300 крадених велосипедів під дахом МЗС. Чому криміналізація російської дипломатії неминуча

Громадянин Росії, співробітник консульства РФ в Страсбурзі, в якості приробітку промишляв крадіжками велосипедів. Відомо про 300 скоєних ним крадіжок, хоча, ймовірно, не всі випадки потрапили в поле зору поліції. Загальна сума вкраденого — не менше 100 тис. євро.

Простий російський дипломат

Це могло б тривати ще дуже довго, але росіянина побудило вкрасти велосипед колишнього віцемера Страсбурга Алена Фонтані, який той необачно (на простий замок) прив'язав до стійки біля входу в представництво Франції в Раді Європи.

Фонтані пошукав свій велосипед на сайті оголошень Leboncoin і знайшов, після чого звернувся в поліцію. Поліцейські під виглядом покупців вийшли на злодія і заарештували його прямо перед входом до консульства Росії, де він призначив їм зустріч, але потім були змушені відступити, наткнувшись на дипломатичний імунітет. При цьому 40-річний дипломат за фактом був водієм у консульстві. І ще: велосипед продавався не просто так — за нього виставлявся рахунок з печаткою консульства! Консульство, зрозуміло, відразу заявило, що рахунок фальшивий.

Потім поліцейські пошукали по сайту оголошення, що подані з профілю дипломата-водія раніше, і виявили понад 300 вкрадених велосипедів. Після чого недоторканий російський злодій поспіхом відбув до Росії "за станом здоров'я".

Розбираємо ситуацію

Питання перше: чому його не зловили раніше, адже він діяв майже відкрито? Сайт "купи-продай" — перше місце, де варто пошукати вкрадений велосипед. Відповідь тут тільки одна: його і не шукали. Поліції було плювати, тим більше, що 90% таких крадіжок скоюють мігранти з Африки, а з ними зв'язуватися — собі дорожче вийде. В Європі є зараз тільки два серйозних злочини: нетерпимість до ЛГБТ і неприязнь до мігрантів, їх безпечно розслідувати, вони суспільно значимі, а значить, перспективні з кар'єрної точки зору. Все інше — лише дрібні порушення. До того ж, розслідуючи крадіжку, вчинену мігрантом, можна заробити від європейських ліваків ярлик расиста, а то і гомофоба на додачу, якщо мігрантвиявиться або прикинеться геєм. А так часто і буває, оскільки шанси на отримання легального дозволу на проживання стають вище. Хто ж міг знати, що велосипеди краде російський водій під дипломатичним прикриттям? До такого повороту французька поліція не була готова.

Якщо велосипеди були застраховані, що, швидше за все, так і було, то страховка мінімізувала збитки колишніх власників, зводячи їх до того рівня, коли простіше махнути на все рукою і не намагатися змусити поліцейських що-небудь зробити. Якби злодюжка не нарвався на Фонтані, який розлютився і не полінився полізти на сайт, і натиснув на старі зв'язки, щоб примусити поліцію діяти, то російський дипломат продовжив би в Страсбурзі свою напружену дипломатичну діяльність.

Іншими словами, якщо розглядати подію з російської точки зору, прагматично, без євросопель "пристойно-непристойно", то дипломат успішно зайняв вільну нішу в ЄС. Прокол вийшов випадковий, а ніша — перспективна, її можна освоювати і надалі. Звичайно, випадок з велосипедами був явною самодіяльністю. Але сам підхід — прагматика без оглядки на пристойності — цілком відповідає російській манері ведення справ. Про те, що це так, каже, серед іншого, дипломатична недоторканність водія.

Про суть російської дипломатії

Навісити недоторканність на водія безпосередньо неможливо. Йому потрібно присвоїти, нехай формально, дипломатичний ранг: віцеконсула, на худий кінець, почесного консула, і узгодити це в МЗС приймаючої сторони. При цьому всі будуть знати, що він водій, і ясно ж, що водій не займається нічим серйозним, а просто водить і возить когось і те, що йому велять. Але зате в разі ДТП з водієм, який захищений недоторканністю, нічого не можна буде зробити. І перевірити, що він возить, теж буде не можна, він же дипломат.

Думка про те, що таке консульство — напевно фікція, що використовується як одна з баз російських спецслужб і кримінальних угруповань, які працюють у постійному контакті, в голови європейців не те щоб зовсім не вкладається, а скоріше за все, з них наполегливо виганяється. Для цього є кілька причин.

По-перше, єврочиновникам вигідно співпрацювати з росіянами, дозволяючи їм ніжно корумпувати себе, і це стало масовим явищем. Європа тотально і на всіх рівнях корумпується росіянами, так що по-справжньому непідкупного чиновника, якщо такий з'явиться, заклюють його ж продажні колеги і начальство, щоб не псував їм їх маленький бізнес. Це поширене вже повсюдно, різниця лише в ступені відкритості і конкретній мотивації: хтось їздить з візитами в окупований Крим, а хтось, висловлюючи жаль з приводу неналежної поведінки Москви, говорить, що з Росією все одно потрібно дружити і торгувати, і добудовувати СП-2. Мовляв, ізоляція нічого не дасть, зате співробітництво може привести до пом'якшення режиму і його поступової європеїзації.

Незважаючи на відмінності в риториці, це все явища одного порядку, хоча і залегендованим по-різному. Особисті мотиви завербованих можуть при цьому коливатися в діапазоні від агентів на твердій зарплати до ситуативних союзників і корисних ідіотів, але це вже технічні деталі.

По-друге, російських консульств в Європі, на хвилі ейфорії від повернення СРСР через Залізну завісу на початку 90-х, повідкривали понад усякі розумні межі — і теж загалом за корупційних причин. Тоді в колишній Союз ломанулась з Заходу ціла юрба експертів, консультантів та менеджерів, готових допомогти вчорашній партноменклатурі і радою, і зв'язками в розпилі радянського майна, що почався, — природно, за відсоток від угоди. Але колишній СРСР був та ще Terra incognita, куди потрібно було наводити мости — і російські консульства чудово справлялися з цим завданням. Вони і зараз з ним справляються, координуючи поїздки в ЄС спеціально навчених росіян і їх співпраця з різними громадськими організаціями. Таке "співробітництво", по суті, є частина агентурної роботи. Росіяни особливо не перебирають, діючи за принципом "покидьків немає — є кадри", так що їх агентурою напхані навіть організації та групи, що захищають права ЛГБТ, — не суть, що в Росії за це садять, мова про товар на експорт. Точніше, про імітацію такого товару, мета якого — проникнення в європейські структури, що мають реальний вплив, і перехоплення управління ними.

Але повернемося в 90-ті. При великому попиті на "мости з Росією" отримати визнання чергової російської контори від місцевих МЗС не становило жодних проблем, чим і користувався російський МЗС, який грав довгу партію. У Москві розуміли, що відкликати дозвіл навіть на один такий гадючник з дипломатичним статусом буде складно: це скандал і недружній крок по відношенню до Росії, що загрожує у відповідь висилкою дипломатів. І точно, сьогодні розчищенням цих авгієвих стаєнь займаються знехотя і через силу, коли справа пахне шпигунським або якимось іншим криміналом. Тим більше, див. пункт "по-перше".

Іншими словами, крадіжка велосипедів російським дипломатом — побутовий і, в цілому, дрібний, але дуже показовий наслідок некомпетентності європейських, а також за великим рахунком всіх західних експертів в оцінці ситуації на пострадянському просторі. Причому ні повний провал західної політики по відношенню до Росії з початку 90-х, ні його масштаби і катастрофічні наслідки, ні навіть те, що провал цей триває і сьогодні, західним експертним співтовариством свідомо не усвідомлюється. Це не оксиморон. Такі результати не просто не затребувані, а поставлені в зону тотальної заборони, нарівні з нетолерантними висловлюваннями про мігрантів і меншинах, і можуть перетворити в ізгоя того, хто ризикне на чесний, без натяків і замовчувань, аналіз ситуації.

