Османська райя і російська "рай". Як турки на Поділлі розвивали економіку

Турецьке панування на Поділлі - один з найбільш малодосліджених і міфологізованих періодів в історії України. Якщо вірити популярній літературі, то турки нічим іншим, як різаниною місцевих, тоді не займалися. Про це говорять і народні перекази - чи не в кожному другому подільському селі існує "турецька" страшилка з минулого.

На Хмельниччині у верхів'ях Смотрича у валів стародавнього городища розкинулися урочища Камлай і Хандюк. Легенда говорить про якихось турецьких ханів Хан-Гавкіт і Хан-Дюке, нібито побудували тут укріплення. Хтиві турки-де регулярно вимагали до себе дівчат для плотських утіх і одного разу спіймали наречену місцевого коваля. Той розсердився, озвірів, викував купу зброї і озброїв місцевих парубків. В результаті спалили турецькі укріплення, полонянок звільнили.

Насправді ж ханів, та ще "турецьких", тут зроду не було. В інвентарній опису сусіднього села Остапковцы від 1811-го читаємо: "В маєтку є дві водяні мукомельницы, одна з яких знаходиться в оренді селянина Павла Камлая". Власник млина і дав назву урочищу. А в урочищі Хандюк стояла млин якогось сина Кандида (Кандюка). Злісні турецькі хани виявилися мирними українськими селянами. Городище, зауважимо, спалили ще в XIII ст.

Більшість кривавих переказів про безчинства турків з тієї ж серії.

І прийшли османи

В 1667-му Московське царство і річ Посполита уклали Андрусівське перемир'я, за яким Москва відмовилася від усіх своїх переяславських зобов'язань перед Україною, а останню розділили по Дніпру.

Правобережний гетьман Петро Дорошенко, бажаючи об'єднати розірваний на частини країну, повернувся до ідеї союзу з османами, просуває ще Богданом Хмельницьким. У грудні 1668-го гетьманське посольство уклало з султаном Мехметом IV угоду, за якою той брав Україну під свій захист. Послам передали булаву і прапор, а також пообіцяли прислати військо на допомогу Дорошенку.

Тим часом противники Дорошенка обрали правобережним гетьманом уманського полковника Михайла Ханенка. За допомогою поляків він витіснив дорошенковцев з Брацлава з Баром і націлився далі. Гетьман відправив посольство до султана з закликом: "Мехмет, введи війська!".

В серпні 1672-го велетенське османське військо на чолі з султаном вторглося на Поділля. Біля стін Кам'янця до нього приєдналися 12 тис. козаків Дорошенка - З1 серпня раніше вважалася неприступною фортеця пала.

Взявши Кам'янець, султан дав гарантії безпеки життя та майна міщанам і всім, хто побажав залишитися у місті. Виїжджають даровался вільний прохід з усім майном, а військові змогли прихопити з собою не тільки сім'ї з пожитками, але навіть зброю.
Турки також гарантували свободу церковних служб. Правда, кожній з християнських громад міста (православної, католицької та вірменської) залишили всього по три храми, а решта перетворили на мечеті. Шляхта і духовні особи, які залишаються в місті, звільнялися від постою.

2 вересня султан тріумфально в'їхав в Кам'янець. Не виключено, що в процесії брав участь і гетьман Дорошенко. У літописі Самовидця стверджується, що гетьман і Мехмет IV їхали вулицями, нібито вимощеним "божими образами". Цей шокуючий факт ніяк не відображено ні в церковних, ні в монастирських хроніках, ні в легендах. Самовидець тоді в Кам'янці не був, а в літопис потрапила легенда-страшилка.

Король Михайло Корибут Вишневецький так і не зумів організувати відсіч загарбникам. У жовтні 1672-го на околиці Бучача був підписаний ганебний для Речі Посполитої мирний договір, згідно з яким султан отримав Подільське та Брацлавське воєводства, а південна частина Київського воєводства відійшла Дорошенко.

Кілька років тому султан вимагав покірності ще і від запорожців. Але що відповіли козаки - відомо кожному.

