Пропаганда чи спецоперація? Чим було інтерв'ю Гіркіна Гордону

Інтерв'ю українському журналісту Дмитру Гордону колишньої прокурорки Криму Наталії Поклонської, а вже тим більше - Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який відкрито взяв на себе відповідальність за розв'язання війни на Донбасі, породило очікувану хвилю обурення в українському суспільстві. Поява в українському ефірі осіб, обвинувачених, відповідно, у держзраді і тероризмі, а головне - надання їм можливості викладати свої погляди протягом декількох годин, багатьма було розцінено як російська пропаганда або, ще гірше, операція російських спецслужб.

Журналіст "особливого призначення"

Сам Гордон, у свою чергу, поспішив оголосити свої інтерв'ю спецоперацією українських спецслужб, зроблених "у співдружності" з ними нібито для "вивудження" з візаві відомостей, які потім можна буде використовувати в Міжнародному суді в Гаазі. Відразу після цього СБУ поспішила спростувати заяву журналіста, заявивши, що проведення інтерв'ю з Наталією Поклонською та Ігорем Гіркіним є його власною ініціативою. З такою ж заявою виступила і генеральний прокурор Ірина Венедіктова.

Утім, заяви СБУ та генпрокурора не є в даному випадку ключовим моментом. Спецслужби завжди мають звичку відмовлятися від своїх викритих або самовикритих агентів, а тому дізнатися, чи правдивий був їх коментар, на даний момент не представляється можливим. Однак мова йде не про те, чи правдива була заява Гордона, і навіть не про те, чи має право журналіст у принципі співпрацювати зі спецслужбами. Зрозуміло, що однозначної відповіді на це питання немає, оскільки все залежить від конкретної ситуації.

Журналістові не слід бути агентом спецслужб, однак навряд чи можна засудити Аркадія Бабченка, який погодився брати участь в операції з порятунку власного життя. Може виникнути ситуація, коли журналіст у процесі розслідування зіткнеться зі смертельною небезпекою і буде змушений попросити захисту від фізичної загрози. І навіть у випадку з Гордоном можливий варіант, що ідея взяти інтерв'ю належала особисто йому, однак журналіст міг заздалегідь повідомити про неї СБУ "для підстраховки", щоб уникнути можливих неприємностей після публікації матеріалу. Словом, варіантів тут може бути безліч, і диявол, як йому і належить, криється в деталях. Основне запитання полягає в іншому - чи має право журналіст проводити подібну "спецоперацію" (неважливо, задуману за власною ініціативою чи з подачі силовиків) над власними глядачами? Чи є вчинене ним порушенням професійної етики, і якщо так, то наскільки виправдано було таке порушення в поточних умовах?

Головна дилема

Відповісти на ці запитання не так просто, особливо в умовах війни. Мені самій протягом останніх шести років доводиться поєднувати роботу журналіста і аналітика, притому аналітика не тільки технологій і методів кремлівської пропаганди, але і каналів російського впливу в інших країнах, російських військових злочинів, "активних заходів" і т. д., з тією лише різницею, що, на відміну від Гордона, я займаюся цією роботою не в жанрі "спецоперацій", а цілком відкрито, готуючи статті, в тому числі для відомих західних аналітичних центрів.

Для пошуку інформації та доказів своїх тез мені деколи доводиться перелопачувати тонни матеріалів "з іншого боку барикад", і я добре розумію дилему між тональністю в подачі матеріалу і цінністю викладеної в цьому матеріалі інформації. Простіше кажучи, у відверто антиукраїнських публікаціях може таїтися безцінна з доказової точки зору інформація, наприклад, документи, які доводять російську агресію на Донбасі або видають фейковий характер історії з так званими "українськими диверсантами". Іноді білякремлівські аналітики визнають маріонетковий характер лідерів так званих ЛДНР, а вищезгаданий терорист Гіркін і зовсім схильний визнавати вчинені ним злочини практично у всіх своїх інтерв'ю.

З іншого боку, незалежно від того, які побічні функції виконує журналіст, чи то збір доказів або підготовка аналітичних доповідей, він повинен пам'ятати, що він - у першу чергу журналіст, і отже, несе моральну відповідальність перед читачами й глядачами за будь-які свої публічні дії. Ця відповідальність тим вище, чим більше його цільова аудиторія. Медичний принцип "не нашкодь" точно також є ключовим в журналістиці, і справжній професіонал повинен зробити все можливе, щоб прорахувати можливі негативні наслідки своїх слів і дій. Основне його завдання полягає в донесенні до аудиторії правдивої інформації і констента, що супроводжує її, так, щоб наведені факти і цитати не спотворювали в очах людей об'єктивної картини того, що відбувається. Простіше кажучи, це має бути правда і тільки правда: як по своїй суті, так і за формою.

