Від Джека Ніколсона до Хоакіна Фенікса. Як змінювався Джокер і чи зміг він перемогти Бетмена у бійці за любов глядачів

Джокер як персонаж-лиходій із коміксів про пригоди супергероя Бетмена був придуманий ще в 1940-му році – авторами Біллі Фінгером, Бобом Кейном та Джері Робінсоном. Якоюсь мірою до створення Джокера причетний і класик французької літератури Віктор Гюго — просто тому, що трійця американських авторів надихалася Гуінпленом з "Людини, яка сміється", а точніше, його кіноверсією у виконанні актора Конрада Фейдта, що був зіркою у однойменній екранізації 1928-го року.

Спочатку Джокер був тим же зловісним психопатом і вбивцею, до якого ми вже звикли завдяки акторським зусиллям Хіта Леджера та Хоакіна Фенікса. Але настала середина п'ятдесятих років, один із найблагополучніших періодів в історії сучасної Америки, коли, здавалося, ситому та забезпеченому життю з підстриженими галявинами біля акуратних будинків нічого не загрожує (крім радянської атомної бомби). Саме тоді, під тиском стурбованої громадськості (яку обурювало свавілля в коміксах) почалися разючі зміни.

Джокер у шістдесятих

Мальований Джокер став перетворюватися з маніяка на звичайного блазня, що не становить особливої небезпеки – і саме таким він постає у фільмі 1966-го року "Бетмен", що був знятий режисером Леслі Мартінсоном по гарячих слідах однойменного телесеріалу. Джокера, як і в серіалі, грав актор Сізар Ромеро, син іспанського емігранта і, за чутками, дочки кубинського героя та революціонера дев'ятнадцятого століття Хосе Марті, борця за незалежність Куби від Іспанії. Можливо, Ромеро і був онуком національного героя, але в його Джокері не було нічого героїчного, супергеройського, революційного і тим більше демонічного – звичайний кривляка у гримі.

Сам фільм теж у наш час не можна дивитися без широкої джокерівської посмішки – причому щирої, не намальованої. Ні, ну справді — з перших кадрів Бетмен (Адам Вест) в компанії напарника Робіна рветься рятувати командора Шмідлаппа, тобто спочатку спускається в бетпечеру, потім на бетмобілі доїжджає до беткоптера (пофарбованого в червоний колір вертольота з крилами кажана), потім мотузковими бетсходинками спускається до яхти, на якій ніби як заблокований командор — і тут в стегно Бетмана впивається акула (глядач розуміє, що вона надувна, але не повинен подавати виду). Бетмен вимагає у Робіна по рації бетаерозоль проти акул — і позбавляється хижачки. І все в такому дусі.

І так, поки Бетмен літає над Готем-Сіті в незвично блакитному небі, жителі міста, в особі дівчат у бікіні та пенсіонерів із термосами у тіні дерев, невпинно та вітально махають йому рукою. Не дивно, що злочинність у місті завдяки зусиллям Бетмана практично викорінена – з такими невинними лиходіями, як Джокер та Пінгвін зразка 1966-го, це зовсім неважко.

Джокер маестро Ніколсона

Але все змінилося до кінця вісімдесятих. Сам Джокер у коміксах знову почав набувати зловісних рис ще на початку попереднього десятиліття — мабуть, Америці, яка все ще переживала війну у В'єтнамі, потрібно, щоб і герої коміксів припинили бачити суворе життя виключно в рожевому кольорі.

За нову екранізацію історії про Бетмена взявся молодий тридцятирічний режисер Тім Бертон, який щойно зняв хітову готичну чорну комедію "Бітлджус". Самого Бетмена зіграв Майкл Кітон, ну а образ оновленого Джокера могли втілити Девід Боуї або Робін Вільямс, але взагалі серйозної конкуренції у запеклого Джека Ніколсона, який нещодавно переступив 50-річний рубіж не було. Ніколсон погодився на пропозицію студії Warner Bros. на своїх умовах – у нього мав бути особистий графік зйомок (картина знімалася в Англії і актор, окрім іншого, мав вільний час, щоб літати до Штатів на ігри улюбленої баскетбольної команди "Los Angeles Lakers"). Окрім цього, старий Джек зажадав, щоб його ім'я першим з'являлося в титрах та на афішах – нехай фільм і називався "Бетмен", а зовсім не "Джокер". Також акторові належали відсотки з касових зборів та продажу сувенірної продукції.

Вимоги Ніколсона були враховані – але й актор зі свого боку зробив усе можливе для успіху фільму. Бертон впевнено крокував по тонкій межі між суто розважальним кіно, казкою для дорослих у своїй фірмовій, нещодавно набутій манері – і сміливою художньою заявою, відчайдушною спробою перетворити історію протистояння Бетмена та його заклятого ворога Джокера на щось новаторське і таке, що потребує серйозної уваги.