Хто знищив подолян

На знову приєднаних землях було утворено Кам'янецький еялет - провінція на чолі з бейлер-беєм. З 27 років "оттоманщины" тільки дев'ять були мирними - в інший час влада бейлер-бея залишалася номінальною і обмежувалася Кам'янцем, а також низкою великих фортець начебто Меджибожа.

Коли у 1699-му за умовами Карловицького миру турки залишили Поділля, після них залишилася практично пустеля. За замовчуванням вважається, що це на совісті осман. На початку XVIII ст. демографічна ситуація тут була настільки плачевною, що магнати масово завезли в край поляків-мазурів - прізвища Мазур та Мазуренко досі одні з найпоширеніших у Хмельницькій області.

Насправді ж активно "зачищати" Поділля від населення почали ще з 1648-го, коли тут пройшло військо Хмельницького. Учасники повстання вбивали католиків, уніатів і євреїв, а в рамках концепції "війна сама себе годує" грабували цілком православних селян. Королівські війська з не меншим ентузіазмом розправлялися зі "схизматиками", обгрунтовано підозрюваними співчуття повсталим. Після Зборівського договору по Поділлю сараною пройшли вершники кримського хана Іслама Гірея III - король Ян Казимир дав їм право вільно брати ясир по дорозі додому. Потім знову з'явився Богдан вже з московськими союзниками на чолі з боярином Бутурліним. Потім повернулися поляки...

До приходу турків колись квітуче Поділля була вкрита могилами попелище. Яскравий приклад - Сатанів, коли-то був найбільшим з міст Подільського воєводства. В 1629-му тут нарахували 912 "димів" (житлових будинків), а після затяжної війни, згідно з реєстром 1661-го, в містечку залишилося всього 84 "диму".

У цьому ключі абсолютно фантастичною виглядає інформація, надрукована в "Подільських єпархіальних відомостях" (№ 3, 1862 р.). З посиланням на місцевого старожила, 90-річного ксьондза Калинського, повідомлялося, що 22 квітня 1676-го захопили місто яничари вбили близько 4 тис. обивателів. Цю цифру півтора століття передруковували в книгах, наукових працях і популярних публікаціях. Згадаймо 84 "диму" станом на 1661-й. Враховуючи ситуацію на Поділлі ситуацію, в момент візиту яничарів навряд чи їх було більше. Швидше навіть менше. Якщо припустити, що 4 тис. жертв - це все населення містечка, то в кожен дім повинно було набитися близько півсотні людей. Погодьтеся, що це фантастика. Тим більше що, згідно османському дефтер-муфасалу (перепису) 1681-го, в Сатанові нарахували 696 жителів і 100 дворів (навіть трохи більше, ніж у 1661-му).

Приклад з Сатановым показує, що масове знищення турками подолян - всього лише пізні легенди. Турки були кровно зацікавлені у зворотному. Отримавши під руку нову провінцію, султан розраховував на прибуток. Але який родючої не була б подільська земля, без селян, ремісників і торговців від такого придбання одні збитки.

Так, турки зайвим гуманізмом не страждали, але і різати народ почому дарма вважали дурістю. Для стимулювання повернення біженців вони навіть проголошували податкові канікули. Та й самі податки були осудними - всього лише десятина. Однак спроби турецької адміністрації налагодити життя в еялету виявилися марними. Поляки, після "бучацького ганьби" швидко прийшли в себе і зайнялися вибиванням яничарів з Поділля - чи не щороку королівські війська підходили до стін Кам'янця, але взяти місто не могли.

Не маючи можливості взяти місто приступом, королівські жолнежи перейшли до тактики "випаленої землі": щоб позбавити турків поставок продовольства, вони нищили села і хутори, примусово виселяючи жителів за межі еялету.

Розквіт і падіння Хотина

Проект "османського Поділля" так і не був реалізований. Яким би він міг вийти, можна представити на прикладі Хотинської округи, що раніше входила в Молдавське князівство (васал Османської імперії).

Після розгрому шведів під Полтавою Петро І вирішив, що сам чорт йому не брат. Окрилений успіхом, він вирішив повоювати з турками і влітку 1711-го вирушив у Молдавію, де до нього приєднався молдавський господар Димитрій III Кантемір. Турки швиденько розгромили загарбника, той їли ноги забрав, прихопивши з собою невдалого Кантеміра.

Звільнився молдавський престол сподобався грекам-фанариотам. Фанариотами називали греків, що жили в торговому стамбульському кварталі Фанар. Їх предки добре підсобили туркам при захоплення Константинополя. Пізніше фанаріоти займали важливі місця в економіці і бюрократії Оттоманської імперії. Зібравши пристойну хабар, фанаріоти фактично купили трон в васальнім князівстві, посадивши на нього свою маріонетку. Витрати потрібно було відбити, та ще з профітом, ніж ті активно зайнялися.

Тим часом турки вирішили посилити стратегічно важливу Хотинську фортецю. В 1715-му для забезпечення її гарнізону вони утворили Хотинську райю - територіальну одиницю, безпосередньо підпорядковану Стамбулу. Вона простягалася вздовж Дністра на 130 верст (близько 140 км) вузькою смугою. Керівництво райї тут же втратила "узаконений" фанариотский беззаконня і приструнило місцевих феодалів.

На той момент Хотинщина, як і Поділля, була практично безлюдною. Спершу тут відзначилося що тікало з-під Полтави військо Карла XII, потім турки розбиралися з Петром, а пережили все це незабаром втекли від фанаріотского гніту.

В першу чергу османи ввели в рає прозору і необтяжливу систему податків. При цьому десятина стала саме десятиною, тоді як при чиновників-фанариотах під виглядом цього податку могли відібрати навіть половину. Знову повернулися надали податкові канікули. Султанський ферман (указ) свідчив: "ті, що розбіглися через вторгнення московітів або через злодіяння й насильства зимуючих колись у цих місцях шведів і київського воєводи, якщо повернуться у свої села, стануть жити там, побудують собі заново будинки, почнуть орати землю і приберуть річний урожай, то з них не вимагати подушної податі, десятини та інших райятскіх податків, так як в силу встановленого порядку вони на рік звільнені від податків, щоб дати їм розкритися".

До кінця XVII ст. Хотинська райя стала чи не однією з найбільш процвітаючих територій у Східній і Центральній Європі.

І це при тому, що під час російсько-турецьких воєн вона ставала зоною активних бойових дій, а фортеця кілька разів переходила з рук у руки. Всі благоліпність закінчилося відразу після того, як в 1806-му населення райї звільнили від турецького ярма".

У 1816-му, всього три роки потому, після офіційного приєднання цієї території до Російської імперії, тут побував надвірний радник П. П. Свіньїн. Все, що він побачив, зібрано в "Описі Бессарабської області. Складено відомства державної колегії іноземних справ надвірних радником Павлом Свиньиным 1816 р., 1 червня".

Перед читачами відкривається гнітюча картина: "Жителі цього цинутів (адміністративна одиниця. - "ВД") більшою здебільшого бідні, незважаючи на багато способів до достатньої життя і до виробництва досить вигідної торгівлі. Причини цього повинно шукати в земському управлінні, яке, ймовірно, заподіяла і пагони їх у Бессарабію і за Прут (тобто до турків. - "ВД"), що в цинутів безперестанку мабуть було, особливо в минулому році. До початку цього 1816 року Хотинська райя позбулася від пагонів 3 353 сімейств".

Тобто з-під чобота російських визволителів до османам втік майже кожен п'ятий житель. Мешканці ж самого Хотина дійшли "до злиднів і обтяжені боргами неоплатними, змушені за цей час жити або в служінні, або мирським милостинею".
За століття російського панування ситуація не покращилася. В огляді "Бессарабія" (1902 рік) читаємо: "Під час панування турків Хотин був одним з кращих турецьких міст: у нього були гарні турецькі будівлі, сади і мостові. Тепер тільки мальовничі околиці Хотина залишилися колишні..."