Наприклад, точне відтворення цитат брехуна і пропагандиста є правдою за формою (тобто правдою про те, що ця людина дійсно каже дані слова), однак брехнею по суті, оскільки, відтворена без належної оцінки, дозволяє їй безкарно пропагувати деструктивну і брехливу ідеологію. Не менш шкідливо і створення уявлення про тягчайший злочин як про те, що "заслуговує поваги позиції". І тому допустимість виведення такої пропаганди і позиції в публічний простір повинна оцінюватися в першу чергу за співвідношенням користі та шкоди від такого виведення.

Критерії оцінки

Для оцінки цього співвідношення я пропоную 3 критерії:

1. Наскільки важливою була інформація, що отримана в результаті інтерв'ю, і чи можливо було отримати її в інший спосіб - наприклад, при аналізі вже наявних текстів і відеозаписів, які доступні у відкритих джерелах?

2. Наскільки велика шкода від способу подачі інформації і чи можливо було вивести і закріпити цю інформацію менш деструктивним способом?

3. Чи відбувається в результаті такої операції прирощення нової аудиторії у протилежної сторони і розширення сфери впливу деструктивної пропаганди?

Спробуємо відповісти на ці запитання на прикладі майже чотиригодинного інтерв'ю Ігоря Гіркіна Дмитру Гордону.

1. Згідно з опублікованої довідки Офісу генпрокурора за результатами обробки інтерв'ю, правоохоронці відзначили відомості про вчинення порушення законів та звичаїв війни, включаючи позасудові страти, вбивства цивільних осіб; ведення Росією агресивної війни проти України, включаючи освіту та фінансування незаконних збройних формувань; захоплення будівель зброї та військової техніки; а також вчинення терористичних актів та диверсій.

Як людина,яка понад 6 років займається пошуком інформації, що підтверджує перераховане в довідці, я можу запевнити, що за ці роки все згадане в ній було вже багаторазово підтверджено, притому не тільки публічними зізнаннями Гіркіна (хоча і ними теж), але і численними показаннями свідків. Ще в 2016 році американські військові експерти давали мені детальні інтерв'ю про те, які саме російські угруповання і військові частини знаходяться на Донбасі, з чого випливає, що факт ведення Росією війни на Донбасі був не тільки давно доведений, але і належним чином перевірений і задокументований. Більше того, без цих доказів він не зміг би лягти в основу антиросійських санкцій.

У мережі доступні численні інтерв'ю, що підтверджують вбивства та катування людей, а також створення Росією незаконних формувань (включаючи залучення в них сербських і чеченських бойовиків, а також звичайних кримінальників). Мені самій доводилося спілкуватися зі свідками цих процесів як серед українців, так і сербів, і багато з них вже дали свідчення міжнародним комісіям та судам. Слідству, що працює по справі малайзійського "Боїнга", вдалося встановити увесь ланцюжок винних - від вищого командування до безпосередніх виконавців. До речі, свою провину в збиття літака Ігор іиркін в інтерв'ю Гордону так і не визнав. Говорячи про визнання, що зроблені безпосередньо Гіркіним, всі вони вже були висловлені ним раніше в інших інтерв'ю. Це побічно підтверджує і сам Гордон, приводячи співрозмовнику цитати його попередніх висловлювань. Так, Гіркін підтвердив їх достовірність, але, строго кажучи, необхідності в цьому не було, тому що більшість попередніх інтерв'ю також відображені на відео.

З усього цього можна зробити висновок, що Ігор Гіркін не повідомив в інтерв'ю Гордону нічого нового, і все сказане ним можна було без труда знайти в інших джерелах і підтвердити величезним обсягом супутніх доказів.

2. Що стосується форми подачі інформації, вона теж викликає запитання. В аналітичних статтях мені періодично доводиться посилатися на російську пропаганду, однак такі посилання обмежуються лише короткою згадкою факту або найважливішою цитатою, що обов'язково супроводжується відповідним контекстом. Навіть якщо уявити, що у величезному інтерв'ю Ігор Гіркін у парі моментах сказав щось унікальне, що він не говорив до цього, досить було просто узяти його короткий коментар - чітку відповідь на конкретне питання.

