Православна країна. Як українців позбавили шансу стати кальвіністами
Період Реформації (XVI - початок XVII ст.) в суспільній свідомості українців відноситься до чогось далекого і "не нашу". Лютерани - це німці, кальвіністи - жителі Голландії, Швейцарії і французи-гугеноти, з якими воювали кардинал Рішельє і Михайло Боярський. В Україні ж того часу богословське протистояння відбувалося виключно в рамках трикутника "православні-уніати-католики". Насправді це не так. У нашій історії був період, коли кальвінізм ледь не став одним з провідних релігійних течій. Більш того, "українська" версія вчення Кальвіна в деяких випадках радикально відрізнялася від канонічної.
Від Римської імперії до Реформації
Становлення християнства як панівної релігії супроводжувалося бурхливими богословськими дискусіями. У підсумку перемогла протягом визнали єдино вірним, а всі інші - єресями. На століття настали мир і благодать. Природно, що єресі і далі регулярно плодилися (одне іконоборство чого вартий), але особливого впливу на загальноцерковну життя не мали. Причина в тому, що будь-яка нова доктрина повинна спиратися на священні тексти і цитати вищих авторитетів. Це, до речі, пам'ятають усі, хто в радянські часи писав хоча б курсову - про що б не йшла мова, а цитату Леніна з цього приводу знайди і виклади.
Після падіння Римської імперії з цитуванням виникли проблеми. Часи майже поголовної грамотності канули в Лету, так і з першоджерелами виникли проблеми: повний комплект священних текстів могли собі дозволити хіба що великі монастирі і королі.
З цієї причини довгий час всі церковні потрясіння ініціювалися виключно верхівкою. Та ж Велика схизма, що розділила колись єдину церкву на католиків і православних, трапилася після того, як константинопольський патріарх і папа римський не поділили спірні території. Пізніше банальна боротьба за владу привела до Великого розколу Римської церкви (1378-1417), коли католиками правили відразу кілька ворогуючих між собою пап.
Все змінилося в середині XV ст., коли Йоганн Гуттенберг запустив свою друкарську машину і книги перестали бути предметом великої розкоші. Незабаром до божественного слова змогли доторкнутися майже всі вміють читати. У підсумку XVI-XVII ст. ознаменувалися бурхливими богословськими дискусіями. Початок поклав Мартін Лютер, 31 жовтня 1517 р. приколотивший на двері Замкової церкви у Віттенберзі свої 95 тез - так розпочалася Реформація.
Якщо ідеї Мартіна Лютера можна звести до фрази: "прибрати з церкви все, що явно суперечить Біблії", то позиція Жана Кальвіна була ще радикальнішою. Він запропонував прибрати з життя церкви і те, що в Біблії не потрібно.
Більшість наших співгромадян суть Реформації представляють досить смутно. Згадають хіба що Варфоломіївську ніч, пікнік д'артаньяна і його друзів під стінами набитою гугенотами Ля Рошелі, так Тридцятилітню війну (1618-1648). Під час останньої теологічні суперечки між німецькими католиками і лютеранами досягли такого напруження, що в південній Німеччині вижило менше третини населення.
Шляхта замість буржуа
В епоху Пізнього Ренесансу на заході Європи вчення Жана Кальвіна отримало широке поширення насамперед у середовищі міської буржуазії - ремісників, крамарів, купців. Кальвінізм тут відігравав роль не тільки духовного вчення, але і соціально-політичної ідеології. Власне, вчення Кальвіна і увібрало в себе всі політичні настрої та сподівання середньостатистичного західноєвропейського буржуа.
Останні хотіли одного: чесно працювати, отримувати справедливу винагороду за працю і щоб ніхто цього не заважав і не сидів на шиї. Кальвінізм ці бажання сакрализовал і проголосив, що праця - богоугодна справа, успіх у справі - Божий дар, а злидні - не правдивий аскетизм і святість, а ознака лінощів і бездарності. Марнотратство багатіїв-феодалів, що одержали багатство без праці і особливих зусиль, а також приєдналися до них церковників - такий же гріх, як і бідність із-за ліні.
Відповідно, серед кальвіністів панували республіканські настрої. На відміну, скажімо, від лютеран, які були прихильниками максимально сильної монархії, що в умовах роздробленої на той час Німеччині було дивно.
Кальвіністи також виступали за максимальне обмеження втручання церкви в життя людей і за спрощення обрядовості та сакральної атрибутики. Адже величезні храми, розкішні інтер'єри, дорогі вбрання священиків, дорогоцінні чаші та дароносиці оплачувалися з кишень віруючих, а все це підпадало під гріх марнотратства.
Український кальвінізм від традиційного західноєвропейського відрізнявся перш за все тим, що його основними носіями були не міщани-буржуа, а шляхта. До того ж не проста, у якої, крім дідівською шаблі, герба і гонору, за душею нічого не було, а найбільші магнати.
Міщани східної частини Речі Посполитої, на відміну від західноєвропейських колег, до процесів Реформації, що виявилися у своїй масі абсолютно байдужими. Городянам-"восточнообрядцам" з головою вистачало внутрішньої дискусії між орієнтованими на Константинополь традиціоналістами та прихильниками унії. Католикам міняти віру взагалі було не з руки - залишати ряди конфесії, що дає всі вигоди, та ще дурість.
З цієї причини всі спроби лютеранських проповідників поширити серед "українських німців" нове вчення теж закінчилися провалом: одноплемінники Лютера трималися привілейованого в цих краях католицизму, як воша кожуха.
Королівська влада в Речі Посполитій хоча не була такою абсолютною, як у Франції чи Іспанії, але теж давала шляхті незручності. Втім, це була дрібниця порівняно з роллю церкви. Якщо на Заході світські владики вже почали ставити на місце знахабнілих "князів церкви" - згадаймо протистояння короля і кардинала в тих же "Трьох мушкетерах", - то на східній околиці Європи влада костелу залишалася беззастережної і нічим не обмеженою. Крім того, шляхту спокушала ідея секуляризації церковної власності, насамперед чималих земельних маєтностей.
Нагадаємо, що річ Посполита була союзним державою Польщі та Великого князівства Литовського (ВКЛ). До складу останнього входило три українських воєводства - Київське, Волинське й Брацлавське. Втім, нині входить до складу Білорусі Берестейщина теж ставилася до етнічним українським землям.
У другій половині XVI ст. кальвінізм став домінуючою конфесією серед аристократів ВКЛ, в тому числі і на "українській його частині. Головним провідником ідей Кальвіна був Великий канцлер литовський, князь Микола Христофор Радзивілл Чорний (1515-1565). Прізвисько він отримав за кольором бороди - у його двоюрідного брата і повного тезки були руда борода і прізвисько Рудий.
Як і всі прихильники Кальвіна, з яким Радзивілл Чорний вів активне листування, князь з пієтетом ставився до книгодрукуванню. На своїх землях в Бресті і в Несвіжі він заснував друкарні, де друкувалася не тільки духовна, але й світська література. На його кошти у 1563 р. була видана "Берестейська Біблія" - другий після католицької "Біблії Леополиты" повний переклад святого письма на польську мову.
Видання "кальвіністської" Біблії стало поштовхом до появи на світ знаменитої "Острозької Біблії" (1581) - першого повного перекладу книги церковнослов'янською. Роботи над цим масштабним проектом (збір текстів, звірка різних джерел, переклад тощо) велися близько 10 років.
Багато істориків схиляються до версії, що і Острозька школа (академія) теж з'явилася під впливом і за прикладом вищого навчального закладу, відкритого для кальвіністської молоді Миколою Радзивіллом Рудим - сватом князя Костянтина Острозького.
Згаданий князь підтримував тісні відносини з литовськими кальвіністами, в яких він бачив природних союзників для стримування наступу католицизму. У 1599-м у Вільно (Вільнюсі) ледь не уклали угоду про союз православних та кальвіністів у протистоянні з "папістами", однак ортодоксально налаштована частина православного духовенства підписання цього документа зірвала.
Кальвінізм на землях Поділля
Якщо на українських землях, що входять у ВКЛ, правили кальвіністський бал Радзивілли, то на "подпольских" - всюдисущі Потоцькі. Тут неформальною столицею кальвінізму стало містечко Пановицы (нині село Панівці), що в декількох кілометрах від Кам'янця-Подільського. Численні Потоцькі були "правильними" польськими шляхтичами - ревними католиками, а от власник Пановиц, кам'янецький староста Микола Потоцький (1520-1572) захопився кальвинизмом.
Після смерті Миколи Потоцького містечко успадкували його сини - Ян і Анджей. Ян, як і батько, був гарячим прихильником вчення Кальвіна, а Анджей залишився ревним католиком, як його мати. Номінально Пановицами володіли обидва брата, але всіма справами заправляв генеральний Староста Подільський, Воєвода Брацлавський і Писар польний коронний Ян Потоцький. Він і побудував на високому скелястому мисі-замок - на прикордонному Поділля, страждає від постійних татарських набігів, це було життєвою необхідністю.
Вже в 1590-му в пановицком замку відкрився кальвіністський колегіум (вища школа) з трьома факультетами - філософським, теософським та гуманістичним. Для колегіуму, а також початкової школи в замку було побудовано двоповерхову будівлю, що збереглася до цих пір. Для порівняння: в Росії до свого першого вузу доросли тільки через півтора століття.
Одночасно в приміщенні колегіуму відкрилася перша на Поділлі друкарня. Друкарем у Пановицах став відомий майстер Лаврентій Малахович. Раніше він встиг попрацювати у Вільно в кальвіністській друкарні Радзивіллів. Малахович встиг випустити вісім найменувань книг - на ті часи дуже багато. Серед них - панегірик вченням Кальвіна і сім антипапских памфлетів, переважно авторства "міністра кальвінізму", магістра філософії і викладача колегіуму Яна Зигровиуса.
Більше двох десятиліть під крильцем могутнього покровителя кальвіністи не знали горя. Але в 1609-му король Сигизмуд III вирішив втрутитися в знамениту московицьку заворушку, пізніше названу Великою смутою. Ян Потоцький, відомий ще як славний воїн, пішов на війну і загинув під стінами Смоленська 22 квітня 1611 р.
Вдова і брати покійного ідей Кальвіна не поділяли. Незабаром з сусіднього Кам'янця в Пановицы заявилися єзуїти, які отримали, нарешті, можливість знищити ненависне гніздо "єресі і скверни". Їх супроводжував пристойний загін солдатів. Погромного ентузіазму єзуїтам додало те обставина, що саме тоді в Пановицах друкували антипапское твір Яна Зигровиуса Papopompe ("Папська помпезність"), в якій автор звинувачував пап-сучасників не тільки служіння мамоні, але і в розпусті, кровозмішенні і содомії.
Зміст Papopompe так досадило церковникам, що в тому ж 1611-му в Кракові вийшла книга-відповідь, спростовує всі звинувачення Зигровиуса: "Міністр попереджений, а Тато захищений. Відповідь на памфлет міністра Зигровиуса, названий Papopompe".
Величезну бібліотеку колегіуму разом зі свіжовіддрукованими екземплярами Papopompe вивезли в Кам'янець-Подільський, де урочисто спалили перед ратушею.
Памфлет Papopompe став не тільки останньою книгою Пановицкой друкарні, але й останнім протестантським виданням, який побачив світ на території "старої" України.
Після вигнання кальвіністів в будівлі колегіуму і друкарні спеціально, щоб принизити попередників, облаштували стайні, а місцеву церкву перетворили на каплицю.
Так що історія Реформації на території ренесансної України була не менш захоплюючою, ніж у Західній Європі.
