того самого, який активно рекламує себе як "можливість" обійти ЗНО?
Міністр Гриневич в Фейсбуці вже заявила про те, що буде "активно протистояти" і боротися з "людьми Табачника, [які]... захопили НАОКВО, вважають, що їм вдалося прилаштувати свого заступника в Державну інспекцію навчальних закладів...". Але довіри до цих слів мало. Тут доречно згадати, що той же Храпатий, на якого натякає міністр, став спочатку керівником Секретаріату НАОКВО за поданням МОН, коли в нього вже прийшла Гриневич. А Олександр Якименко, поки не затверджений перший заступник голови Державної інспекції навчальних закладів, не тільки працював у МОН у часи Табачника, але і нині працює там на посаді начальника відділу державної інноваційної політики департаменту інноваційної діяльності та трансферу технологій.
З іншого боку, ще до тріумфального повернення до ключових посад в системі освіти" горезвісних кадрів Табачника, про яких пише Гриневич, МОН встигло потонути в компроміси і поступки вимогам вузівського лобі. Півтора місяці тому МОН ініціював скасування обов'язкового знання англійської мови на рівні В2 для отримання вчених звань доцента і професора. Відповідна норма не встигла пропрацювати навіть року. Ініціатива МОН поки не вилилася в яке-небудь рішення. Але, враховуючи, як Міністерство пішло назустріч університетам у питанні спеціальностей, все ще може бути.