Абсолютно незрозуміло, для чого знадобилося давати вбивці, терористові і військовому злочинцеві простір для викладу своїх поглядів, теорій, реклами своїх особистісних якостей і "високих моральних принципів" і так далі. Зокрема, важко зрозуміти, навіщо Дмитро Гордон запитує Гіркіна-Стрєлкова про те, як той ставиться до Путіна, яким бачить майбутнє Росії, чи не приховує образу на Путіна за те, що той "присвоїв собі плоди перемоги від повернення Криму в рідну гавань" (це цитата). Особи терористів і вбивць часто цікавлять істориків і письменників, однак вони реалізують цей інтерес уже тоді, коли злочинець засуджений та перебуває в місцях ув'язнення і ні для кого не становить небезпеки. Абсолютно незрозуміло, заради чого в даному випадку чинному, який не поніс відповідальності за скоєне, злочинцеві надається можливість рекламувати себе перед десятками і сотнями тисяч українців.

3. Як вже говорилося, "зливи" інформації з протилежного боку бувають виключно корисні. Більше того, крім випадкових викидів інформації, мова може йти про цілком запланованих зливах, викликаних, припустимо, бажанням російських спецслужб дискредитувати непідконтрольних бойовиків або агентів конкуруючих відомств (згадаймо протистояння ФСБ і ГРУ). Однак вони практично завжди здійснюються на проросійських ресурсах. Ці ресурси давно відомі, у них існує своя цільова аудиторія, і вони щодня публікують таку кількість негативних матеріалів, що одна додаткова стаття, написана в тому ж руслі, практично ніяк не впливає на громадську думку. З людей інших поглядів такі ресурси читають тільки профільні фахівці, аналітики, заточені на пошук інформації.

Таким чином, прирощення нової цільової аудиторії у разі публікації пропагандистських матеріалів на таких ресурсах не відбувається, а тому шкода від конкретного матеріалу практично прагне до нуля. Тому журналістам, охочим пограти в "Штірліца", можна порадити влаштуватися на роботу куди-небудь на RT або на фабрику тролів, і там під шумок "викидати" в публічну сферу інформацію, яку вони вважають важливою. Проте надавати вбивцям можливість пропагувати свої погляди на величезну нову аудиторію без якої, як ми вже з'ясували, реальної необхідності, виглядає швидше співучастю в їх злочинах.

Звичайно, деякі можуть заперечити, що в демократичному суспільстві будь-яка людина має право вільно висловлювати свої погляди. Проте в даному випадку мова йде не про погляди, а про надання терористові і вбивці статусу повноцінного співрозмовника, а фактом його виступу на українському ТБ - статусу норми. У багатьох західних країнах це могли б вважати пропагандою тероризму.

Гордон і його прихильники люблять посилатися на те, що "американці брали інтерв'ю у бен Ладена". Однак не варто пересмикувати факти. Репортери телеканалу АВС дійсно брали інтерв'ю у Усами бен Ладена в 1998 році, тобто ДО здійснення терактів 11 вересня 2001 року. Після цих терактів з терористом поговорив кореспондент Al-Jazeera Тайсір Аллуні, який у 2003 році був арештований в Іспанії за підозрою в зв'язках з членами "Аль-Каїди". За словами його дружини, американці увесь цей час вели на нього "полювання", розпочате саме після скандального інтерв'ю.

Як ми бачимо, навіть демократичні держави (а в США, пригадаємо, діє перша поправка до Конституції, що гарантує свободу преси) абсолютно по-різному ставляться до звичайних опонентів або навіть до злочинців і до терористів, які вбивають тисячі американських громадян і влаштовують теракти на їх землі. Інтерв'ю з бен Ладеном ПІСЛЯ 11 вересня американці розцінили як злочин, і домоглися арешту журналіста навіть на іншому континенті.

І останнє. Дмитро Гордон любить називати своїх критиків "неосвіченими", "недалекими" і які "нічого не роблять". Смію припустити, що я сама і мої колеги роблять для збирання доказів російських злочинів та їх подання на Заході не менше, а навіть більше, ніж пан Гордон, і саме тому, будучи професіоналами у своїй сфері, прекрасно знають, що для виконання такої роботи зовсім не була потрібна така "спецоперація". Залишається тільки гадати, в чиїх інтересах вона була проведена насправді.

Ксенія Кирилова - політичний журналіст, експерт Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР)