Новий ейджизм. Навіщо "золотого мільярду" 24-річні діти
Експерти Сполученого Королівства в області дитячого здоров'я вважають, що межі підліткового віку слід розсунути. Згідно публікації журналу "Ланцет" реалії постіндустріального суспільства диктують нові вікові стандарти – діти починають дозрівати раніше. Однак, як це не парадоксально, експерти пропонують пересунути не тільки нижній поріг підліткового віку – до 10 років, але і верхній - до 24-х. При цьому вчені не приховують, що ідея затяжного дорослішання має не стільки фізіологічну, скільки соціальну підоснову.
Статеве дозрівання – визначає поріг входження дитини в підлітковий вік – за останні 150 років знизилася, перша менструація у дівчаток тепер відбувається в 12-13 років (дані по Великобританії). Однак фізіологічні акселерати зовсім не прагнуть "прискорюватися і соціально – вік вступу в шлюб у Британії перевалив за 30 у обох статей. Розтягується також час навчання. В даний час в Європі в середньому люди виходять з дитячого віку в 19 років. Експерти "Ланцета" вважають, що це рано.
При бажанні під це можна підвести фізіологічну базу. Тіло людини закінчує формуватися до 25 років. Мозок теж остаточно розвивається саме до цього віку - пік зрілості мозку припадає на 22-25 років, після чого він починає старіти. Та й зуби мудрості у деяких прорізаються тільки до цього віку. Загалом, як бачите, приводи для затягування дитинства знайти можна – було б бажання.
Як відомо, ні тимчасова відсутність зубів мудрості, ні "недорозвиненість" мозку, ні триваючий ріст кісток скелета досі не заважали молодим людям виходити в життя, знаходити в ній місце, приймати її виклики і брати на себе відповідальність за своє життя – і не тільки за свою. У той час як поширена в суспільствах добробуту практика затяжного дорослішання демонструє зворотний ефект: після певного віку люди не так вже й поспішають "виходити в життя". Вони – як улюбленець радянських жінок Женя Лукашин – можуть жити з мамою до сорока років і не переживати з цього приводу жодних незручностей. Їх зовсім не тягне "в життя" - їх і тут непогано годують.
Експерти "Ланцета" звернули увагу на цікавий випадок: наука реагує на суспільний запит, підводячи медичну базу під соціально-економічні інтереси держави і громадян. Соціальне дорослішання відбувається на Заході все пізніше – з цим не посперечаєшся. Так чому б, запитують експерти, не закріпити законодавчо нові стандарти дитинства? Нехай верхнім порогом 24 роки. А не 18, 19 або навіть 21. Ось і фізіологічні підстави є.
Економічна підоснова затягнутого дитинства на Заході очевидна - люди взагалі живуть довше і довше зберігають працездатність. У західних суспільств немає недоліку в робочих руках. Зате є брак робочих місцях, і якщо випустити масово на ринок праці 20-річних, на допомоги по безробіттю не напасешся.
Для батьків утримувати доросле дитя – це, звичайно, проблема. Але у соціально благополучних країнах, як правило, не така вже велика – в кінці кінців, можна розраховувати на допомогу. Якщо ще в середині минулого століття багато прагнули прилаштувати дітей до справи років з 16-ти, так і самі діти поспішали почати заробляти власні гроші якомога раніше, то в суспільствах загального добробуту нагальної необхідності в цьому немає. Навпаки, такий поспіх зовсім навіть ні до чого. "Старики" працюють до 65-70 років і поступатися місцем молодим не поспішають. Це, між іншим, теж соціально правильно. Легко зрозуміти і роботодавців, і уряд: роботодавця влаштовують досвідчені врівноважені працівники, а уряд влаштовують зайняті літні люди, не обтяжують бюджет. Поки люди працюють, вони набагато рідше страждають старечими недугами, ложащимися тяжким вантажем на соціальну сферу. Зате варто їм піти на пенсію, починаються проблеми зі здоров'ям – як фізичним, так і психічним. Так що нехай краще працюють.
Це, в свою чергу, означає, що молодих треба трохи притримати на старті. Але проблема в тому, що той, хто засиджується на старті, рідко показує хороші результати на фініші.
Корисно буває ознайомитися з біографіями людей, які зробили великі гроші. Можна було б говорити про будь-які досягнення, але давайте саме про гроші – їх простіше порахувати. Так ось, ці люди – з будь-яких соціальних верств не відбувалися, якими б благополучними або неблагополучними були їхні сім'ї досить рано починали свою трудову кар'єру. Хто-то в 10 років зробив першу інвестицію – 10 подарованих на день народження доларів. Хто-то в 11 продавав газети після школи і мив вечорами підлоги в сусідній лавці, а в 15 вклав чесно відкладену сотню в акції. Хто-то в 12 продав свою першу програму, виручивши за неї 500 доларів. Зійде торгівля лимонадом на пляжі і підробіток діджеєм на місцевій радіостанції. Головне — ніхто з тих, хто до 30 років заробив свій перший мільярд, не думав про себе як про дитину, якого всі повинні. Він жив дорослими категоріями і грав з дорослим правилами у дорослому світі. Так, ранні старти зовсім не гарантують блискучих досягнень на дистанції. Але навряд чи серед умовних чемпіонів знайдеться багато тих, хто заробив свої перші гроші після двадцяти.
Затягування дорослішання загрожує, втім, не тільки апатією та лузерством в майбутньому житті і кар'єрі. Це, так би мовити, особисті проблеми кожного. Але іноді це також стає проблемою суспільства – коли "онижедети" знаходять собі сумнівні пригоди, реалізуючи своє бажання діяти і жити повнокровним життям, приєднуючись до радикальних угруповань. Екстремісти (і просто покидьки всіх мастей прекрасно знають, на що ловити нудьгуючих хлопчиків і дівчаток – від виходу у світ мрій з допомогою психотропних засобів до приєднання до якої-небудь "революції", де ти нарешті зможеш показати, чого ти стоїш у цьому кровопролиття.
Тим не менш у короткій перспективі для благополучних країн "перетримка молодняка" – не найгірша стратегія. Підлітковий бунт, звичайно, являє собою деяку незручність для батьків і шкіл. Зате дає шматок хліба психологів і психотерапевтів. Ще років сто тому такого поняття, як "підлітковий бунт", не існувало. Були, втім, просто бунти, в яких найгарячішу роль відігравала саме молодь. Але нікому – приблизно до 1967 року – в голову не приходило називати ці бунти і революції молодіжними або тим більше підлітковими. Те, що провокує бунт у сучасного дорослого дитини, в ті часи канализировалось в боротьбу з реальними життєвими викликами. В тому числі політичними.
Зменшення кількості дітей та полегшення побуту батьків породжує тенденцію до гіперопіку. Яка наростає від покоління до покоління пропорційно затягування дитинства. Вже зараз ми говоримо про "інфантильному поколінні миллениалов", з його смішними і милими дивацтвами, породженими не тільки соцмережами та доступністю інформації, але в першу чергу гіперопікою. Як батьківської, так і суспільної. Притаманні цьому поколінню кліповість мислення і вростання в гаджети – зовнішня особливість, а зовсім не проблема, як чомусь вважають представники попередніх поколінь. Справжня проблема – небажання (і невміння) мати справу з проблемами реального життя і суперэгоцентризм, сформований надмірно щільним і надмірно довгої опікою з боку дорослих. Підлітки живуть і формуються в стерильному, безпечному світі, всередині якого їм все можна, а за межами якого їм все повинні. В цьому не було б великої біди, якщо б мова йшла про роки ніжного дитинства. Але така ситуація зберігається майже до 20 років – тих самих "головних" і "формують". А тепер її пропонують зберігати до 24-х.
Через роки можна буде робити висновки про те, чи стали люди від цього краще (розумніше, добріше, терпиміше, ефективніше і т. д.). Але вже зараз можна сказати дещо про світ, в який юні не хочуть або не можуть вийти з-за свого штучно нав'язаного, але при цьому досить затишного дитячого статусу. Світ втрачає нерв. Йому не вистачає юнацького максималізму і підліткової запалу. З одного боку, це зручно для "старих", які окупували право приймати рішення і діють у своїх інтересах. І це по-старечому мудро – світ втомився від потрясінь, світ крихкий і може не пережити.
Ми звикли думати про эйджизме однонаправленно – стверджуючи право "тих кому за..." не відчувати себе сміттям, викинутим на узбіччя життя. Але на тлі боротьби за право літніх людей ми поступово формуємо гетто для тих, "кому ще немає..." Добре, що світ бореться з эйджизмом, розтягуючи активний вік пропорційно збільшенню тривалості життя і досягнень охорони здоров'я. Але чи маємо ми право підрізати крила тим, хто молодий?
