Пандемія - не перешкода. Чому Польща виграє боротьбу за українських заробітчан

Україна обіймає перше місце серед країн Європи за кількістю заробітчан, при цьому більшість з них працевлаштовані нелегально. Український уряд намагається створити умови для повернення людей, але поки значних результатів досягти не вдалося: за перше півріччя 2021 року до Польщі видано понад 400 тис. робочих віз, тоді як за весь 2020 рік – через пандемію лише 500 тис. Понад пів мільйона українців платять у Польщі податки.

Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник розповів "ДС", чи справді побільшало у Польщі українців після останніх законів про працю і на тлі пандемії, які країни — наступні за популярністю та де вигідніше працювати представникам IT-сектору.

Чому українці їдуть працювати до Польщі

Воскобойник вважає, що багато українців працює у Польщі не через те, що ця країна сусідня, а через місцеву владу, яка всіляко лібералізує працевлаштування для наших громадян. "Бо якщо спитати в нашого трудового мігранта, де б він хотів працювати, то він назвав би не Польщу, а скоріше Німеччину чи Британію. Бо там можна більше заробити в теорії, але дуже складно влаштуватися на офіційну роботу", — впевнений експерт. 

Так, у травні Польща ініціювала чергове полегшення працевлаштування для іноземців. Приводом послугувала позитивна оцінка місцевих роботодавців робітників з України та Білорусі. Національний план реконструкції передбачає полегшення видачі дозволів на роботу іноземцям, пришвидшення процесу та позбавлення від формальностей. Видачу дозволів планується цифровізувати, там часом ведеться робота над новою міграційною політикою. Польський уряд каже, що поляки не хочуть працювати у робочих професіях, тому Польща хоче запропонувати іноземцям перевозити й свої родини. З боку підприємців також є великий попит на іноземних працівників. 

Зазначимо, що самі поляки часто не хочуть працювати на виробництві через низькі для них зарплати, адже у разі бажання заробляти руками — вони завжди можуть поїхати до Німеччини, де оплата праці значно вища, а працевлаштування, як для громадян ЄС, — простіше. Водночас те, що українці працюють у Польщі винятково касирами чи вантажниками — давно застарілий стереотип. Багато наших громадян отримують у Польщі освіту чи пропозиції роботи у сфері інформаційно-комунікаційних технологій від місцевих компаній. Як наслідок, у сусідній країні працює безліч українських ІТ-шників, дизайнерів, піарників та менеджерів, яких приваблює престиж компаній та умови праці.

Куди ще їдуть працювати українці

Василь Воскобойник зауважує, що в українців все ж користуються більшою популярністю ті країни, де можна більше заробити. Це Німеччина, Велика Британія, США та Норвегія. Також українці їдуть до Португалії та Чехії, кількість вакансій для заробітчан за кордоном продовжує зростати. Але проблема полягає в тому, що там для офіційного працевлаштування на роботу потрібно знати місцеву мову та підтвердити свою освіту, аби працювати фахівцем.

"Цього абсолютна більшість українців зробити не може, отже їдуть працювати до Польщі, бо там беруть на роботу некваліфікованих трудових мігрантів, без знання мови. Людина повинна підтягнути місцеву мову і вже зможе працювати, бо зварювальники, водії, будівельники потрібні скрізь", — пояснює експерт.

Така ситуація провокує розповсюдження схем нелегального працевлаштування українців з польськими візами до Німеччини. Однак це незаконно і кожен, хто користується такою схемою, ризикує отримати штраф та депортацію з ЄС із забороною на в’їзд, І при цьому навіть не отримати зароблені гроші. 

Коли ж ідеться про кваліфікованих працівників, ситуація ще складніша. Якщо за кордоном захоче працювати за фахом український бухгалтер чи юрист, йому потрібно буде вивчати систему обліку, оподаткування та права. Крім цього, необхідно знати мову на вільному рівні. "Тому деяке зростання інтелектуальної робочої сили з України в Європі відбувається коштом вітчизняної молоді, яка вчиться в європейських університетах, а потім влаштовується на роботу на місці. Ці люди знають мову та мають вищу освіту, а отже, для них відкриті майже всі можливості для працевлаштування, що й для місцевих мешканців", — резюмує Воскобойник. 

Ситуація з IT-сектором

Воскобойник підтверджує, що для кваліфікованого робітника з України набагато вигідніше працювати в Європі, ніж вдома. Однак це твердження не стосується представників IT-сектору, за що можна дякувати українському податковому законодавству. Саме у зв’язку з ним наші ІТ-шники не поспішають емігрувати, адже ФОП-схеми дозволяють сплачувати менші відсотки з високих зарплат — 5% з єдиним соціальним внеском, тоді як, наприклад, в Естонії — понад 20%.

Відкладати гроші у ЄС набагато складніше й через вищі ціни. Як наслідок, у Києві чи регіонах ІТ-фахівець за пару років може назбирати на квартиру, тоді як в умовній Іспанії чи Австрії вистачало б рівно на її оренду та життя.

Скільки ще триватиме така ситуація — невідомо. Адже українська влада розуміє, що "втрачає" багато грошей на найоплачуванішій сфері й може спроєктувати способи боротьби із цим. Водночас цілком можлива ситуація, коли держава все ж втратить більше грошей від таких законів, аніж заробить. Представники ІТ-ком’юніті часто не приховують, що в Україні їх тримає лише ліберальна податкова система. Варто буде владі ускладнити умови праці, як вони емігрують. Адже одна справа — жити в Україні, але відкладати долари і євро у шухляду, й зовсім інша — так чи інакше мати середній рівень доходу, але зі змогою обрати його у ЄС.

Пандемія — перепона для заробітків?

Воскобойник каже, що українців від поїздки на роботу за кордон можуть стримати лише державні обмеження, які впроваджувалися за останні два роки у тих чи інших країнах. Наприклад, на перетин кордону. Щойно ці обмеження полегшуються чи знімаються, рівень трудової міграції з України відразу виходить на допандемічний рівень.

"В Україні, на жаль, не відбувся економічний бум, стрімке економічне зростання, і, звісно, рівень заробітних плат відстає від рівня заробітних плат наших сусідів", — каже експерт. На його думку, люди, які звикли роками їздити працювати за кордон, не хочуть зраджувати своїм звичкам, тому вони продовжують їздити й працювати в інших країнах.

"За останні 5 років наші трудові мігранти не побачили перспектив вдома, не знайшли ту роботу, яка їх влаштує, та продовжують їздити працювати за кордон і частково перетворюються на емігрантів, тобто залишаються жити в інших країнах назавжди", — розповідає Воскобойник.

Водночас попри кращі умови праці та вищу оплату, сусідні країни не пропонують "золотих" гір, адже Україні мінімальна заробітна плата сягає 200 євро, в Чехії — 600, в Польщі — 700, а у Німеччині — 1600 євро. Але, власне, ця різниця й спонукає людей їхати й шукати для себе кращі умови.

Як влада повертає людей

Український уряд подекуди робить спроби повернути заробітчан, пропонуючи їм пільги чи гроші за повернення додому. Але перспективи цих пропозицій часто менш вигідні за те роботу за кордоном.

Так, у січні Кабмін схвалив виплату 150 тисяч гривень допомоги на власну справу для трудових мігрантів, які повернулися до України. Водночас вони будуть зобов'язані вкласти у неї таку ж суму власних коштів. Прем’єр Денис Шмигаль розраховував, що така підтримка дасть стимули для людей залишатися в Україні, відкрити власний бізнес, інвестувати кошти у свою громаду та у нові робочі місця для українців. Передбачалося, що таку допомогу зможуть отримати понад 700 осіб.

Василь Воскобойник вважає, що рішення навряд чи сприятиме поверненню трудових мігрантів. "Єдиною умовою є те, щоб людина в минулому працювала в Україні хоча б 10 років і сплачувала гроші у фонд соціального страхування. Якщо людина працювала і сплачувала податки понад 10 років, тоді вона не повинна буде повертати цю суму державі. Якщо ж людина працювала менше ніж 10 років, тоді вона муситиме повернути цю суму за 5 років. За таких умов молодь не зможе розраховувати на отримання цих грошей, у той час, як саме молодь – найбільш активна учасниця міграційних процесів", — коментує він.

На думку експерта, для того, аби виграти боротьбу з Польщею за українських робітників, слід підняти рівень життя хоча б до рівня Польщі. Тоді як суспільні настрої, умови для бізнесу, спрощення оподаткування не створюються і не змінюються за один день. Аби змінити ситуацію, влада повинна напрацювати чітку і дієву стратегію, спрямовану не на заробітчан, а на покращення загального клімату у країні. Проте навіть за умови її виконання, результат можна буде побачити щонайменше через роки.