Справа на півмільярда. Чому кіношників налякав закон про сприяння кінематографу
Історія українського кіно сама по собі гідна екранізації. У формі, наприклад, багатосерійної драми. З нечастими злетами і численними падіннями, з вимушеним, але іноді і цілком спонтанним героїзмом. У радянський час держава повністю фінансувала галузь, але натомість вимагало беззастережної лояльності та ідеологічного обслуговування. Окремі геніальні винятки на кшталт "Землі" Олександра Довженка, "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, "Кам'яного хреста" Леоніда Осики лише підтверджували правило, не кажучи вже фільмах, покладених на полицю.
Прийшла в кінці 1980-х свобода призвела до того, що цензура і диктатура пішли в минуле, але й гарантоване фінансування теж швидко зникло, а приватний капітал інвестувати в кіно явно не поспішав. Багато хто з читачів пам'ятають катастрофічне бескартинье кінця 1990-х і майже всіх 2000-х.
І ось для читачів/глядачів з довгою пам'яттю минулого, а також початок нинішнього року повинні здаватися справжньою казкою. Так, до 2017 р. в прокат вийшло рекордних 33 національних повнометражних фільми. При цьому два з них досягли найвищих касових зборів за перший уїк-енд: спочатку "DZIDZIO Контрабас" - 7,7 млн грн, потім "Кіборги" - 8,1 млн.
"DZIDZIO Контрабас" також став першою українською стрічкою, яка окупився в прокаті: збори 22 млн при п'ятимільйонному бюджеті. Цифра зборів - 20 і більше мільйонів - стає для наших картин все більш звичною. "Кіборги" зібрали понад 23 млн, а повнометражна анімація "Викрадена принцеса. Руслан і Людмила" (вільна інтерпретація казки Пушкіна) вже в перший уїк-енд минулого тижня побила всі рекорди: 21,5 млн. В цілому ж тільки в березні цього року заплановано п'ять українських прем'єр.
Цікаво при цьому, що успіх фільму корелює з наявністю приватних інвестицій. Так, повністю окупив себе "DZIDZIO Контрабас" зроблений без державних вливань. "Викрадена принцеса" має 20% бюджету від Держкіно, але, незважаючи на прорив у перший уїк-енд, навряд чи в Україні окупиться повністю (загальний бюджет - 95 млн грн). Нарешті, "Кіборги" профінансовано приватним і державним капіталом в рівній мірі і повернули як раз приблизно 50% витрат (загальний бюджет - 47 млн грн).
Дієвість приватних інвестицій у наявності. Але, як показує досвід попередніх років, приватний капітал все ще розглядає сферу кінематографа як ризиковану, і тому поки що без регулярних державних вливань галузь обійтися не може: ними, наприклад, забезпечуються ті ж дебютні фільми, а без дебютів ніяке розвиток неможливо.
Державне агентство з питань кіно розподіляє свій бюджет через систему пітчингів - конкурсних відборів проектів. Кожен бажаючий може оформити заявку з детальним викладом задуму фільму і подати її на розгляд експертної комісії, яка складається з продюсерів, кінокритиків, режисерів. Переможці визначаються за підсумками голосування. Система більш-менш нормально функціонувала останні чотири роки. Але настали зміни, а зміни у нас завжди вселяють тривогу.
Наприкінці минулого року президент підписав закон про сприяння розвитку кінематографа. Надзвичайно прогресивний: інвестори в кінематограф звільняються від податків, ввезення кінообладнання звільняється від мита, передбачені свого роду "фінансові притулку" для продукцій з іноземними партнерами. У тому числі змінюється процедура пітчингів: тепер остаточне рішення про підтримку того чи іншого проекту буде приймати спеціальний рада, для якого голосування експертів носить рекомендаційний характер. Склад ради повинен затвердити Кабмін. Така перезавантаження системи потребує часу, і є побоювання, що пітчинг, а значить, і запуск нових кінопроектів, зупиняться на невизначений термін
З іншого боку, рішення Кабміну про фінансування українського кінематографу на цей рік виглядає досить дивно: 500 млн грн виділили Держкіно (і цього явно недостатньо), ще півмільярда дали безпосередньо Міністерству культури на "виробництво фільмів патріотичного спрямування", поза всяких пітчингів. Хто і як буде розподіляти цей чималий шматок бюджетних коштів - поки незрозуміло. Та й саме формулювання "фільми патріотичного спрямування" дуже сильно віддає ідеологічної казенщиной в радянському дусі і навряд чи здатна надихнути дійсно серйозних авторів, які знімають не заради звіту начальству.
