Пам'ятник ощадливості. Чи варто робити з Леніна Кобзаря

"Чудесне перетворення погруддя радянського чекіста в пам'ятник українському козакові відбулося в рамках декомунізації - в Бердянську з "Залізного Фелікса" зробили пам'ятник козаку Кривоносу", - ця новина днями облетіла українські ЗМІ. І вмить стала приводом для вправ у дотепності. Мовляв, підметушилися в колонії: одягнули Фелікса Едмундовича у вишиванку, вуса і зачіску підправили - і вилитий Кривоніс вийшов!

Між тим такий приклад економною декомунізації далеко не перший. Адже знести пам'ятник - заняття не з легких, та й що потім робити зі скульптурою? Бронзову, звичайно, можна переплавити, але це теж вимагає хороших витрат, а кам'яну хіба що розбити кувалдами. Втім, як показує практика, на шматках розбитого монумента можна навіть заробити - буквально на наступний день після того, як з постаменту в центрі Києва знесли дідуся Леніна, уламки пам'ятника почали пропонувати для покупки в інтернеті. Голову вождя спіткала інша доля - їй приробили павучі ноги і перетворили на арт-об'єкт, за сумісництвом - кавовий столик. Сьогодні він прикрашає київський офіс адвокатського об'єднання.

За словами голови Інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича, всього в країні демонтували 1320 пам'ятників вождю. Гіпсові погруддя просто знищили, частина бронзових осіла в музеях, але куди поділося більшість монументів - ніхто не знає. Примітно, що долею знесених Леніних зацікавилися не українці, а іноземці - швейцарський фотограф Нільс Аккерман і французький журналіст Себастьян Гобер протягом року їздили по Україні, розшукуючи пам'ятники Іллічу. Результатом їх пошуку стала книга "У пошуках Леніна" (Looking For Lenin). Як розповідають автори книги, десь пам'ятки зберігаються в запасниках музеїв, де безслідно зникли, а в одному з сіл монумент Іллічу навіть виставили на продаж, але бажаючих купити бовдура так і не знайшлося.

Однак найбільше іноземних журналістів вразили Леніни, що перетворилися в інші пам'ятники. Так, в одному з комплексів відпочинку на Черкащині Ілліч перетворився в козака з чубом, а в Одесі пам'ятник вождю світового пролетаріату, який стояв на території одного з заводів, і зовсім став монументом Владиці Ситху, Верховному головнокомандувачу Імперської армії Дарту Вейдеру.

Це далеко не єдині приклади економною декомунізації. Так в селі Лозуватка Запорізької області пам'ятник Леніну переробили в скульптуру болгарина-переселенця Диакова, а в Новоолексіївці Ілліч став монументом автора першої української Конституції Пилипа Орлика. Як зазначив Новоалеексеевский сільський голова, перероблення скульптур обійшлося в 7 тис. грн, а це значно дешевше демонтажу пам'ятників.

В районі Новоайдару Луганської області Ленін перетворився у Тараса Шевченка стараннями бойцой 80-ї аеромобільної бригади - вони одягли Ілліча в папаху і вишиванку, доробили йому вуса і брови.

У деяких регіонах країни Ілліча не перефарбовували, а переплавили для створення інших монументів. Так, в червні минулого року в Сумах відкрили пам'ятник олімпійського чемпіона зі спортивної ходьби Володимиру Голубничему - для його виготовлення використовували фрагмент бронзової скульптури Леніна, яку знесли з площі Незалежності в 2014 р.

Між тим переробляти пам'ятники у відповідності з духом епохи в Україні почали задовго до прийняття законів про декомунізацію. Українці взагалі здавна відрізнялися господарським ставленням до пам'ятників, монументів і культовим спорудам. Приміром, постраждалі від пожеж або ворожих набігів храми і будівлі часто просто розтягували на будматеріали - чого добру дарма пропадати? Та й пам'ятки нерідко перелицовывали. Самий яскравий приклад, який і сьогодні можна побачити власними очима, - пам'ятник робітникам заводу "Арсенал", встановлений якраз навпроти станції метро "Арсенальна" у столиці. Монумент являє собою постамент з тесаних каменів, на якому встановлена гармата. Між тим до 1918-го замість гармати на постаменті стояв пам'ятник полтавському полковнику Іванові Іскрі та генеральному судді Василю Кочубею, встановлений у 1914 р. з нагоди 200-річчя Полтавської битви.

З історії сучасної України можна згадати про долю Леніна, стояв у містечку Самбір Львівської області. Ленинопад в Україні почався на Заході - у серпні 1990-го пам'ятники вождю знесли в Червонограді (Львівська обл.), Тернополі, Миколаєві (Львівська обл.), Коломиї та Надвірній (Івано-Франківська обл.). Ленін, якого знесли у Самборі Львівської області 17 вересня 1990-го, довгі роки лежав на складі. А в 2010-му його переплавили і використовували для створення монумента Матері-Україні - він стоїть на тому ж місці, що й Ілліч. Метал зі львівського пам'ятника Леніну був використаний для створення монумента жертвам тоталітарного режиму, а бронза, з якої був зроблений Ілліч у Рівному, за деякими даними, стала матеріалом для створення скульптури Тараса Шевченка.

Однак більшість пам'ятників Леніну та іншим діячам радянського періоду, знесених у процесі декомунізації, перетворилися на брили, що стирчать десь подалі від очей людських. Художньої цінності багато з них не мають, а грошей на утилізацію пам'яток у місцевої влади немає. Так що перелицювання старих велетнів - далеко не дурне заняття. І гроші можна заощадити, і ідеологічно правильний пам'ятник отримати, і до створення нових легенд долучитися. Хто знає, чи не будуть років через двадцять розповідати, як в одному далекому селі рівно опівночі пам'ятник Кобзареві починає картавим голосом вимагати броньовичок, але тут же міцна рука Тараса Григоровича підносить до очей томик "Кобзаря", і дух вождя світового пролетаріату в жаху несеться геть.