"Оскар" під час чуми. Чому "Земля кочівників" вибила перемогу із рук "Манка"

Пандемія практично паралізувала кіноіндустрію. Це далося взнаки і на "Оскарі". Головний вечір світового кіно мав відбутися ще 28 лютого, але через пандемічний карантин був перенесений на 25 квітня. Правда, і ця дата була під загрозою: обговорювалася можливість проведення заходу онлайн. Але в середині березня Кіноакадемія вирішила провести церемонію в офлайні, оскільки "віртуальний формат знецінить всі зусилля".

Найбільшу кількість номінацій – десять – мав "Манк" — новий фільм постановника культових "Бійцівського клубу" та "Соціальної мережі" Девіда Фінчера. Ця елегантна чорно-біла стилізація показує будні класичного Голівуду кінця 1930-початку 1940-х років. Головним героєм є Герман Дж. Манкевич (у майстерному виконанні Гері Олдмена), сценарист світового шедевру Орсона Велса "Громадянин Кейн" (1941). Фінчер, власне, детально показує, з якого ґрунту ростуть велика література і велике кіно, також аналізує характер великого сценариста – далеко не янгольський. Компанію Олдмену в блискучому акторському ансамблі склали Аманда Сейфрід, Лілі Коллінз, Туппенс Міддлтон, Арлісс Говард, Чарльз Денс. Кіноакадеміки висунули картину в категоріях "Найкращий фільм", "Найкращий режисер", "Найкращий актор" (Олдмен), "Найкраща актриса другого плану" (Сейфрід), "Найкраща операторська робота" (Ерік Мессершмідт), "Найкраща музика до фільму" (Трент Резнор і Аттікус Росс), а також "Найкращий звук", "Найкращий художник-постановник", "Найкращий дизайн костюмів", "Найкращий грим і зачіски".

Слідом за "Манком" ішла велика група фільмів з приблизно однаковим номінаційним рейтингом – по 6 категорій: "Батько" (режисер – Флоріан Зеллер), "Юда та чорний месія" (Шака Кінг), "Мінарі" (Лі Ісаак Чун), "Земля кочівників" (Хлої Чжао), "Звук металу" (Даріус Мардер), "Суд над чиказькою сімкою" (Аарон Соркін). По 5 відзнак мали "Перспективна дівчина" (Емеральд Феннелл), "Ма Рейні: Мати блюзу" (Джордж С. Вольф), 4 – в "Новин з усього світу" (Пол Грінграсс).

Цікава особливість номінаційного списку – наявність неангломовних фільмів поза межами категорії "Найкращий міжнародний художній фільм". Так, "Мінарі" зроблений корейською. Драма "Ще по одній", знята вірним соратником і другом Ларса фон Трієра, данцем Томасом Вінтербергом, пробилася в список претендентів на статуетку за найкращу режисерську роботу. Румунський "Колектив" (Александр Нанау) опинився в списку найкращих документальних повнометражних фільмів. "Піноккіо" відомого італійського режисера Маттео Гарроне, де роль Джепетто (батька Піноккіо) зіграв Роберто Беніньї, отримав додатковий шанс у категорії "Найкращий дизайн костюмів" (Массімо Кантини Парріні).

На ключову номінацію "Найкращий фільм" номінували 8 картин: "Батько", "Юда та Чорний Месія", "Манк", "Мінарі", "Земля кочівників", "Перспективна дівчина", "Звук металу", "Суд над чиказькою сімкою". Всього ж за омріяні статуетки змагалися 39 повно- і 15 короткометражних робіт – ігрових, документальних і анімаційних.

Отже, найімовірнішим переможцем виглядав "Манк". Проте досвід спостереження за "Оскарами" показує, що дуже часто фільм з максимальною кількістю номінацій не отримує першості в найважливіших з них. Так сталося й цього разу.

Обидві головні статуетки – за найкращий повнометражний фільм і найкращу режисуру дісталися Хлої Чжао ("Земля кочовиків"). Виконавиця головної ролі Френсіс Макдорманд отримала премію за найкращу жіночу роль.

Нагороди за найкращу головну чоловічу роль та за найкращий адаптований сценарій присуджено відповідно Ентоні Гопкінсу та Флоріану Зеллеру ("Батько").

Так само дві статуетки, але у менш значущих категоріях, отримали — "Юда і Чорний Месія": "Найкраща чоловіча роль другого плану" - Деніел Калуя (прославився в культовому трилері "Геть", 2017) і "Найкраща пісня" — Fight for You у виконанні гіп-гоп-співачки H.E.R. (справжнє ім'я — Габріелла Вілсон).

"Найкраща жіноча роль другого плану" – в кореянки Юн Ю Чжун ("Мінарі").

В категорії "Найкращий оригінальний сценарій" перемогла Емеральд Феннелл ("Перспективна дівчина").

Найкращий анімаційний повнометражний фільм і найкраща музика — "Душа" (режисер — Піт Доктер), де композиторами виступив цілий колектив: Аттікус Росс, Жон Батіст і американська рок-легенда, незмінний лідер індастріал-рок гурту Nine Inch Nails Трент Резнор. Для останнього це вже другий "Оскар" після відзнаки за саундтрек до вищезгаданої "Соціальної мережі".

Найкращий міжнародний художній фільм — "Ще по одній", а повнометражний документальний – "Мій учитель – восьминіг" південноафриканки Піппи Ерліх.

Двом гідним драмам, що так чи інак торкалися теми музики, дісталося по дві нагороди у менш вагомих категоріях. "Ма Рейні: мати блюзу" (режисер — Джордж С. Вольф) – "Найкращий дизайн костюмів", "Найкращий грим та зачіски", "Звук металу" (режисер — Даріус Мардер) – "Найкращий звук", "Найкращий монтаж".

