Про прозу і святі. Коли нагороди кінофестивалю "Молодість" стануть престижніше золотих ведмедів

Найбільш авторитетною подією в світі вітчизняного кінематографа "Молодість" стала не відразу. У радянський час існував огляд студентських робіт кінофакультету Київського інституту (нині - Національного університету) імені Карпенка-Карого. Переможців заохочували масивними кришталевими вазами. Все було дуже по-домашньому.

В кінці 1980-х до керівництва фестивалем прийшла команда Андрія Халпахчі. Андрію Яковичу вдалося вивести "Молодість" на міжнародний рівень, перетворивши студентський конкурс у повноцінний фестиваль дебютів з кількома журі, грошовими призами, конкурсними програмами і належним висвітленням у пресі.

Парадоксально, що за роки Незалежності у нас так і не з'явився загальнонаціональний кінофорум, якій зміг би скласти "Молодості" гідну конкуренцію. Одеський МКФ (ОМКФ), при всій повазі до його організаторам, до такого статусу поки що не дотягує. Київський фестиваль, що починався досить помпезно, пройшов два рази і тихо закрився. Пошуковики на запит "кінофестивалі в Україні" видають півтора десятка найменувань, але найбільший вплив на кінопроцес досі надає "Молодість".

Втім, розмова не тільки про вплив. Адже фестивалі становлять, по суті, альтернативну форму прокату. Тільки у фестивальному залі глядачі можуть подивитися некомерційне, авторське кіно найрізноманітніших країн. І, звичайно, дебютні роботи і картини українських режисерів, - останні для нашого прокату все ще залишаються небажаними гостями.

Судячи з черг на покази тієї ж "Молодості" і ОМКФ, публіка хоче дивитися різного роду неординарне кіно. Тому Халпахчі успішно організовує та постфестивальные покази самих цікавих фільмів. До того ж, пальмова гілка кінофестивалю в Каннах, Золотий або Срібний ведмідь Берлінського кінофестивалю автоматично підвищують попит і на режисера, і на нагороджений фільм. Згадати хоча б "Плем'я" Слабошпицького, яка після тріумфу в Каннах стало міжнародним арт-хаузним хітом.

Тут, правда, вступає в гру й інший фактор: непрості стосунки між глядацькими очікуваннями і рішеннями журі. Мені самому не раз доводилося стримувати свій гнів, коментуючи підсумки того чи іншого конкурсу. Але, зрештою, мистецтво - не спортивне змагання. Є успіх призовий і є успіх журналістсько-критичний - відгуки преси, блогерів, коментарі відомих кінематографістів. Досить часто складається парадоксальна ситуація: про фільмі-призера практично ніхто нічого не говорить, а фестивальна сенсація успішно підкорює країну за країною, не маючи практично ніяких нагород. Так, як це зараз відбувається, наприклад, з трилером Пола Верхувена "Вона".

Нагороди "Молодості" поки що вирішального значення для прокатної долі картини не мають. Але пов'язано це, швидше, з загальною ситуацією в нашій кіноіндустрії. Головні фактор тут - зростання кількості і якості українських фільмів. Адже рівень уваги публіки, а значить, і прокатників, продюсерів, директорів кінотеатрів від нього залежить безпосередньо.

Зрештою, слово "фестиваль" перекладається як "свято". Нашому кіно до свята поки що далеко. Але процес іде.
Дмитро Десятерик, "День" - спеціально для "Ділової столиці"