Підведемо підсумки

Але російська дипломатія — лише інструмент Росії. Того ж, що Росія взагалі не країна, а тільки шкіра колишньої країни, натягнута для маскування на групу злочинних організацій, які зневажають будь-які закони, і бачать в них лише об'єкт для злому, що не помітити неможливо. Можна посперечатися хіба що про те, чи йде мова про країну "колишню" або "якою ніколи не була".

Але, визнавши це, потрібно змінювати ставлення до Росії, відносячись до неї вже не як до держави, а як до ОЗУ. І тут є різниця. В державі можлива, наприклад, диктатура — і виступає проти неї демократична опозиція. Диктатура — погана (за західними стандартами), опозиція — хороша. Диктатуру підтримувати не треба, а опозицію — треба. Таке ставлення до Росії, яке деклароване на Заході сьогодні, хоча насправді Захід і з диктатурою в Кремлі готовий співпрацювати, якщо вона трохи зменшить свої апетити і обмежиться колишнім СРСР.

А в ОЗУ не може бути ніякої "демократичної опозиції". Там може бути тільки боротьба за владу в верхах і низові структури, що створені для дохідної кримінальної діяльності, контроль над яким перейде до переможців. Відчуваєте різницю? А тепер питання: на що більше схожа сучасна Росія?

Але низові структури російського ОЗУ надто вже щільно вкоренилися в Європі. Вони шикувалися там не одне десятиліття, перейшовши до Росії від СРСР, а ту розвинула радянська спадщина. Успішне корупційне розкладання ЄС і Заходу в цілому — єдине, що вийшло у пострадянській Росії краще, ніж у Радянського Союзу. Що, втім, не дивно, оскільки основні ресурси були задіяні на цьому напрямку.

Зникнення "Залізної завіси" призвело до того, що інфільтрація російського ОЗУ в структури Європи стало тотальним. Росія успішно скуповує європейські центри впливу і управління: окремих політиків і цілі партії, і керівництво органів ЄС, таких як ПАРЄ, а інколи щастить і з європейською юстицією в особі ЄСПЛ. Не встояла і Британія, яка присвоїла вихідцю з КДБ титул лорда.

Мотив у тих, що скуповують, один — пряма користь і надія повторити, хоча б частково, золоті деньки розпилу 90-х. Легенда прикриття: якщо ми будемо дратувати росіян, то вони підуть, а якщо ми не будемо розмовляти з Росією, з нею буде розмовляти Китай.

Логіка ця, треба сказати, сумнівна, навіть якщо вважати Росію державою. Поступки диктатору і агресору не ведуть до компромісу і миру, а породжують нові вимоги з його боку. Безумовно, Європа забула уроки передвоєнного спілкування з Третім Рейхом.

У той же час пряма паралель між сучасною Росією — не "путінською", а сучасною, оскільки зміщення Путіна нічого принципово не змінить, давши тільки можливість по-новому піарити колишню політику Москви, і Третім Рейхом теж не цілком точна. Третій Рейх був огидним, злочинним, але все-таки державою, а Росія такою не є. Росія — це розгалужене ОЗУ, яке привласнило собі атрибути держави, так що двоголового орла впору замінити двоголовим щуром. У Китаї, до речі, цю різницю чудово розуміють.

Але як відрізнити одне від іншого: злочинну, але все-таки державу від ОЗУ? Дуже просто: дипломати з відомства Ріббентропа були, звичайно, негідниками, але не шпаною — велосипедів не крали і дотримувалися хоча б зовнішніх пристойностей. Тобто вели себе як дипломати. А гопники з бригади Лаврова поводяться як гопники, а роль дипломатів дається їм насилу. Причому видно, що стараються, але постійно проколюються, як Шура Балаганов, що витягнув гаманець у пасажирки трамвая на чистому рефлексі. Рефлекси — вони адже страшна сила.