І, зрештою, нагородний список "Манка" обмежився "Оскарами" за операторську роботу (Ерік Мессершмідт) і за роботу художника-постановника (Дональд Грем Берт, Жан Паскаль).

Чим обумовлений саме такий розподіл нагород?

Відповідь – у специфіці "Оскара". Це премія не фестивальна; вона орієнтована на масового глядача не меншою, ба навіть більшою мірою, аніж відзнаки потужних європейських кінофорумів на кшталт Канн, Берліну, Венеції. Тобто, умовно кажучи, в Європі в першу чергу орієнтуються на розвиток мови кіно як мистецтва або на підтримку кінематографій країн Третього світу; в Американській кіноакадемії у першу чергу думають про авдиторію і про те, що з нею відбувається в тому числі за межами залу.

А що відбувалося за межами кінотеатрів останній рік, ми чудово знаємо. Коронавірусна пандемія не тільки вбила мільйони людей. Вона ще й паралізувала цілі сектори економіки, порушила нормальний штиб життя практично всієї цивілізації. Основні переможці якнайкраще відповідають настроям цього непростого часу.

Головна героїня "Землі кочовиків", 60-річна Ферн (Френсіс Макдорманд) втратила роботу й чоловіка. Вона жила в американському мономістечку Емпайр, що утворилося довкола фабрики гіпсокартону. Фабрика закрилася – все місто стало безробітним. При тому, що Хлої Чжао, яка переїхала до Америки на межі повноліття, знімала свій фільм ще до початку пандемії, вона дуже точно вгадала реалії останнього року: раптова втрата близьких, економічна криза, закриття підприємств.

Також на користь картини зіграло й те, що режисерка показала й вихід із безнадійної, здавалося б, ситуації – причому дуже американський вихід. Ферн роздає речі, а потім сідає в свій фургон "Авангард" і вирушає в подорож. У фільмі всього два професійних актори — Макдорманд і Девід Стретейрн, який грає літнього кавалера Ферн. Решта — люди в ролях самих себе, реальні кочівники – ті, кого у США називають travellers. Вони не аутсайдери: люблять і вміють працювати, а життя на дорозі вибрали самі. Ці люди ніколи не мали ані найменшої акторської підготовки, але всі – неймовірно органічні.

"Земля кочівників" сповнена ніжності, тонких і точних подробиць, так само, як і гра Макдорманд, для якої це, схоже, вершина карʼєри. Візуальна мова Хлої Чжао неголосна, бездоганно красива і максимально влита в краєвид, складений долями героїв і простором, який ці долі обрамляє. Такої Америки на екрані ви ще не бачили. Непоказної, непарадної і водночас заворожливої. Чжао вповні використала свою позицію сторонньої спостерігачки, зумівши роздивитися в американському пейзажі те, що не завжди вдається помітити народженим у США режисер(к)ам. І створити універсальну історію, зрозумілу кожному глядачеві в будь-якій країні.

Той таки універсалізм властивий і "Батькові". Флоріан Зеллер (він екранізував власну п'єсу) спирався на безпрограшні компоненти: віртуозну драматургію і без перебільшень геніальну акторську роботу Ентоні Гопкінса.

Гопкінс грає 80-річного Ентоні – батька Енн (Олівія Колман). Його проблема — деменція. Ентоні плутає людей і події, губиться в часі й просторі. При цьому переконаний, що з ним усе гаразд, що він усе контролює, і скаженіє, коли йому кажуть, що це не так.

Зеллер створює саспенс, повторюючи одні й ті самі сцени з різних ракурсів і з різними інтонаціями. При цьому персонажі буквально роздвоюються: Енн грають то Колман, то Олівія Вільямс, її чоловіка Пола — то Руфус Сьюелл, то Марк Ґетісс. Фактично, ми бачимо світ очима людини з деменцією, буквально можемо відчути весь її жах і безпорадність; тут парадоксальним чином психологічна драма поєднується з горором. І робота, пророблена Гопкінсом, воістину колосальна. Настроєві гойдалки свого персонажа актор передає з заворожуючою, а інколи навіть і лякаючою переконливістю. Фільм є досконалим по формі та хвилюючим за сюжетом, а ще – майже ідеально відповідним атмосфері епохи карантинів і шпиталів.

Навіть та ж "Душа" — про вчителя музики, який мріє стати джаз-музикантом, але через нещасний випадок опиняється на лікарняному ліжку в стані клінічної смерті, тож його душа на тому світі має підготувати до земного втілення іншу, непокірливу душу. Виходить ще один актуальний сюжет: про неймовірний порятунок від загибелі і про шанс на вибір власної долі, який насправді дається тільки раз у житті.

А той-таки "Ще по одній", що оповідає про групу вчителів середньої школи, котрі намагаються подолати життєві кризи за допомогою планомірного вживання алкоголю, являє собою типовий "карантинний конфлікт". Як і "Мій учитель – восьминіг", де головний герой налагоджує стосунки з сином і виходить з депресії завдяки дружбі з самицею восьминога.

Інший триб актуальності – в "Перспективної дівчини"; Емеральд Феннелл створила справжній феміністичний трилер про зґвалтування й помсту; з огляду на різкий стрибок домашнього насильства така колізія є цілком злободенною.

Тож у "Манка" було вкрай мало шансів на головні нагороди. Різного роду стилізації академіки бачать регулярно; а замилування класичним Голівудом – інтонація, гранично далека від сьогодення. Та все ж картині дали призи саме за візуальне рішення — оператору й художнику.

Отже, цьогорічний "Оскар" вийшов камерним і тривожним. Справжнє кіно чумного часу.