"Провина вцілілого". Як припинити соромитися і почати жити

Це відчуття може торкнутися кого завгодно: жінок, які вивезли дітей у перші години війни; чоловіків, які ще не на фронті або евакуювалися; підлітків або навіть військових, які бачили загибель побратимів.

Подекуди у соцмережах з'являються зізнання, що людям соромно також за те, що вони гарно влаштувалися за кордоном, мають стабільну роботу там чи в Україні або відчувають щастя через події, які відбуваються в їх особистому житті. Адже їм здається, що відчувати щастя, коли хтось нещасний, — неправильно.

"ДС" поговорила з психологинею Христиною Рахубовською про "провину вцілілого", звідки вона береться та як припинити її відчувати.

Звідки береться відчуття сорому за своє збережене життя

"Провина вцілілого" виникає у ситуації травми, коли хтось інший постраждав більше, ніж ми. Найбільше до неї схильні гіпервідповідальні люди та люди з низькою самооцінкою, пояснює Христина Рахубовська.

Насамперед травматична ситуація відрізняється тим, що змушує нас почуватися безпорадними, додає психологиня: "Ми відчуваємо втрату контролю, що ми ні на що не можемо вплинути. Тож якщо людина звикла долати стрес через постійний контроль, для неї травма буде ще гострішою, оскільки це зламає її механізм адаптації".

"Провина вцілілого" ж буде демонстрацією цього зламання: людина буде фрустрована від того, що побачить свою нездатність контролювати ситуацію. Тобто вона не зможе зробити так, щоб усім було добре і не зможе на це вплинути. "У звичайних умовах ми часто живемо в ілюзії, що все під контролем, а коли дізнаємося про жахи, які переживають інші люди, — це знищує цю ілюзію", — уточнює Рахубовська.

Але оскільки психіці такої людини дуже важко прийняти той факт, що вона багато чого не контролює, вона (психіка) буде захищатися, намагаючись переконати себе, що вона щось зробила не так і могла щось зробити по-іншому. Отже, провина вцілілого — це намагання психіки зберегти ілюзію контролю. Людина може відчувати провину лише за те, що, як їй здається, вона контролює. "Адже ми не будемо відчувати провину за те, що стався землетрус чи що на вулиці холодно зимою", — додає Рахубовська.

Чи врятує життєвий стрес від "провини вцілілого"? 

Навіть якщо у житті людини все йде добре, ніколи немає гарантії, що так буде завжди. Люди, що страждають на "провину вцілілого", також можуть втратити роботу або ж іншим чином відчути присутність війни у своєму житті куди гостріше, ніж тоді, коли у них з’явилося це відчуття.

Дехто може спеціально повернутися до України не лише через сум за рідними чи домом, а й саме у надії "пригнітити" свою провину. А дехто — піти на фронт, адже не має більше сил спостерігати за некрологами у стрічці, коли сам(-а) знаходиться у безпеці. Прояви боротьби із цим відчуттям можуть бути різними, але Христина Рахубовська вважає, що деякі люди можуть все одно продовжувати шукати причини недооцінювати себе і соромитися свого становища. Водночас декому ставлення себе у складніші умови дійсно може допомогти.

"У своїй практиці я часто стикаюся з людьми, які дуже схильні до самокритики і почуття провини. Інтенсивність цих переживань часто зростає, коли такій людині добре, вона у сприятливих умовах, гарно почувається, може відпочити тощо. Бо тоді вона може почуватися ледачою, неробою та такою, яка не заслужила всі ці блага. Тому на певний час почуття провини може відійти на другий план, коли людина повертається назад у стресовіші умови", — розповідає психологиня.

З іншого боку, щойно стрес зменшиться, самокритика та самозвинувачення повернуться. "Бо причини почуття провини знаходяться всередині, а ззовні — лише приводи для них. А приводи завжди знайдуться".

Чи шкодить самозаборона на публічну радість?

Досі серед багатьох українців не заведено демонструвати на загал моменти свого відпочинку, як-то зустрічі з друзями, відпустки, відвідування салонів краси чи святкування. Навіть, якщо хочеться.

Хтось не робить цього лише з прагматичних думок: "Що подумають мої знайомі, які постраждали від війни, або військові?" Інша ж причина: щирий сором, що їм добре, коли комусь погано. 

На думку Христини Рахубовської, з точки зору самореалізації та задоволення від життя таке рішення нікому не йде на користь. Але і давати поради на кшталт: "Просто припиніть соромитися та публікуйте все, що хочеться", — теж не можна. "Бо неможливо "просто припинити соромитися". Якщо людина переступить через сором та провину і все ж таки запостить, як вона піклується про себе, її внутрішній самокритик буде піддавати її тортурам з новою силою, і це точно не зробить людину щасливішою", — пояснює експертка.

Рахубовська радить пам'ятати, що людська психіка — дуже мудра. І у будь-яких умовах вона робить найкраще з можливого (виходячи як із зовнішніх обмежень, так і з внутрішніх). Тож просто припинити соромитися і не вийде.

Але все можна змінити, якщо усвідомити та пропрацювати конкретні внутрішні перепони, які заважають нам насолоджуватися життям. У такому разі з’явиться змога досягти більшого успіху та радості, які необхідні для здорового існування людини, додає психологиня.

Як припинити відчувати сором?

Почуття провини та сорому існують не просто так. Христина Рахубовська нагадує, що це — соціальні емоції, які допомагають нам уживатися з іншими людьми. У нормі ми відчуваємо сором, коли ми нашкодили іншій людині, і це почуття сигналізує нам, що потрібно вжити заходів, аби це компенсувати.

Нездоровим же сором стає тоді, коли людині важко побачити межу між собою та іншими людьми. У кожній своїй дії вона потенційно вбачає шкоду для інших людей, а особливо — якщо ця дія може викликати у них емоції. Але жити і ніколи не викликати в інших злості, заздрості та невдоволення, — просто неможливо. Тож межа між етикою та зайвим соромом — це міра нашої відповідальності за чужі почуття. І в нормі ця відповідальність має бути відсутня, бо ми не несемо відповідальності за психічні процеси інших людей.

Аби припинити відчувати сором та провину за свої дії перед іншими людьми, в першу чергу необхідно усвідомити, що викликає ці почуття, і звідки у нашому житті взялася ця відповідальність за чужі переживання. Часто такі проблеми спостерігаються у людей, якими в дитинстві маніпулювали та яких емоційно експлуатували близькі люди.

"Дуже важливо зрозуміти, що ми не несемо і не можемо нести відповідальність за чужі почуття та життєві ситуації. І так само ми не можемо вплинути на більшість подій, що відбуваються у світі. Лише зрозумівши це, людина може позбутися сорому за задоволення і хороше життя", — наголошує експертка.

Христина Рахубовська радить усвідомити, що стражданнями або відсутністю задоволення ми нікому не принесемо користі, а лише шкоду. Адже щоб бути корисними та здатними допомагати іншим людям, необхідно бути в ресурсі. А задля того, щоб у нас був ресурс, нам потрібно відпочивати та отримувати задоволення від життя.

"Війна зараз продовжується, аби ми як нація та як окремі особи мали право на повноцінне життя. Люди гинуть та страждають кожного дня задля того, щоб у нас було це право. І не користуватися ним — значить зробити внесок кожного воїна, волонтера та просто громадянина марним. А це — саме те, чого хоче наш ворог: щоб ми припинили жити", — каже психологиня і рекомендує не давати ворогу такого задоволення: бачити, як ми відмовляємося від свого життя.

Водночас подекуди буває важко розібратися у причинах сорому та провини самостійно, адже часто такі причини можуть бути неусвідомленими. Крім того, кожна людина — індивідуальність, що має унікальний фідбек, набір рис, звичок, навичок та реакцій. У такому разі підняти несвідомі механізми на поверхню та змінити їх може допомогти консультація психолога.