Від Аполлона і слоників до "ярма". Як Арка дружби народів зіпсувала Київ
"Мені прийшло в голову, що у нас залишаються символи на зразок Арки дружби народів. Або ми в символах заплуталися, чи, може, так тому, що не залишилося піонерів, які розібрали на металобрухт?" — написав міністр закордонних справ Павло Клімкін в Twitter.
Ідею декоммунизировать пам'ятник висунули ще в 2015-му — демонтувати її запропонував у тому числі колишній тоді головним архітектором Києва Сергій Целовальник. "Я цю арку вважаю марною. Яка це дружба, якщо російські війська прийшли на нашу землю з танками і йде справжня війна?!" — сказав він, зазначивши, що художньої цінності цей об'єкт не несе. Пропозиція тоді отримала широкий резонанс, але, наприклад, нардеп Сергій Лещенко заявив, що спершу варто знести пару творінь Целовальника, а потім вже братися за арку.
Трохи пізніше про те, що арку будуть зносити, заявив міністр культури Євген Нищук, правда, в Мінкульті потім зізналися, що такі пропозиції не обговорювали. Що, втім, не завадило активної дискусії про те, що має з'явитися на місці монумента. Так, міністр Нищук заявляв, що замість пам'ятника українсько-російській дружбі може з'явитися монумент воїнам АТО. А ось директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович фактично запропонував влаштувати на місці арки кладовищі. "Це дуже гідне місце, щоб саме там збудувати національний пантеон, де б мали перепоховати найважливіших українців в нашій історії, де б повинні були вшановувати тих, завдяки кому Україна відбулася як незалежна держава", — каже В'ятрович.
Поки політики гадають, зносити чи не зносити (під дію закону про декомунізацію пам'ятник фактично не потрапляє), а міська влада вважає, скільки на це потрібно грошей, модернізують монумент громадські активісти. Причому осучаснювати дивну споруду на схилах Дніпра почали ще років 30 тому. І фарбою його обливали, і ніс російського посла Бутурліна відбивали, і всілякі непристойні слова писали. І навіть регулярно відбивали в написі "Монумент возз'єднання України і Росії" останнє слово. Поки напис взагалі не прибрали. В останні роки арку то підсвічували різнокольоровими вогниками, то розфарбовували у веселкові кольори.
Між тим задовго до спорудження в 1982-му грандіозного монумента мальовничий парк довгі роки був улюбленим місцем відпочинку киян.
Купецький сад
У XVIII столітті частина нинішнього Хрещатого парку, де встановлена арка, була окраїною Палацового саду (нинішнього Маріїнського парку). Один час тут було заклад штучних мінеральних вод — бюджетний аналог поїздок на закордонні курорти. Правда, заклад було дуже бюджетним і не вписувалося в прогресивний вигляд тогочасного Києва. Так що в 1880-му це місце взяло в оренду Київське купецьке зібрання. Вже через два роки на Царській (нині Європейської) площі з'явилося зимовий будівля Купецького клубу (філармонія). А поруч з ним почав формуватися сад, отримав назву Купецького. В саду спорудили літній театр, де виступали трупи з участю М. Садовського, М. Заньковецької, М. Кропивницького.
Поступово в саду з'явилися відкрита концертна естрада-раковина, буфет-ресторан, видова альтанка і майданчик, а ще виріс увінчаний куполом літній клуб з концертним майданчиком. Як пише дослідник київської старовини Михайло Кальницький, його називали вокзал або воксал, цим словом колись також позначали будівлі для проведення концертів і танцювальних вечорів. Вдень прогулянка по саду була безкоштовною, а вечорами з відвідувачів брали гроші — в саду грали музиканти.
Одним з найбільш впізнаваних символів Купецького саду стала статуя Аполлона, яку розмістили посеред пишної клумби поруч з місцями для глядачів.
А потім грянула революція, в Києві постійно змінювалася влада, і Купецький сад прийшов в занепад. Не було більше ні Аполлона, ні літньої естради. А сам парк став носити назву Пролетарського. У 30-х роках це місце вирішили віддати дітям: парк перейменували в Піонерський. В будівлі зимового купецького клубу відкрили столичний Палац піонерів, а на території парку почали зводити павільйони — технічний, аграрно-біологічний, військовий. Як пише Кальницький, проектні роботи виконували студенти будівельного інституту під керівництвом архітектора Володимира Заболотного, який став автором будівлі Верховної Ради УРСР.
Разом з павільйонами в парку з'явилися і забавні фонтани на кшталт "Діти обливаються водою". Але найзнаменитішим став фонтан "Слон", який стояв у центрі скетінг-рингу — майданчики для ролерів. Кумедне слоненя фігурував в декількох фільмах про київ. Фонтан зі слоном — одне з небагатьох споруд, що пережили війну. Але після 1960-х років слоника прибрали, а парк вирішили кардинально переробити.
Пам'ятник загиблому велосипедисту
У 1979-му в Києві схвалили проект грандіозного монумента в пам'ять "історичного возз'єднання України з Росією". Арка була обрана як ілюстрація рядків Павла Тичини: "Я володію аркодужним перевисанням до народів".
Будівельні роботи тривали чотири роки. Заради нового монумента рельєф парку істотно змінили, а концертну естраду просто знесли. Під аркою встановили монумент, що зображає двох чоловіків. Правда, він до болю нагадує "Робітника і колгоспницю" Віри Мухіної, з тією лише різницею, що в руках у них орден "Дружби народів". Хто з них російський, а хто українець, ніхто толком і не знає. Неподалік розмістили гранітну стелу, на якій і гетьман Богдан Хмельницький, і російський боярин Василь Бутурлін, і кобзар, і козаки. Все це — сцена Переяславської ради.
Урочисте відкриття нового монумента відбулося 6 листопада 1982 року, напередодні 60-річчя з дня утворення Радянського Союзу.
Монумент відразу ж охрестили "ярмом", "дугою" і навіть пам'ятником загиблим велосипедисту (мовляв, тільки шматок стирчить обода від нього залишився). І ні про яку дружбу вже ніхто не говорить.
