Олігархи — на вихід. Як нам врятувати наш футбол (ІНФОГРАФІКА)
У свій час Ісландія зіткнулася з соціальними проблемами, які сьогодні переживає Україна. У 1990-х молодь масово емігрувала в пошуках кращого життя. На острові падала народжуваність і зростала смертність, зросло вживання алкоголю і наркотиків. Тоді в Ісландії вирішили поставити на спорт. Причому зробили це на державному рівні. Гру мільйонів почали впроваджувати в шкільну програму. Також всіляко пропагувалися заняття футболом в секціях, у позаурочний час, велася навчальна робота та підготовка з тренерами, будувалася інфраструктура. Якщо на початку 2000-х в Ісландії, країні з непростим кліматом - налічувалося всього п'ять штучних полів і сім міні-футбольних залів, то на сьогоднішній день вже є 17 штучних полів, 130 міні-футбольних залів, сім манежів з штучним покриттям. У країні з населенням 325 тис. (дані перепису 2014 р.) є 600 тренерів з ліцензіями, 400 футболістів, 60 гравців, які грають за кордоном. Країна захворіла грою. Збірна Ісландії дійшла до чвертьфіналу Євро-2016. Якщо брати середню відвідуваність з вищого дивізіону, то вона навряд наблизиться до 1 тис. глядачів на одному матчі. Але в середньому кожен тур в Ісландії відвідують 1,7% жителів країни. Для прикладу: в Англії цей показник становить 0,42%, а в Німеччині - 0,48%, а в Україні - жалюгідні 0,01%. Будівництво інфраструктури обійшлося країні в $3 млрд.
Наша держава також може зробити ставку на масовий футбол, який в перспективі поліпшить ситуацію і допоможе вирішити проблеми дитячого алкоголізму, бандитизму, вбереже багато життя за рахунок залучення дітей, особливо з неблагополучних сімей, в гру з ранніх років. У них з'явиться мета. Але для цього потрібні закони і рішення на державному рівні, які допоможуть зробити футбол масовим.
У нас дуже часто кивають у бік реформи Григорія Суркіса в часи його правління в ФФУ - масові шкільні змагання "Шкіряний м'яч", в яких брали участь близько 600 тис. дітей. Нічого поганого в тій ініціативи не було, але це реформа з СРСР - там теж були всесоюзні дитячі змагання. Головна мета держави сьогодні - це підтримка саме дитячо-юнацького футболу на місцях разом з ФФУ. Остання має завод по виготовленню штучних полів і здатна забезпечувати ними як міста і селища, так і ДЮФШ та клуби. Є "План Маршалла" від ФФУ, згідно якого протягом п'яти наступних років варто збільшити кількість людей, залучених в футбол, на 40%. Для досягнення цієї мети планується будівництво 50 стадіонів і 2 тис. майданчиків по всій Україні, а також придбання 100 тис. футбольних м'ячів.
Професійний футбол - клубам
А ось де держави повинно бути мало, так це в професійному футболі. У нас же, навпаки, є приклади фінансування футболу місцевою владою, як це робили в СРСР або роблять до сих пір у багатьох клубах Росії. Івано-Франківська міськрада в минулому році виділила 1 млн грн на місцевий друголіговий "Тепловик-Прикарпаття". У Запоріжжі мер Буряк і зовсім незрозуміло навіщо збирається створити муніципальний клуб "Металург", який буде фінансуватися за рахунок місцевого бюджету. Хоча в місті вже є унікальний проект з такою ж назвою, де головними інвесторами є бізнесмени і уболівальники - команда грає в Другій лізі і від місцевої влади допомоги не отримує. Незважаючи на всі труднощі, включаючи і фінансові, а також перебування на дні Другої ліги, "Металург" нещодавно обзавівся спонсором - компанією, яка працює на страховому ринку України з 1992 року. Футбольним клубам "Тернопіль" і "Нива-В" (Вінниця) грошима допомагають облради.
Однак професійний футбол повинен бути бізнесом і розвиватися самостійно. Для професіоналів потрібен симбіоз місцевої влади з інвестором, який вкладає у футбол. Можна використовувати польську модель, коли місто будує інфраструктуру і здає її клубу в оренду, а той вже заробляє для себе, залучаючи глядачів, за якими йдуть спонсори та рекламодавці. Полтавська "Ворскла" не пропала б на сучасному стадіончику (здатного вмістити 10 тис. фанів) замість старої арени, на якій грає зараз. ФК "Полтава" у Першій лізі грає на стадіоні "Локомотив" без підігріву на 3700 місць. На матчі в нижчій лізі приходять в середньому 700 чол. - майже 19% від місткості стадіону. Показник "Ворскли" на старому стадіоні ім. Бутовського в УПЛ гірше - 12%.
Є ще один можливий варіант участі держави - передача муніципальних стадіонів у власність клубам з гарантіями останніх, що арена буде реконструйована. Клуб же буде розуміти, що, вкладаючи гроші в стадіон, він буде робити це для себе, а не для дяді з місцевої влади. Що місто отримує натомість? Дивлячись яких домовленостей вдасться досягти. Вони можуть включати будівництво клубом дитячих спортивних майданчиків в місті та багато іншого.
Стара школа і олігархи - на вихід
Не може футбол в країні, враженої корупцією, бути чистим. Але є кілька кроків, які можуть оздоровити. І тут мова не тільки про договірних матчах і матчах на контору, з якими буде боротися новий комітет етики на чолі з італійцем Франческо Бубликом. Справа також у тому, що наш футбол є продуктом політики. Звідси і політичні ігри, а також інформаційна війна, яку ми спостерігаємо вже який рік між "Динамо" і "Шахтарем".
Є у футболі і просто люди старої системи, які паразитують на ньому. Наприклад, Віталій Кварцяний, який очолює Волинську федерацію футболу та за сумісництвом є президентом і тренером "Волині" - клубу, з якого окуляри знімають за вказівкою ФІФА за борги - екс-гравцеві Саші Стевичу повинні 70 тисяч доларів. Команди, якій давали шанс до 17 травня закрити борги, щоб отримати ліцензію на участь в Прем'єр-лізі, залишитися в якій вона втратила за спортивним принципом. Але всі борги закрити було важко. Що "динозавр" Кварцяний і йому подібні можуть принести в наш футбол нового? А вони продовжують його "розвивати". Від таких людей український футбол повинен очиститися, бажано примусово, за допомогою люстрації. Згідно з принципами ФІФА і УЄФА, де фігурантів справ про хабарі усували від футболу, навіть президентів Блаттера і Платіні.
Зобов'язана померти олігархічна система та модель управління, яку сповідують "Шахтар", "Динамо", "Ворскла" пана Жеваго - практично всі клуби. Але є один момент - зміни можливі лише за участі держави. Лише тоді, коли Україна зробить ставку на середній клас і деолігархізації відбудеться де-факто, в футбол почне заходити здоровий бізнес. Нинішні бюджети команд Другої ліги стартують з 4 млн грн в рік, Першої - вже з 7 млн, а Прем'єр-ліги з - $2 млн. І зараз ці гроші не зароблені, а взяті з одного, рідше - кількох кишень. Коли закінчиться епоха Суркісів і Ахметова, нинішні "Динамо" і "Шахтар" впадуть на дно, переживуть кризу, але почнуть жити за коштами. Чи врятують їх віддані вболівальники, як польську "Віслу", або адекватні спонсори - дізнаємося трохи пізніше. Але точно зрозуміло, що всі повинні пройти шлях, який зараз проходить запорізький "Металург". Якщо коротко, футбол повинен обнулитися. Можливо, впасти до рівня аматорського першості, щоб почати жити по коштах, вчитися заробляти, працювати з уболівальниками.
Крім того, можна говорити про те, що нам потрібні кадри. Створений Інститут футболу покликаний підготувати тренерів і суддів нового зразка. Але ще потрібні менеджери, яких у нас не готують в вузаах. А від менеджерів залежить трансформація футболу в бізнес. Потрібно робити ставку на їх підготовку, залучати зарубіжних викладачів, відправляти перспективних студентів на стажування в європейські клуби, проводити курси. Говорити можна багато, але зараз умови змушують наш футбол точково еволюціонувати. Олігархи шукають способи економії. Хтось кидає клуб, як Коломойський "Дніпро", а хтось намагається заробити, як Димінський з "Карпатами". Деякі і зовсім залучають гроші уболівальників, як "Металург" або "Верес". Час розставить все на свої місця, але масовим футболом, без якого нічого не вийде, а також інфраструктурою, потрібно займатися інвесторам разом з державою, маючи спільну мету. А клуби просто зобов'язані зайнятися залученням уболівальників, що буде зробити набагато легше тоді, коли наш футбол стане масовим і їм по-справжньому захворіє країна. Як в Ісландії.
Також читайте: