Пара слів про "грантоїдство". Чому ЛГБТ-організацій невигідні одностатеві шлюби
Є таке складне для українського обивателя поняття: неурядові організації. Тема ця не нова і давно освоєна активістами різних напрямів. А також критиками різних напрямків, які звикли розкидатися словом "грантоедство", не вникаючи в деталі. Насправді, неурядові організації існують не тільки на іноземні гранти. Серед джерел фінансування — приватні пожертвування, членські внески, продаж товарів і послуг, держфінансування і фінансування з міських бюджетів. Наприклад, в рамках проекту "Громадський бюджет" в Києві виділяються десятки мільйонів гривень на приватні цивільні ініціативи, а в списку фінансуються з міськбюджету організацій — сотні назв.
У Німеччині держфінансування становить понад 60% загального доходу громадських організацій. Пріоритетні напрями — охорона навколишнього середовища, виховання молоді, міжнародний розвиток. У Хорватії громадянські ініціативи фінансує Національний фонд розвитку громадянського суспільства, який фінансується за рахунок виграшів у лотереї, крім того, організації отримують підтримку і від міністерств. Подібний фонд є і в Угорщині — він живе за рахунок податку на підтримку громадських організацій, до того ж самі платники податків можуть виділяти кошти в цей фонд на конкретні цільові програми. У Великобританії 75% громадських організацій не мають прямих фінансових відносин з державою, але мають пільги від уряду. У Чехії, навпаки, НВО фінансуються з держбюджету і спеціальних фондів ЄС.
В Україні, згідно із законом "Про громадських об'єднаннях", НВО також мають право на держфінансування, за який вони зобов'язані звітувати. Але тут складність у забюрократизованості системи — процес зведений до формальності і назвати його прозорим не можна. Крім того, держава часто бачить в громадських організаціях швидше за конкурентів, ніж союзників. І тоді НВО звертаються в західні фонди. І ось тут все стає досить весело.
ЛГБТ-лобі і непублічні конфлікти
Одна зі сфер, яку традиційно звинувачують у "грантоїдство", — ЛГБТ-рух. Звичайно, при відсутності будь-якої підтримки з боку держави українські ЛГБТ-організації шукають фінансування в західних фондах. Таких НУО у нас більше 40, не рахуючи незареєстрованих ініціативних груп. Звинуватити їх у розтраті грошей українських платників податків складно, але є нюанси.
Наприклад, сама спроба підрахувати гроші, які виділяються на цю саму боротьбу за рівноправність, вже вважається порушенням Етичного кодексу ЛГБТ-руху України. Відповідно до одного з пунктів цього документа а-ля совок-стайл" гроші рахувати у гей-активістів взагалі не прийнято. І виносити сміття з хати теж. Реальної юридичної сили документ, звичайно, не має, зате за його порушення вам загрожують вигнанням за межі ЛГБТ-руху — мова йде про участь у конференціях і заходах, що дають можливість достукатися до донорів. Конфлікти намагаються "прибрати з публічної площини", проблеми — замовкнути. Для розбору суперечок всередині спільноти є навіть певна етична комісія. Нині вона, правда, нелегітимна, бо в ній залишився аж одна людина.
Звіти про свою діяльність викладають не всі організації. Швидше мала їх частина. Так, на сайті ВГО "Гей-альянс Україна" є звіт за 2015 р., де зазначено, що протягом цього періоду ГАУ отримав від донорів 10,1 млн грн, більшу їх частину — від Шведської агенції міжнародної співпраці та розвитку (SIDA), десь п'яту частину — від МЗС Данії. Чим займалася організація в 2016 р. і було у них фінансування, на сайті не вказано.
"Точка опори", відома сервісом Friendly Doctor (тестування на ВІЛ та доступ до дружніх лікарів), а також підтримкою батьківської ініціативи "Терго" — батьки ЛГБТ-дітей), називає себе найбільшою організацією в Україні і навіть публікує деякі звіти. Приміром, у 2015 р. організація отримала 7,4 млн грн грантів від іноземних донорів, в 2016-му — 6 млн грн, у 2017-му — поки всього 505 тис. грн. У організації "Інсайт", відомої фестивалями рівності, фінансових звітів на сайті немає (і не було, кажуть, ніколи), зате можна знайти анонси тренінгів для лікарів, інформацію про шелтер (притулок для ЛГБТ), записи про консультації психолога та тренінгу для соцпрацівників. Сайт "Гей-форуму України", який Вікіпедія називає провідною організацією в галузі прав ЛГБТ, взагалі дає мало чіткої інформації, крім фотографії і прізвища їх лідера. Насправді організація ніколи не мала юридичної особи і безпосередньо фінансування ніколи не отримувала. За регіональним організаціям звітність виглядає ще гірше — знайти якісь дані про отримані кошти часто просто неможливо.
Між тим, самі по собі ці суми не дуже показові. Нормальної, хоча і не афишируемой поза руху, вважається практика складання звітів "заднім числом" за неіснуючим активностей і звітів, де реальні витрати завищені в рази, а різниця ділиться між організаторами. У підсумку за невеликий тренінг на 10 людина не самої високої ефективності можуть звітувати до п'яти різних організацій. Вихлоп мінімальний, зате видимість роботи підвищено в рази. Неофіційно активісти скаржаться, що при підвищеному ентузіазмі у вирішенні проблем (наприклад, конкретних правозахисних кейсів) їх просять, грубо кажучи, "не лізти в чужий город", так як проблема вже записана в активності однієї з організацій і повинна залишитися... невирішеною як можна довше.
Недолік, у якому докоряє ЛГБТ-рух спільнота, чиї інтереси воно ніби захищає, — недоступність і закритість організацій, а також розбіжність цілей, озвучених організаціями, з реальними потребами ЛГБТ в Україні. Наприклад, Національна ЛГБТ-конференція, проведення якої фінансують західні донори, приймає близько 100 осіб (організаційний внесок за участь в цьому році становив близько 500 грн). Принципи відбору дуже часто суб'єктивні і мають на увазі лояльність до членів оргкомітету. Примітно, що на конференцію, яку позиціонують як головна подія ЛГБТ-руху в році, не пускають журналістів. На питання "якого біса" мені вже третій рік відповідають щось на кшталт "покладено так" і "захід покликаний вирішити внутрішні питання руху". Що заважає розділити "закриті" і "відкриті" заходи, залишається загадкою.
Якщо повернутися до цифр, то шведський фонд SIDA в 2016 р. виділив Україні $11,9 млн на боротьбу за права людини, з них $4,7 млн. — на роботу громадських організацій. Це, звичайно, не все стосується ЛГБТ. Фонд точно так само підтримує, наприклад, Центр Разумкова, ініціативи по боротьбі з насильством щодо жінок, ВІЛ-сервісні проекти і т. д. Крім SIDA, гроші на ЛГБТ-активності Україні виділяють британське посольство (щомісячні гранти невеликі — до 15 тис. грн), Канадська фундація локальних ініціатив (сума одного гранту — до $36 тис.), фонди в Нідерландах, організація ILGA Europe та ін. Частково організації, які виросли з ВІЛ-сервісного руху, отримують підтримку ініціативи по здоров'ю від Глобального фонду по боротьбі з ВІЛ-СНІД та інших ініціатив, спрямованих на профілактику і тестування.
Це зовсім не означає, що ЛГБТ-активісти масово купаються в грошах, їздять на дорогих тачках, і взагалі, пора бігти записуватися в захисники пригноблених в надії на краще життя. Насправді тих, хто може похвалитися купленими за рахунок відмивання грошей машинами і квартирами, одиниці. В середньому зарплата в ЛГБТ-організації України рідко доходить до рівня середньоринкової не на топових посадах, частина людей взагалі працює безкоштовно.
