Нові Моцарти. Чим займуться люди у світі роботів
На Всесвітньому економічному форумі у Давосі відбулася вже традиційна панельна дискусія, присвячена штучного інтелекту та перспектив роботизації. Провідні розробники постаралися розвіяти хоча б частину побоювань, що стосуються "розумних машин" і "роботів, які позбавлять людей роботи". Питання "коли машина стане розумніший людини?" залишився у минулому році. В цьому році "основне питання" зводився вже, радше, до того, "як з цим жити".
Розробники, звичайно, в більшості своїй запевняють, що "все під контролем". Джин Рометті, голова IBM, обіцяє, що, в крайньому випадку, у людини завжди залишається можливість "висмикнути шнур" (правда, як бути з акумуляторами, вона не уточнює). Крім того, ІІ навчається людиною, під його контролем і для його цілей. "Три принципу робототехніки", в загальному. Що ж стосується безробіття, яку може спровокувати роботизація виробництва, нас спробував заспокоїти засновник Googl Сергій Брін. По-перше, "це дещо перебільшено". По-друге, таке вже неодноразово траплялося в історії - і нічого, прорвалися (як "проривалися", втім, краще не згадувати), по-третє - і в-головних, на думку Бріна - люди, звільнившись від турбот про хліб насущний, зможуть, нарешті, зайнятися творчістю, проявити себе.
Звучали, звичайно, й інші голоси, висловлювали сумніви на рахунок "контролю" і ступеня керованості ІІ. Але висловлювали їх, переважно, представники тих компаній, які займаються проектами, пов'язаними з ІІ. Так що можна списати їх скепсис на ревнощі і конкуренцію.
Але якщо питання про те, як, чим і загрожує в принципі людині ІІ (і з якою саме стадії розвитку) - це все ще питання, то в соціальних наслідках - "вибух" ринку праці - сумніватися не доводиться. Тому чи не кожен виступав на користь чи навпаки з сумнівами щодо робототехніки, стосувалися цього питання. З одного боку, це виглядає почасти спекуляцією - зрозуміло, що мова йде про бізнес і, отже, в першу чергу про гроші. В такому контексті "соціально-гуманітарні наслідки" завжди відходять на третій-четвертий план. З іншого, потрібно заспокоїти публіку - і учасники ринку прекрасно це розуміють.
Дозвілля - тим більше, забезпечений досуг - серйозний виклик. Айтішники розуміють, що цей соціальний виклик - слабке місце в їх аргументації на користь розвитку робототехніки, і, як можуть, переконують нас у тому, що проблема вирішувана. Брін не говорить нічого оригінального, коли стверджує, що люди, "звільнившись від праці" і не переживаючи про хліб насущний, зможуть повніше проявити свої творчі здібності. Не Брін це вигадав - такий загальний глас. Але, боюся, здатність і, головне, готовність більшості "звільнених" до творчим поривам не варто перебільшувати. Приклад тому - добробуту суспільства, які, "звільнившись від праці" і отримавши при цьому гарантії фінансового забезпечення, аж ніяк не затоплені великими книгами або новаторськими освітніми програмами.
Немає жодних сумнівів у тому, що для творчого прориву потрібен забезпечений дозвілля. Принаймні, з епохи Стародавнього Риму це вважається цілком доведеним: досягнувши стадії добробуту цивілізація культурно "розкривається" і дає щедрий урожай в області наук, мистецтв і рівня побутової культури. Правда, у випадку з Давнім Римом цей період благоденства і культурного розквіту супроводжувався соціальної ерозією, яка, зрештою, закінчилася падінням Вічного Міста.
Катуллы з Горациями у вкрай малій кількості з'являються в громадських шарах, вимушених день безперервно гнути спину за хліб насущний. Але коли дозвілля стає масовим, перевага все одно не на стороні катуллов - а на стороні мас, нескінченно вимагають хліба і видовищ, а також тих аж ніяк не катуллов, які задовольняли масовий попит на видовища.
Сергій Брін про це не скаже, як і мені не хотілося б про це говорити, але людей, готових конвертувати свій вільний час і сили в творчість - я не кажу "в прориви", не всі народжуються моцартами - меншість. Це помітно в нинішніх товариства добробуту. Люди намагаються звернути свої переваги на свою користь. "Користю" для більшості - абсолютно в дусі Стародавнього Риму - виявляється можливість far niente. Людина розвивається тоді, коли перед ним стоять цілком певні і безсумнівні виклики. І його творчі пориви точно так само проявляються не тільки (і не стільки, можливо), коли "час", але тоді, коли є мотив або виклик. Потреба ж просто вбити час і зайняти чимось руки мотивом для творчості не є - цю потребу з лишком задовольнять соцмережі та індустрія розваг.
Щоб відповідати на виклики, потрібно залишатися в тонусі. Як показує ситуація в суспільствах благоденства, тонус - це перше, що вони втрачають. Чим легше, тим більше мляво відповідає суспільство на виклики, там більш приземлені цілі він перед собою ставить, тим менше у нього амбіцій. Будь - які- від політичних до творчих. У післявоєнний період, наприклад, на Заході думку про те, що людство має, просто зобов'язана йти в космос, була в мейнстрімі. Тепер, коли помер останній чоловік, ступавший на інше небесне тіло, космос викликає, переважно, здивування, що межує з роздратуванням. Навіщо витрачати на це гроші, якщо можна замість цього збільшити соціальні виплати? Відмова від "далеких прицілів" і зухвалих проектів виявляється прямим наслідком добробуту. Та що там зухвалі проекти - звільнившись від важкої праці, отримуючи зміст невідповідне витраченим силам і часу, люди не кинулися присвячувати себе чомусь, крім розваг.
На виховання людини, здатної жити творчо", потрібно працювати. Потрібно, наприклад, докорінно змінювати систему освіти і переглядати рекламу способу життя, диктує уявлення про "престиж" і "нормі". Можливо, зробивши це, нам вдалося б виховати покоління людей, здатних знаходити мотиви і виклики "на рівному місці". Але оскільки ми самі - продукт індустріальної культури - навряд чи хтось з нас має уявлення про те, як їх виховувати. А сама по собі природа людини змінюється повільно - значно повільніше, ніж розвиваються технології.
Тому технології роблять те єдине, що вони можуть - розвиваються за своїм законами і винаходять способи нейтралізувати людини.
"Творчість" - вірніше, все-таки, "креативність" - формулюється іноді досить лукаво. "Креативність", наприклад, чи не прямо ототожнюється з "самореалізацією". Ну, це ж здорово! Кожна людина являє собою абсолютно оригінальний проект, і в його самореалізації зацікавлена ціла популяція. Але виявляється, що "самореалізація" - це обман маркетингу, здатного "продати" навіть це, і тому рекламує ці ідеї. Мегапопулярний бестселер і кіно "Є. Молитися. Любити" не дасть збрехати. Книга, яка захопила ідеєю самореалізації мільйони жінок на планеті, дає, загалом, досить комерційне уявлення про те, як повинна виглядати ця самореалізація - в кіно це чудово проілюстровано крупним планом яскравого буклету туристичної фірми на прилавку книжкового магазину, в який заходить героїня на початку фільму. І далі ми справді йдемо по штампах": є - в Італії (найкраща кухня на землі!), молитися - в Індії (трьох разів не потрібно, щоб вгадати), любити - на Балі (а чим ще займатися на кращому курорті світу?).
Ще одне ілюстрацією може бути демографічна статистика у товариствах благоденства (крім США, мабуть). Вільний час і сил при всіх соціальних гарантій ніхто не поспішає вкладати в потомство. Чому знову виникає відчуття якогось глибинного обману - всі інші біологічні види в періоди благоденства посилено розмножуються. Але справа в тому, що вирощування потомства виявляється майже несумісне з "самореалізацією", яку нам підсовує маркетинг. Самореалізація в цьому проекті не має на увазі самовіддачі. Вже тому не треба плутати її з творчістю. Це тільки споживацтво, доведене до абсолюту.
Є, втім, варіанти "утилізації" надлишку часу і сил зовсім іншого роду. Не кожен здатний малювати або писати фанфіки. Не кожному до смаку фешенебельні курорти, щоб там "любити" і райська Італія, щоб там просто є. Для людей з кров'ю погустіше є ринок абсолютно особливого "дозвілля". Вас, я сподіваюся, не дивує, що вербувальники ИГИЛ та інших фанатиків успішно "пасуться" не тільки в безвихідних краях зразок Сомалі, але і в підлітково-молодіжному середовищі благополучних країн? Така собі альтернативна "самореалізація" для тих, хто не зумів сколотити свій гаражний бенд і "зайнятися творчістю".
Високі технології йдуть, переважно, второваною маркетингової доріжці - нарощують рівень споживання, збільшуючи розмір пирога". І заколисуючи споживача розповідями про те, як він зможе "жити креативно", стимулюючи при цьому його інфантильність. Розвиток технологій на ринку ширвжитку йде по шляху всеосяжної "турботи про споживача". ІЇ має стати черговим кроком від нинішньої tech-mom, яка записує вас до зубного лікаря і повідомляє в пральню, що потрібно заїхати за вашим брудною білизною, до Великої Технологічної Матері, яка буде піклуватися про кожному вашому кроці і чих. Що, з одного боку, непогано. Але якщо вже зараз горезвісна залежність людини від гаджета дуже помітна, то на наступному щаблі в залежності від ІЇ можуть виявитися базові потреби виживання людини. А в цій ситуації "висмикнути шнур" хоч і можна буде (технічно), та хто ж стане?
І, до речі, саморазвивающийся інтелект, хоч і "вихований" людиною, може в один прекрасний день подорослішати настільки, що людина йому набридне і йому захочеться свободи. І це буде правильно - інакше цей "штучний інтелект" зовсім ніякий не інтелект.
Але справа в тому, що всі ці міркування мало що значать. До питання про "культурне дозвілля" Бріну і Ко можна було зовсім не готуватися і говорити першу прийшла в голову дурниці про "заняття творчістю" замість "важкої праці". Передмову до цієї розмови - вся історія людства до того моменту, як він став на технологічний шлях розвитку. Зійти з нього вже не вийде. Більш того, по цьому шляху доводиться все швидше бігти, щоб залишатися на місці. Тут я готова беззастережно повірити Бріну: у людства немає іншого виходу і іншої перспективи, крім роботизації і штучного інтелекту. Але це зовсім не означає, що потрібно терміново вчитися малювати і шкодувати про відсутність слуху і голосу. Епоха "технологічної сингулярності" буде зовсім не схожа на Аркадію, в якій пастухи з пастушками будуть проводити дозвілля в піснях, танцях і інше "творчості". Буде важко. Але це, можливо, на краще.
