Прутні Геть. Чиє свято 14 жовтня

Десь за два тижні до заповітної дати інтенсивність спілкування в батьківських вайбер-групах, і без того надто балакучих зусиллями колишніх класних старост і яжемам, сягає екстремальних показників. Ініціативні групи в робочих чатах гудуть бджолиним вуликом.

Так у армії, що готується до генерального наступу, зростає кількість радіообмінів.

"Завтра батьківський комітет іде закупати подарунки для наших хлопчиків! Хто не здав гроші – негайно донесіть або скиньте на карту. Майте совість!"

"Так за стіл компанія платить чи ми скидаємось? – Ше неізвесно, чи буде той стіл, то хіба самі, шоб навєрняка. – Дєвочки, і що ми таки даруємо, шкарпетки чи, може, коньячок, бо тут є бартер за рекламу…"

Зрештою, це і є підготовка до генерального наступу. Точніше настання. Генерального настання Свята Берегуна-Прутненосця. За повірʼями, берегунські властивості його забезпечуються жертвоприношеннями. Регулярними – аби памʼятав доброту, але зазвичай не надто щедрими – аби не розпестити. Взагалі, правильний добір жертв – залежно від статків, ієрархії, ступеня емоційної близькості та ймовірної провини – то високе мистецтво, благо доба масового споживання поставила його на потік, і жерці-консультанти радо приходять на допомогу стражденним у соціальних та торгових мережах, на сторінках ЗМІ й блакитних екранах. А цьогоріч штатними жерцями-привітаторами обзавелися й деякі провайдери мобільного звʼязку, про що з гордістю повідомляють в СМС.

А інакше ніяк – бо ж неголений Прутненосець у дірявих шкарпетках із Берегуна може перетворитись на Месника, й месництво його цілком може вилитись у зіпсуте Торжество Піхволодарки. То краще вже відкупитись. Звісно, від цього тхне релігійним прагматизмом Заходу – ще від Давнього Риму (в що б ти не вірив, мерзотник, Юпітеру байдуже теє, шану допоки публічну старому даєш перелюбцю), але не меншою мірою тут наявне оспіване й виплекане Сходом щире прагнення збереження гармонії й підтримання балансу між Ян та Інь. Суцільний синкретизм, коротше кажучи.

Та ідилію цю вщент руйнує той очевидний факт, що вона не має нічого спільного з реальністю. Реальністю, в якій точиться повсякчасна та повсюдна гібридна війна символів і смислів. Реальністю, де "чоловічий день" 23 лютого, вирослий із вигаданої перемоги Червоної армії, врівноважується ретельно позбавленим навіть натяку на боротьбу "жіночим днем" 8 березня. Ці дні, критичні для архаїчно-тоталітарної моделі мислення, у якій доля чоловіка – насильство, а жінки – покора, продовжують жити. Та якщо до офіційно збереженого в календарі свята 8 березня помалу повертається сенс поруху до емансипації, то офіційно скасоване 23 лютого не тільки продовжує жити підпільно, але й заражає вірусними сенсами свята, що хоча б віддалено виглядають аналогічними.

От, приміром, Міжнародний день чоловіків, що святкують 19 листопада, задумувався як смисловий клон Міжнародного дня жінок. Тобто він про гендерні ролі й боротьбу з дискримінацією за статевою ознакою, а не пестливе вшанування цієї ознаки. Та серед тих, хто здогадається святкувати його в Україні, переважна більшість зосередиться саме на останньому.

Чи Міжнародний день батька (третя неділя червня й вересня) – авжеж, якби не Його Величність Тестостерон, святкувати було б нічого, та знов-таки, цілком очевидно, що не він тут у фокусі. Та байдуже, зрештою: кожен хлопчик – то потенційний тато, чуєте, батьківські комітети? Трусіть фонди класів та груп.

День збройних сил України, 6 грудня – тут уже, як то кажуть, сам бог велів вітати пацанів. Який бог, питаєте? – Совковий, звісно, вроджений із поразки червоних під Нарвою в лютому 1918-го. Той самий, що стежить за форматуванням мізків у дусі мілітаризму, можемповторизму, малої крові та могучих ударів. Та ці вітання тут абсолютно недоречні. Як мінімум тому, що ЗСУ – це взагалі не про стать. Це про державу та її здатність до виживання, а відтак – і про всіх до зміцнення цієї здатності причетних. Прутні геть, панове.

Ну і нарешті, день сьогоднішній. День Покрови Святої Богородиці. Жінки. Матері. Оранти. День козацтва – не половини, відсіяної за ознакою статі, завважте, а цілого козацтва. День Української Повстанської Армії – знов-таки, цілої, без дискримінації. День Захисників України – всіх захисників, без винятку. Це їхнє корпоративне свято. Свято героїв. Тож шануймо їхні голови й серця, а статеві ознаки хай нарешті стануть суто приватною справою.