Від Елвіса Преслі до Майкла Джексона. Найкращі різдвяні пісні без Санта Клауса

Елвіс Преслі, "Return to Sender" (1962)

Всупереч поширеній думці, ніби Елвіс Преслі записав свої найкращі пісні до того, як вирушити служити до Німеччини, тобто до 1958 року, самий початок шістдесятих теж був чудовим часом для Елвіса у творчому розумінні. Не можна сказати, що він повернувся з-за океану зовсім іншою людиною — але в Німеччині він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Прісциллою, а ще — зі шкідливими для здоров'я таблетками. Однак найбільш інтригуючим було те, що він помітно виріс як виконавець. Елвіс став набагато більш досвідченим та витонченим – і це дуже добре помітно за матеріалом, який він записав у перші роки після повернення до Штатів, особливо це стосується чудових платівок "Elvis is Back!" та "Pot Luck".

Трохи гірше було з саундтреками до фільмів, в яких водночас почав активно зніматися Преслі – як і самі картини, ці саундтреки (наприклад, "GIBlues" або "Blue Hawaii") не були шедеврами, але мали набагато більший успіх, ніж два згадані альбоми, які не мали стосунку до кіно. Весною 1962-го Елвіс записував черговий саундтрек – до фільму "Girls! Girls! Girls!". Фактично, за один день він мав закінчити тринадцять номерів – і вони не викликали у Преслі особливого ентузіазму, поки він не дістався пісні Отіса Блеквелла та Вінфілда Скотта під назвою "Return to Sender".

За ідеєю, пісня мала бути черговим треком на тему моря і риболовлі (Преслі грав у фільмі красеня-рибалку, що розсікає хвилі на човні), але Блеквелл і Скотт, склавши пісеньку "We're Comin' in Loaded", вирішили, що з них досить історій про добрий улов. Пісню "Return to Sender" ("Повернення до відправника") вони написали у приливі натхнення після того, як побачили цей штамп на конверті – автори надіслали ділового листа на невірну адресу.

"Return to Sender", пісня про хлопця з розбитим серцем, листи якого до дівчини повертаються непрочитаними, надзвичайно надихнула Елвіса — і він заспівав її в манері п'ятдесятих, дещо при цьому її модифікувавши. Найпомітнішим інструментом був саксофон Бутса Рендольфа – причому поєднання сумного тексту та бадьорої, оптимістичної манери виконання робила пісню ще більш незвичайною. "Return to Sender" була випущена на синґлі наприкінці 1962-го – вона стала одним із останніх творчих успіхів Преслі аж до його кар'єрного ренесансу кінця шістдесятих. Пісня яка виявлялася зовсім не святковою, якщо прислухатися до слів (але при цьому була заряджена чудовим настроєм), посіла перше місце на Різдво та Новий рік по обидва боки Атлантики.

Queen, "Bohemian Rhapsody" (1975)

У першій половині сімдесятих молодий британський гурт "Queen" прогресував з кожним новим альбомом – хоча вже й дебют, однойменна платівка 1973-го року, доводила той факт, що публіка має справу зовсім не з музичними посередностями. Але тільки аудиторія не надто поспішала знайомитися з "Квін" — перший альбом, м'яко кажучи, не став сенсацією в чартах.

Проте платівка витримала випробування часом і чудово слухається і в двадцять першому столітті – особливо якщо звернутися до чудового перевидання, випущеного цього року. Унікальний вокал Фредді Мерк'юрі, такий самий оригінальний, ні з чим не порівнянний звук гітари Брайана Мея, відмінна ритм-секція в особі барабанщика Роджера Тейлора та басиста Джона Дікона – все було на місці з самого початку. Але учасники гурту на той час ще не навчилися писати хіти – пісні такого роду, які середньостатистичний меломан захоче послухати щонайменше кілька разів поспіль. Перший сингл з альбому, пісня "Keep Yourself Alive", написана Браяном Меєм, зовсім не потрапила в хіт-паради — ні в британський, ні в американський. Хто б міг подумати, що за кілька років саме Мей напише ту саму "We Will Rock You", досі відому всім і кожному "рок-кричалку"?

Ситуація дещо виправилася до другого альбому, платівки Queen II. Сам альбом ніяк не можна було назвати "попсовим", він залишається однією з найскладніших, похмурих та безкомпромісних робіт у дискографії гурту. Але останнім треком на платівці була зібрана і бадьора пісня Мерк'юрі "Seven Seas of Rhye" з чудовим фортепіанним програшем, що повторюється, — і вона нарешті зайняла десяте місце в англійських чартах, чому дуже сприяв виступ "Квін" на найпопулярнішому в той час британському музичному телешоу "Top of the Pops".

