Свято до нас стукає! Чи варто Україні відзначати День розпаду СРСР

Віцеспікер російської Держдуми від ЛДПР Борис Чернишов (до речі, 1991 року народження!) вніс на розгляд законопроєкт про заснування 26 грудня Дня пам'яті СРСР. Відзначати нове свято, мабуть, передбачається, так само, як в Росії прийнято відзначати поминки: спочатку – як День Всесвітньої скорботи, а вже після третього фанфурика бояри – як День агресивної спраги розгорнути час назад, що пов'язаний з активним пошуком мордобійних пригод.

Важко сказати, чи отримають піддані Путіна у цей день додатковий вихідний, щоб упитися і подратися як слід – адже, самі розумієте, у будній день це буде вже не те. Але ініціатива як така майже напевно пройде, і законопроєкт стане законом, що ідеально співзвучний російському позачасовістю. Коли ж дата "розпаду СРСР" офіційно відзначатиметься, вона швидко обросте новими ініціативами, до яких на якомусь етапі, безсумнівно, увійдуть і військовий парад, і "день тих, хто повернувся в СРСР" — ЛДНР, ПМР, Абхазії та Південної Осетії.

Але дата розпаду СРСР переповнена символами та алюзіями, повз які ніяк не можна пройти і нам.

Нагадаю, що розпаду СРСР передувало ухвалення декларацій про вихід із нього колишніх союзних республік. Першою пішла Литва – 11 березня 1990-го. Україна стала шостою за рахунком, і святкує свій вихід 24 серпня 1991 р. як День Незалежності. РФ теж святкує День Незалежності, 12 червня, але пов'язує не з виходом із СРСР, а з прийняттям 12 червня 1990 р., на першому з'їзді народних депутатів РРФСР, Декларації про державний суверенітет. Про вихід із СРСР Росія оголосила передостанньою, 12 грудня 1991 р. Останнім, 16 грудня, зі східною неквапливістю із СРСР вийшов Казахстан.

Потім, 25 грудня 1991 р. перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов оголосив про складання із себе повноважень, а 26 грудня 1991 р. Рада Республік ВР СРСР прийняла декларацію про припинення існування Радянського Союзу.

Але 25 грудня більшість християнського світу, близько 70%, святкує Різдво. Щоправда, Росія (і ще кілька країн, але зараз не про них) відзначає Різдво за юліанським календарем, в якому 25 грудня припадає на 7 січня наступного року за календарем григоріанським, за яким живе більша частина світу. В Україні ж на державному рівні офіційно відзначають два Різдва — і 25 грудня, і 7 січня, причому проросійська УПЦ МП – частина російської РПЦ МП, святкує його юліанський варіант, а ПЦУ та УГКЦ – григоріанський.

У Росії, верхівка якої традиційно живе на Заході та бачить у батьківщині лише своє скотарство, ведуть світський відлік дат за григоріанським календарем, у той час як "Російська православна церква", РПЦ ФСБ/МП, розраховує свята за юліанським. Це народжує у російських підданих, які ласі за будь-яких приводів випити, спокуси святкувати два Різдва, а заразом і два Нових роки. І, якщо Новий рік та "Старий Новий рік" ідеологічно нейтральні, то "католицьке Різдво" для третьоримських спадкоємців Третього Рейху виглядає ідейно чужим. Його безперечно потрібно перекрити іншим святом.

Але перекривати Різдво, хоча б і "католицьке" прямо, день у день, було б надто явно і зухвало. Тож дата 26 грудня, що відведена для скорботи, — це якраз.

Нарешті звернемося до історії святкування Різдва.

Точної дати народження Христа немає в жодному джерелі. Але 25 грудня в Римській імперії відзначали одне з найважливіших свят – "День Непереможного Сонця", коли темрява вже помітно відступала, а світловий день ставав довшим. І ось, щоб зменшити вплив язичницького свята, християни, які прийшли до влади в Римі, стали відзначати 25 грудня день народження "істинного сонця" — Ісуса Христа.

Що отримуємо у сумі 26 грудня? Ну, звичайно ж, пострадянський Хелловін! Світло почало перемагати Темряву, і царство Темряви, СРСР, хоч і не зникло поки що остаточно, сильно зменшилося в розмірах, скоротившись до РФ. Звичайно, нечисть, яка живе в російській темряві, сумує за напіврозпадом своєї Імперії Зла, але нам немає причин сумувати! Скорбота радянської/російської нечисті та початок розпаду її царства – чудовий привід для ще одного українського свята, що йде слідом за Різдвом!

Чому б і ні? Чому нам не святкувати день розпаду СРСР – в'язниці народів, спорудженої, зокрема, на трупах українців та на руїнах української незалежності, розчавленої більшовиками? Звичайно, правильно буде назвати цей день лише частковою, але поки що не остаточною перемогою Світла над Темрявою та Добра над Злом – Днем піврозпаду Імперії Зла. А в тому, що останню точку в розпаді СРСР було поставлено наступного дня після Різдва, видно глибокий християнський символізм.

Тут треба зробити ще одне важливе зауваження. Визнання РПЦ МП іншими християнськими церквами сталося за дуже сумнівних обставин, порівняних хіба що з визнанням за РФ успадкування права вето СРСР у Раді Безпеки ООН. Насправді РПЦ МП — це підрозділ спецслужб: спочатку КДБ СРСР, а потім після розпаду СРСР — ФСБ РФ. Це однозначно випливає з історії Московського собору 1943 р. та подальшого розвитку РПЦ МП.