Що потрібно Гриші і Олені
"За НУО є момент: у нас не розвивалися низові ініціативи. Псевдоинституционализация громадянського руху з метою отримання грантів вбиває саму ідею такого руху і сприяє корупції в НУО. Це стосується майже всіх напрямків", — говорить співголова ініціативної групи Agents of Q. U. E. E. R. Володимир Науменко. Основна суть в тому, що гроші, хай і не всі, йдуть на заходи (а це в основному тренінги та дослідження), які начебто мають поліпшити життя пересічного гомосексуала Гриші десь у Вінницькій області. Але одні тренінги та дослідження і навіть "гарячі лінії" без надання реальних юридичних, правозахисних послуг, лобіювання змін у законодавство мало чим допоможуть цьому самому Гриші, якщо він спробує домогтися справедливості після побиття біля власного будинку. А саме цей спектр — реальної ефективної допомоги, вирішення конкретних кейсів зазвичай знаходиться не в пріоритеті у громадських організацій.
На ділі все відбувається так. Гриша в якийсь момент усвідомлює, що в селі К. його просто вб'ють, і біжить в обласний центр, де, можливо, знаходить контакти якоїсь організації. І потрапляє на тренінг — ну, скажімо, про токсичних відносинах. За який потім відзвітує відразу кілька організацій. Між тим у Гриші трохи інші складнощі з працевлаштуванням і спробою зрозуміти, що взагалі відбувається в його житті і як далі існувати, не піддаючись тортурам. Хоча в 90% випадків Гриша взагалі нікуди не їде і нічого не знає ні про які грантових організаціях.
Або ось Лена. Олена живе в Києві і знаходиться в набагато кращій ситуації порівняно з Грицем. Про її сексуальну орієнтацію знають колеги, родичі, у неї є освіта, доступ до розваг і ЛГБТ-тусовці. Олена живе з жінкою, і у них навіть є дитина. Тобто за законом в однієї з них. Кілька разів на рік Олені підкидають опитування про становище ЛГБТ в Україні, вона читає новини про те, що гомосексуалів б'ють і тому вони біжать за кордон, а в організаціях їй пропонують ряд тренінгів про ЛГБТ-сім'ях. Які, безсумнівно, корисні, але не зрушують з місця питання захищеності конкретної сім'ї. Бо тут все впирається в законодавство, а на закритих від Олени заходах ЛГБТ-лідери всерйоз обговорюють, що тема всиновлення дітей одностатевими парами поки "не на часі", а то ж "правосеки і бабусі не зрозуміють". Яке відношення мають ті гроші, які ці організації отримують благополуччя Лени і Грицька? Та практично ніякого.
Гроші від спільнот
Все вищесказане — не заклик негайно заборонити всі НУО. Це заклик до розуміння, що, якби ми взяли замість ЛГБТ теми екології або фемінізму, переселенців або праворадикальних організацій, мало що змінилося б. І хоча в цих самих НУО працюють в тому числі дуже навіть милі і гідні люди, кінцева мета такої організації — виживання та покращення ситуації з власним фінансуванням.
Логіка тут проста: реальне покращення ситуації, наприклад, з правами людини покаже донорам, що Україна впоралася з конкретними завданнями. А значить, гроші давати більше не потрібно. Тому вся робота зводиться до створення видимості заради видимості і "трохи ефективності".
Вихід із ситуації самі активісти бачать часткову комерціалізацію руху (заробляння власних грошей організаціями за рахунок надання послуг), диверсифікацію джерел фінансування (часткова підтримка від держави, часткова — з-за кордону, часткова — за рахунок приватних пожертвувань). Важливим кроком у подоланні проблеми могло б стати фінансування будь-яких громадських ініціатив безпосередньо зацікавленими спільнотами. Грубо кажучи, коли Олена скидає на рахунок організації 1000 грн і вимагає звіту, на що пішли гроші. І в разі невиразного і формалізованого звіту Лена більше грошей не дасть. Але поки що немає довіри до цих організацій, ні результату.