Бертон жодного разу не оступився саме завдяки Ніколсону — той уже грав нещодавно моторошного, але водночас і привабливого, навіть комічного диявола в особі Деріла Ван Хорна, героя фільму 1987-го року "Іствікські відьми". Ніколсон міг бути по-справжньому страшним – як у "Сяйві" Стенлі Кубріка, що вийшов на екрани у 1980-му, але міг і додавати необхідну частку легковажності та природної харизми своїм негативним героям.

Спочатку персонаж Ніколсона постає перед глядачем у вигляді звичайного гангстера на ім'я Джек Нап'є – актор при цьому видає "типового Ніколсона", чи не пародію на самого себе. Але потім, звалившись на чан із хімікатами з вини Бетмена, Нап'є перетворюється на Джокера – дивного, божевільного лиходія з зеленим волоссям, білою, як крейда, шкірою обличчя та темними плямами навколо очей. Крім того, після невдалої пластичної операції губи Нап'є-Джокера назавжди застигають у єхидній посмішці – щоб підкреслити цю особливість, Джокер користується червоною помадою.

Актор не став зловживати психопатичними нахилами, але й згадана чарівність Ніколсона тепер явно заграла хворими нотками – Джек безпомилково вказав шлях усім майбутнім Джокерам, але сам зробив цією дорогою лише кілька обережних кроків. За роль Джокера Ніколсон був номінований на "Золотий глобус" — але нагороду йому вручити, мабуть, посоромилися. У вісімдесятих роках, зважаючи на все, все ще вважалося блюзнірством вручати престижну кінонагороду за роль у фільмі, знятому за коміксами — тим більше вручати її людині, яка вже отримала "Оскар" за геніально зіграну головну роль у шедеврі "Пролітаючи над гніздом зозулі" Мілоша Формана. Про "Оскара" за Джокера тоді, після виходу "Бетмена" Тіма Бертона, не йшлося.

Посмертний "Оскар" Хіта Леджера

У дев'яностих з'являлися ще бетменівські фільми, але Джокер у всій красі повернувся до глядача лише у 2008-му – у другій частині трилогії про Бетмена, знятій Крістофером Ноланом. Двадцять перше століття ще не принесло людству (і Америці зокрема) нічого по-справжньому світлого і доброго, розпочавшись з терактів 11 вересня 2001-го і продовжуючи в тому ж дусі – війною в Іраку, ну а через кілька місяців після прем'єри "Темного лицаря" Нолана гримнула світова економічна криза. Світ виявився не просто готовим до нового нещадного Джокера у виконанні Хіта Леджера, поціновувача хаосу та анархії – він зустрічав його з розкритими обіймами, як кумира та героя.

Про це говорять прості цифри – "Темний лицар" зібрав у прокаті понад мільярд доларів і став найкасовішим фільмом року. Леджер, чудово розуміючи, що його порівнюватимуть із Ніколсоном, свідомо зробив свого Джокера максимально несхожим на те, що вийшло у старшого колеги 1989-го. Його Джокер якщо і був харизматичним, то з жирним знаком мінус, до того ж абсолютно позбавленим співчуття, набору стандартних людських реакцій і точно якихось ознак чарівності. Джокер Леджера — монстр і виродок пекла в клоунському гримі, нанесеному, до речі, досить халтурно. Часи наймилішого Джокера Сізара Ромеро залишилися далеко позаду — як і променисті шістдесяті.

Готуючись до ролі, Леджер на місяць замкнув себе в готельному номері — він студіював комікси і розробляв голос свого героя, дивну суміш низьких і високих тонів, іноді в одному реченні. Часто наприкінці дня Хіт відчував себе настільки виснаженим, що не міг поворухнутись – і тоді ж у нього загострилися хронічні проблеми зі сном. Траплялося, що вже під час зйомок Леджер або не спав зовсім, або забувався сном лише на кілька годин на добу.

Актор надихався анархістами від кінематографа – зокрема, Алексом із кубриківського "Заводного апельсина" у виконанні Малкольма Макдауелла, а також музичними анархістами, Джонні Роттеном та Сідем Вішесом із англійської панк-групи номер один "Sex Pistols". Але Леджер в ролі Джокера виявився ще жорсткішим і демонічнішим, ніж Алекс, і був налаштований ще більш нігілістично, ніж учасники "Секс Пістолс". Перфекціоніст Нолан знімав абсолютно серйозне, важке кіно, без будь-якої грайливості та казковості, характерних для Бертона – і Джокер Леджера теж був смертельно серйозний у своїй жорсткості та поклонінні хаосу.

Більше того, ми не знаємо, звідки взявся Джокер зразка 2008-го. Герой Ніколсона на наших очах шубовснув у хімікати, а що сталося з новим персонажем? Сам Джокер у виконанні Леджера плутається у своїх історіях. Спочатку лиходій розповідає черговій жертві, що шрамами в куточках рота його нагородив тато-алкоголік, який добре орудує ножем. Але потім ми чуємо іншу розповідь, про красуню дружину, якій порізали обличчя, а він, Джокер, мовляв, зробив із собою те саме, щоб дружина зрозуміла, що йому начхати на потворність. Такого небезпечного супротивника у Бетмена (зіграного Крістіаном Бейлом) ще не було.

Сам Леджер не дожив до прем'єри "Темного лицаря" — актор помер у січні 2008-го, у віці 28 років, причиною смерті стала інтоксикація, викликана прийнятими Хітом болезаспокійливими, транквілізаторами та снодійним. У 2009-му він став володарем "Оскара" посмертно – вперше кінонагороду вручили актору, який зіграв персонажа коміксу. Прецедент було створено. Чи це було просто даниною поваги Леджеру, одному з найяскравіших акторів нульових, сумарним визнанням усіх його заслуг?

Зрештою, Хіт вже був номінований на "Оскар" за роль у горезвісній "Горбатій горі" Енга Лі, фільм про ненавмисне (і відчайдушне) кохання двох простих хлопців-ковбоїв. Тоді Леджер не отримав статуетку — хоча взагалі-то роль того самого Енніса Дель Мара, у фіналі картини вбитого коханця, що ридає над сорочкою і курткою, вимагала від актора більшої мужності, ніж Джокер.

Артур Флек Хоакіна Фенікса

Звичайно, до того, як чудовий Хоакін Фенікс з'явився в ролі Джокера у фільмі Тодда Філіпса в 2019-му, цей же образ приміряв на себе Джаред Літо – в "Загоні самогубців" Девіда Ейєра 2016 року. Цю спробу Літо можна було записувати у невдачі. Актор і музикант здатний показувати вищий клас, як це відбувалося у випадку з "Реквіємом за мрією", "Головою 27", "Паном Ніхто" і особливо "Даллаським клубом покупців", але його надмірно манірний і нарцисичний Джокер нагадував скоріше шок-рокера Меріліна Менсона в одному з його кліпів дев'яностих або нульових. На час виходу "Джокера" Філліпса про "Загін самогубців" успішно забули – хоча фільм і зібрав непогану касу.

Що ж, такої похмурої та мізантропічної картини від режисера, який зняв розвеселі "Похмілля" ніхто не очікував — таким же несподіваним було і тотальне "олюднення" Джокера. Фільм ніяк не пов'язаний ні з картинами про Бетмена (загальним є лише місце дії – місто Готем), ні з історією інших кіновтілень Джокера. Насамперед це фільм навіть не про безумство, а про самотність – коли людина починає сумніватися в тому, чи існує вона насправді.

Героя Фенікса взагалі-то звуть Артур Флек, він – клоун, якого б'ють на вулицях (Готем переживає не найкращі часи, на тротуарах – гори сміття та натовпи хуліганів), а ще він страждає через напади неконтрольованого сміху і живе з хворою матір'ю в багатоквартирному будинку. Джокером-вбивцею він стане тоді, коли чаша терпіння переповниться – ну а поки що він більше нагадує героя Роберта Де Ніро з культового "Таксиста" Мартіна Скорсезе, особливо в тій сцені де худий, оголений до пояса Артур цілиться з револьвера в телевізор, у невинного героя кіноактора Фреда Астера, зразка оптимізму "золотої ери" Голівуду Тож участь самого Де Ніро у ролі телеведучого Мюррея Франкліна – вельми невипадкова.

Так, у "Джокері" Філліпса в першу чергу важливо те, що першу половину фільму глядач співчуває і співпереживає герою Фенікса, а весь час, що залишився — змушує себе засуджувати його, адже той і справді починає творити жахливі речі. Але засуджувати щиро виходило далеко не у всіх — і "Джокер", як і належить хорошому кіно, ставив більше запитань, ніж давав зрозумілих відповідей.

Фенікс вже номінувався на "Оскар" за свої ролі в "Гладіаторі" Рідлі Скотта, чудовому байопіку "Переступити межу" про співака Джонні Кеша і чудово дивному "Майстрі" Пола Томаса Андерсона. Кожна з цих робіт була гідна перемоги — зрештою, його Коммод з "Гладіатора" був одним із найпідступніших і огидних персонажів в історії кіно, а Джонні Кеш у виконанні Хоакіна був більше схожий на Кеша, ніж сам Кеш. Тоді Фенікс лишився без нагород, але з Джокером він просто не міг ще раз залишитися просто номінантом. Якщо "Оскар" за Джокера, хай і посмертно, отримав Хіт Леджер, то чому б його нарешті було не віддати Хоакіну Феніксові – який, зрештою, схуд на 23 кілограми, щоб лякати глядача своїми гострими ребрами та вузькими плечима?

Отже, Джокер у виконанні Фенікса повертається – цього разу із союзницею, доктором із психіатричної лікарні Гарлін Квінзель (Леді Гага), вона ж його коханка, Гарлі Квінн. Чим не жартує Джокер, раптом Фенікс отримає ще одну статуетку?