Ось тільки всі радянські, а потім і російські спецслужби, з моменту свого заснування, були інститутом глибоко антихристиянським. І оскільки РПЦ МП — частина російських спецслужб, її можна вважати лише антихристиянською церквою. Тож Різдво, яке святкує ПЦУ, не просто чуже, а прямо протилежне по суті "різдву", яке святкує УПЦ МП, яка є частиною РПЦ МП. Звичайно, ПЦУ, якій треба дуже обережно перетягувати віруючих до себе, ніколи цього не скаже, але на рівні громадянських дискусій немає жодних причин про це мовчати.

Тож святкування розпаду СРСР в Україні є цілком логічним. Ось прихід Месії, а ось наступного дня — розпад Союзу як перемога Добра над Злом. І нехай нечисть у Московії цього дня сумує, ридає, скрипить зубами і загрожує стягнути нас назад, у затхле совкове пекло, яке так любовно реконструюють зараз на Росії. А ми святкуватимемо, тримаючи зброю під рукою!

Для такого свята можна запропонувати багато ідей. Адже якщо Різдво – тихе свято приходу у світ немовляти, яке стане Месією, то визволення України з радянського рабства – привід гуляти голосно та радісно, спалюючи опудало радянських вождів та надуваючи, а потім проколюючи кульки з їхніми карикатурними портретами. Опудалу Сталіна варто приділити особливу увагу, перетворивши його разом з опудалом відьми-Голодоморші, яка тримає немовля-Путіна, на пекельний антивертеп, і спалюючи їх разом. Ну а портрет "творця України" Леніна, ідеолога радянської окупації України, можна, наприклад, друкувати на петардах, що запускаються у бік Москви. Тут є де розгулятися фантазії — і є місце для комерції: для продажу опудал, петард, кульок, випічки у вигляді серпа і молота, що руйнуються поїданням, масок людожерів і упирів: більшовиків, чекістів, НКВСників та КДБістів, а також Леніна, Сталіна, Берії, якого зжер Хрущов, — і далі, до "нобелеватого" Горбачова, який був нічим не кращим, але виявився слабаком, не втримав на рогах пекельну корону і був скинутий Єльциним, демоном меншого рангу, який уже не зміг претендувати на всю територію Імперії Зла.

Чудове виходить свято. Щось у ньому буде від Масляної, щось від Хеллоуїна, щось від Порохової змови, а щось від тролінгу совкотродерів. І, якщо добре його розкрутити, можна заразити їм увесь світ, принаймні – більшість колишніх республік СРСР.

Така розкрутка була б корисною для України та посильною для нинішньої команди на Банковій. Так, реальні справи, безперечно, не їхня сильна сторона, але шоу поставити вони вміють. Тож нехай хоч раз і поставлять його не заради своїх рейтингів, а на користь увсій Україні, попередньо провівши через Раду закон про День святкування піврозпаду Імперії Зла. Якщо ж у його преамбулі буде застережено, що в історичній перспективі розпад СРСР неминуче завершиться розпадом його огризка — Російської Федерації, що викликає корчі та істерику у Запоребрику, це буде дуже добре.

Скажете, "справжня історія була настільки однозначна"? Тож нехай вона котиться до всіх радянських бісів ця коректна "неоднозначність"! Народне свято завжди прямолінійне, некоректне і однозначне. Відкидаючи деталі, виділяє головне. Прихід Спасителя теж був неоднозначною подією, він супроводжувався вбивством немовлят, влаштованим Іродом, але це не заважає нам святкувати Різдво як прихід у світ Добра, а не як день скорботи. Залишимо деталі історикам і подивимося на загальний підсумок: Радянський Союз був однозначним, хтонічним злом, його розпад – великим благом, а будь-які спроби відновлення СРСР – частина боротьби Зла за свій реванш, що неминуче має закінчитись Армагеддоном та остаточною урочистістю сил Добра.

Цю зрозумілу і просту логіку, що випльовує геть чисто жуйку про те, що "не все в СРСР було погано", і потрібно проводити постійно і безкомпромісно, в тому числі і на рівні державної політики. Що це взагалі означає "не все було погано"? Скрізь і завжди "не все було погано" — навіть на краю розстрільного рову якийсь життєлюб міг, в принципі розповісти відмінний анекдот, розсмішивши і засуджених до смерті, і їх катів. Але що це змінювало по суті? Ні, нас може влаштувати лише однозначне та безкомпромісне сприйняття СРСР як абсолютного зла, що надійно впроваджене у суспільну свідомість. Тільки так можна побудувати ефективний бар'єр проти московської пропаганди.

Було б, звісно, чудово, якби ідею такого свята хоча б частково, з обережністю, пом'якшуючи його світські формулювання, підтримала б і українська церква. Звичайно, церковні питання – справа тонка, але все ж таки як глянути: хіба мало було мучеників, які прийняли смерть у СРСР, від руки радянських бісів, борючись із кремлівським Злом? І хіба вже одне це не привід відзначати розпад СРСР?

Справді, нам є що відсвяткувати 26 грудня — і якщо вже ми не зробили це у 2021 р., то чому не відсвяткувати розпад СРСР 2022-го? А виття із Запоребрика про "смачну ковбасу та пломбір", про "порядок при Сталіні" і про те, як сміємо ми, українці, радіти падінню Імперії Зла, принесе нам додаткову радість. Виття московської нечисті — це теж правильно. Коли люди святкують, нечисть завжди виє, перебуваючи в тузі та страху.

Я ось що думаю: може варто почати збір підписів під петицією про організацію такого свята? Не все ж таки збирати підписи за всяке антиваксерське марення — пора б і за щось варте їх зібрати. А таке свято дуже прикрасило б український календар – і в перспективі не лише український.