Коли в тому ж 1974-му році вийшов третій альбом гурту, чудова у всіх сенсах платівка "Sheer Heart Attack", справи пішли зовсім добре — нехай навіть і Мей ще на самому початку роботи над альбомом був госпіталізований з виразкою шлунка. Гітаристу була потрібна термінова операція – проблеми зі здоров'ям Браяна сильно ускладнювали роботу, але ні він, ні інші учасники групи і не думали впадати у відчай. В результаті альбом "Sheer Heart Attack" міг похвалитися двома хітами — гард-роковою композицією Мея "Now I'm Here" (вигаданою ним на лікарняному ліжку) і витонченою "Killer Queen" Мерк'юрі, яка зайняла рекордне для групи на той час друге місце у хіт-параді. Але справжній тріумф "Квін" був ще попереду.

Наприкінці серпня 1975-го Мерк'юрі, Мей, Дікон і Тейлор стали записувати четверту платівку гурту – назву для якої вони вирішили запозичити у класичної музичної комедії тридцятих років за участю братів Маркс, "Вечір в опері". Але цю назву можна було розуміти і буквально — оскільки головним опусом "A Night at the Opera", найбездоганнішої платівки "Квін" сімдесятих, була дотепна і винахідлива пародія на оперу, "Богемська рапсодія".

Щодо пародійного характеру "Рапсодії", напевно, знали лише учасники гурту – шанувальники ж групи мали право сприймати всю звукову пишність цього нечуваного музичного атракціону за чисту монету. "Рок-опера"? О ні, класичні "рок-оперні" альбоми шістдесятих, на кшталт "Tommy" гурту "The Who", "SF Sorrow" від "The Pretty Things" або навіть яскраву та помпезну роботу Ендрю Ллойда Веббера та Тіма Райса 1970-го року, " Jesus Christ Superstar", не варто було порівнювати у вокальному сенсі з тим, що примудрилися зробити в студії учасники "Квін".

А почалося все давно — тоді ж, коли Веббер складав "Ісуса Христа-суперзірку", наприкінці шістдесятих. У той час Мерк'юрі почав писати баладу під назвою "The Cowboy Song", і в цій "Ковбойській пісні" вже був знаменитий рядок, "Mama, just killed the man". Фредді так і не закінчив пісню, але потім вирішив збирати композицію по шматочках, сплітаючи в масштабне звукове полотно інші незакінчені пісні – приблизно те саме за часів "Бітлз" вже робили Джон Леннон та Пол Маккартні, коли створювали такі шедеври гурту, як композиція "A Day in the Life" або попурі на другому боці платівки "Abbey Road". Роки потому, коли "Квін" приступили до репетиції та запису, "Богемська рапсодія" вже звучала в голові у Фредді цілком — разом з текстом, який, за його власним зізнанням, нічого не означав.

Працюючи над "Рапсодією", група використовувала п'ять студій – чотири лондонські та одну у Вельсі, де працювалося спокійніше. Центральна частина, цей "оперний шматок" записувався спільними вокальними зусиллями Мерк'юрі (середній регістр), Мея (низький регістр) і Тейлора (високий регістр). Щоб створити ілюзію хору, робилися багаторазові накладення вокальних доріжок – не менше 180. За легендою, яка насправді була правдивою, студійну плівку доводилося перемотувати таку кількість разів, що вона стала майже прозорою. Але результат вартував витрачених зусиль, балада, яка перетворювалася на ексцентричну оперну постановку, а потім – на сплеск гард-рокової енергії стала не просто черговим хітом, а явищем. Шестихвилинна композиція була випущена на синглі в останній день жовтня 1975-го і до Різдва того ж року нарешті дісталася вершини британського хіт-параду – де й залишалася протягом наступних дев'яти тижнів.

Пол Маккартні та Wings, "Mull of Kintyre" (1977)

У сімдесятих Пол Маккартні з сім'єю дуже багато часу проводив на своїй невеликій фермі High Park Farm, серед мальовничих красот шотландської глушини. Цю ферму на півострові Кінтайр, недалеко від містечка Кемпбелтаун, Пол купив ще в середині шістдесятих – але гідно оцінив її самотність і суворий краєвид навколо лише після того, як одружився зі своєю першою дружиною Ліндою у 1969-му. У тому ж році у Пола та Лінди народилася дочка Мері, потім розпалися "Бітлз" — і сім'я Маккартні у повному складі (Пол, Лінда, Мері та Хізер, дочка Лінди від першого шлюбу) перебралася з Лондона на Кінтайр, подалі від уваги публіки та преси.

Спочатку на фермі не було навіть гарячої води – житловий невеликий будиночок не мав нічого спільного з шиком лондонського особняка Пола. І якщо перші місяці Маккартні страждав від важкої депресії і пив з ранку до ночі віскі, то потім закохався в місцеву природу і особливо в красу Малл-оф-Кінтайр, мису, що являє собою край півострова. У середині сімдесятих Маккартні загорівся ідеєю вигадати пісню в шотландських музичних традиціях – яка була б зізнанням у коханні до Малл-оф-Кінтайр. Співавтором музиканта цього разу став Денні Лейн, єдиний, окрім Маккартні та Лінди, постійний учасник гурту "Wings" — тієї самої, за допомогою якої Пол став найуспішнішим екс-бітлом у сімдесятих.

"Шотландський вальс" вирішили записати прямо на фермі, в домашній студії — при цьому з сусіднього Кемпбелтауна був запрошений оркестр волинників "Campbeltown Pipe Band". Волинники з рум'яними обличчями ще абияк помістилися в студії, що являла собою великий сарай, але самому Маккартні довелося записувати акустичну гітару і вокал подалі, на свіжому повітрі.

Пол попросив музикантів не пити безпосередньо перед записом – а пиво та віскі залишити на потім, для вечірки після найвдалішого дубля. І запис, і наступні посиденьки зі скотчем вдалися на славу – настільки, що потім керівника оркестру було неможливо знайти кілька днів. Виявилося, він просто блукав з достатнім запасом віскі Кінтайром – милуючись і розмірковуючи про вічне.

Пісня "Mull of Kintyre", випущена на синглі в Британії під завісу 1977-го року панк-року, не вписувалася в тодішній музичний ландшафт — пронизливі звуки волинок тільки підкреслювали її умиротворення. Але пісня несподівано стала суперхітом на різдвяно-новорічні свята, посівши перше місце – було продано понад два мільйони екземплярів синглу. Маккартні рідко виконував пісню на концертах – лише тоді, коли у місті опинявся пристойний оркестр волинників. Але "Mull of Kintyre" залишається одним із найпронизливіших і найкрасивіших записів Маккартні – здатним викликати у слухача напад ностальгії за рідними серцю місцями, які навіть не мають жодного відношення до Шотландії та Кінтайру.

Майкл Джексон, "Earth Song" (1995)

"Пісня Землі" була одним із найяскравіших моментів на альбомі Майкла Джексона "HIStory: Past, Present and Future, Book 1" 1995 року — а сам альбом був останньою роботою Джексона, треки якого були на слуху у мільйонів жителів планети, хотіли вони того чи ні. Фінальна прижиттєва платівка покійного короля поп-музики, альбом "Invincible" (2001-й рік) вже не була такою невід'ємною частиною масової культури, як записи вісімдесятих та дев'яностих – тож тут ми маємо справу з останніми іскрами джексонівської поп-геніальності.

Пісня була написана ще у 1988-му – тридцятирічному на той час Майклу хотілося висловитися на тему екології та поводження з тваринами. Він справедливо вирішив, що для написаного ним тексту потрібна максимально проста мелодія, що запам'ятовується – інакше зусилля пропадуть дарма. Джексону вдалося вигадати таку мелодію, але запис треку тривав довгих сім років — і іноді процес роботи в студії перетворювався на справжній фарс. За спогадами бас-гітариста Гая Пратта, який брав участь у студійних сесіях, Джексону, який щойно переніс пластичну операцію, доводилося ховатися від нього за студійним пультом – він передавав побажання помічникові, а той, у свою чергу, повідомляв Пратту, що Майкла немає зараз у студії.

"Earth Song" була випущена на синглі в листопаді 1995-го і опинилася на першому рядку хіт-парадів у Великій Британії та багатьох країнах континентальної Європи якраз наприкінці грудня – при тому, що деяким надто цинічно налаштованим слухачам припав не до душі пафос пісні. Але найбільшим ненависником "Earth Song" виявився Джарвіс Кокер, лідер однієї з головних груп брит-попу "Pulp". Вже в лютому 1996-го Джексон виконував пісню на церемонії "Brit Awards" — довготелесий Кокер вискочив на сцену і просто став передражнити "христоподібного", на його думку, Майкла. Так, в той час Джексон був уже легкою мішенню для глузування — але через тридцять років переваги "Earth Song" набагато більш помітні, ніж недоліки.