У підсумку згущується атмосфера невизначеності. Дійшло навіть до того, що голови Спілки кінематографістів України, Асоціації кінопродюсерів, Української анімаційної асоціації, "Сучасного українського кіно" та інших спеціалізованих громадських організацій виступили зі спеціальним зверненням до членів колегії при Міністерстві культури.
Про зміст і причини появи цього документа, про "патріотичних" гроші та про тривоги наших кінематографістів ми поговорили з одним із ініціаторів звернення, керівником асоціації "Сприяння розвитку кінематографу в Україні" Андрієм Ризолем.
- Додаткові 500 млн - це добре чи погано?
- Будь-яке додаткове фінансування кіно - це добре, з політичної точки зору в тому числі. Незрозуміло тільки, яким чином ці кошти будуть розподіляти.
- Ваше звернення до Мінкульту викликано в тому числі і цим?
- Згідно публічної інформації за результатами останнього, Десятого пітчингу, якщо підсумувати запитувана фінансування всіх переможців, у Держкіно виходить дефіцит близько 200 млн грн. А колегія Міністерства культури вже затвердила програму виробництва фільмів за результатом Десятого пітчингу, і тепер потрібні кошти для зйомок і поширення заявлених проектів. Бракує вищеназваної суми і, на нашу думку, з цим треба щось робити. Найголовніше: якщо є дефіцит, то проведення чергового пітчингу стає неможливим. А непроведення пітчинг - це різке гальмування еволюції кіноіндустрії, яку ми бачимо за останні два-три роки. І це нас хвилює найбільше.
- Не так давно був прийнятий новий закон про підтримку кінематографа, у зв'язку з яким сама процедура пітчингів може бути змінена. Чи є тут якісь побоювання?
- У будь-якому випадку неможливо виділяти кошти на кіно без конкурсів. Суть нашого звернення, повторюся, у тому і складається, що зупинка проведення нових конкурсів (пітчингів) - це можлива зупинка кінопроцесу через рік. Ми не хочемо щось вказувати колегії Мінкульту, на чомусь наполягати - ми як низка громадських організацій звернули увагу на дві конкретні проблеми. Щоб розвиток, яке починалося дуже важко, не зупинилося.
- Наскільки дієво фінансування держави?
- Це дуже складне питання. Проекти всі різні і вимагають різного рівня фінансування. В минулому році було кілька зустрічей громадської ради (я теж в нього входжу) при Держкіно, і голова Держкіно показував розрахунки. Так от, потреби галузі становлять близько 2 млрд грн - з урахуванням того, що в силу вступить новий закон. Ця сума включала в себе і телевізійний продукт, і пітчинг, і багато іншого.
- Скільки зараз реально отримує наш кінематограф?
- Держкіно має в своєму розпорядженні 500 млн. Частина цих грошей йде на підтримку кінофестивалів, а також таких організацій, як Центр Довженка і Спілка кінематографістів, плюс кошти на просування нашого кіно за кордоном. Так що на кіно залишається значно менше 500 млн.
- Процес дійсно пішов. Кожен рік виходять десятки фільмів. Але чи стає краще від цього наше кіно?
- Безумовно, за законом діалектики, кількість має перейти в якість. Згадайте, коли в індустрії не було грошей, люди втрачали професійні навички. Тепер, коли кошти з'явилися, ці навички поліпшуються завдяки практиці. Так що, якщо ми знімаємо, то отримуємо більше хороших фільмів.
