Нове життя під час війни. Як українські жінки працюють на заводах у Румунії

Частина з них вже повернулася додому, а інші або десь осіли, або досі шукають хорошого місця.

Одним із варіантів, яке активно обговорюється у "біженських чатах", є Румунія. Адже туди зараз найпростіше виїхати і там досі є програми підтримки біженців.

"Румунія бере українців з будь-якими документами, – розповідає Поліна Мокляк, яка працює координаторкою в міжнародній міграційній платформі EWL Partners. – Зрозуміло, що прикордонники дивляться на області, з яких виїжджають. Якщо люди тікають з Харкова чи Донеччини, то не вимагають додаткових документів.

Загалом, якщо у людини є внутрішній український паспорт, навіть не закордонний, то вона вже може їхати в Румунію. Діти перетинають кордон з одним із батьків без дозволу іншого. Без проблем їдуть родини з домашніми тваринами".

У Румунії можна на три місяці оформити фінансову допомогу від міжнародних організацій: 200 євро на дорослого та 300 євро на дитину. Цих коштів має вистачити, щоб задовольнити перші базові потреби.

Ця країна також надає безкоштовне проживання у готелях, отримання гуманітарної допомоги, доступ до освіти для дітей та студентів, медичну та соціальну допомогу, безкоштовний проїзд у громадському транспорті.

Поселення Румунія пропонує за програмою, яка називається "50 на 20": 50 лей отримує власник квартири за проживання за добу, а по 20 лей – кожен член родини з України на харчування в день.

"В інших європейських країнах важко отримати захист, якщо ти вже маєш захист якоїсь країни. Тобто не вітається пошук кращого – якщо кудись приїхав, отримав захист, то сиди там на тих умовах… А Румунія бере як з України, так і зі всіма прихистками – Польщі, Чехії, Німеччини тощо", – уточнює Поліна.

Але, і це чи не найважливіше, ця країна дає можливість працевлаштування. На найпростішу роботу тут можна влаштуватись навіть без знання мови та документів про освіту.

"Нічого не треба. Внутрішнього українського паспорта вистачає, щоб влаштуватись на завод, – зазначає Поліна Мокляк. – Але, на відміну від заводу, де всьому навчають є і такі вакансії, які потребують досвіду роботи та профільної освіти. Кандидати подають резюме та проходять співбесіду. Наприклад, на вакансії помічника кухаря, кондитера, технолога сироваріння".

Ми поспілкувалися із трьома українськими жінками, які працюють на підприємствах автомобільного заводу в Румунії. Заводи розміщені у п’яти містах: Бистриця (найбільший), Пітешт, Арад, Маргіта та Беюш.

Жінки розповіли, ким були до повномасштабної війни, ким працюють зараз у Румунії, у яких умовах живуть та скільки отримують.

Яка вона робота — за кордоном

Надія працює на заводі оператором машини з нарізання кабелю. "Мені робота цікава і фізично неважка, – зізнається жінка. – Тут практично всі завдання виконуються на комп’ютері. Людям, які старші 50 років, буває важко працювати з технікою, а мені – не було.

Я сама почала працювати вже через три тижні роботи, хоча є такі, що стають самостійними за три-чотири місяці. Великий об’єм нової інформації, комп’ютерні програми нові. Але якщо людина хоче – вона навчиться".

До пандемії COVID-19 Надія була приватним підприємцем та проживала на Київщині. Вона мала два магазини та продавала жіночий і дитячий одяг. У карантин магазини закрила і зайнялася інтернет-заробітками – працювала в мережевих компаніях та просувала різні продукти. "Але з відключеннями світла в Україні стало неможливо працювати навіть і в мережі", – зітхає жінка.

Про вакансію на заводі в Румунії Надія дізналася із відео агентства в Тіктоку. "Я з ними зв’язалася, – розповідає вона. – Але вони не змогли узгодити мені чотирьох дітей при моєму працевлаштуванні на заводі та пропонували двох дітей записати на якусь іншу людину. Я звичайно ж відмовилась". Цю саму вакансію згодом жінка знайшла в іншому агентстві на вигідніших умовах, тож радить не хапатись за першу можливість та шукати хорошого рекрутера.

Зараз родина живе у готелі, який оплачує завод. Але при першій же можливості Надія планує, за програмою "50 на 20", із сільської місцевості, де їх наразі поселили, переїхати в місто та влаштувати дітей у хорошу школу. Тут держава це її бажання готова задовольнити. "Це не так для навчання, як для соціалізації. Дітям цікаво, вони хочуть йти в школу. Тому будемо пробувати", – уточнює мама.

Тетяна з Харкова на заводі працює пакувальницею. "Є готовий електропровід, ми його скручуємо, як показали, кладемо в пакет і пакуємо в ящик", – пояснює вона.

У Румунію жінка приїхала сама, діти дорослі. За кордоном Тетяна працює не вперше – вже мала досвід сезонної роботи у Польщі та Нідерландах. Каже, що тут умови кращі, бо Румунія максимально задовольняє базові потреби в житлі та харчуванні.

"Я проживаю в готелі, номер хороший. Все чисто, тепло, зручно. Нас безкоштовно возить автобус на роботу і назад. Годують три рази в день перший місяць, з другого 2 рази на день. Ще завод дає картку продуктову до зарплатної. Це коли, окрім безкоштовного харчування, захочеться винограду, грушу чи яблуко, – перераховує жінка. – Ставлення як до людини, а не як до робочої одиниці. Отака різниця".

Олена з Чернівців працює на конвеєрі. Розповідає, що не важко, хоча зміна 8 години і весь цей час потрібно стояти. Раніше за кордоном не працювала. "Я не біженка, приїхала суто на роботу, – каже про себе вона. – Я б нікуди і не виїжджала. Завжди була проти заробітчан, казала: "Українську економіку підіймайте". А тут і мені довелося, бо вже за 50 і в нашому місті стало важко влаштуватись – переселених багато. Маю з дитиною якось виживати, тож я взяла тринадцятирічну доньку і поїхала".

Приїхали у Румунію мама і донька в грудні 2022 року. Проживають у готелі за кошт заводу. Дівчина вже ходить до школи, вивчила алфавіт самостійно. "Пише собі особисті переклади зі словником і так по трохи вивчає румунську", – пишається Олена.

Скільки можна заробити

Зі старту на заводі українка може отримувати 350 євро чистими на руки.

Олена розповідає, що її перша зарплатня була 13700 у гривнях. "Чим більше ти тут працюєш місяців чи років, тим більша в тебе зарплата, – каже вона і додає: Але тут і життя дорожче, ніж у нас. Суп в робочій їдальні 9 лей, це наших майже 80 грн".

"Це лише на перший погляд не дуже приваблива маленька зарплата, – каже Поліна Мокляк. – У Польщі людина сама харчується, а в Румунії проживання і харчування безкоштовне. Відмічу, що проживання не в робочих хостелах, а в звичайних готелях, з прибиранням в номерах. Триразове харчування дітей працівниць теж абсолютно безкоштовне.

І ще є доплата – всі працівники, починаючи з другого місяця отримують 90-100 євро додатково – так звану компенсацію за третє харчування. Тобто якщо доплюсувати все це до зарплати, то виходить дуже непогано".

Додаткові години на заводі оплачуються за подвійним тарифом 200%. Тобто з понеділка до п’ятниці один тариф, в суботу – оплата за подвійним тарифом. Це ще плюс 100 євро. Разом можна отримати до 600 євро.

Тетяна, яка працювала в Польщі та Нідерландах, має з чим порівнювати і каже, що їй Румунія подобається і нагадує Україну. "Рівень життя тут майже такий, як у нас. Оплата праці, звичайно, менша. Але це компенсується тим, що прати непотрібно, мити посуд непотрібно, готувати їсти непотрібно. Аж до того, що туалетний папір купувати непотрібно.

Я так достеменно ще не рахувала, скільки тут можна заробити, але явно, якщо більше працювати, то більше можна заробити, – розмірковує жінка і додає:

Мені подобається, що тут більше дивляться на людину і на якість зробленої роботи. Немає такого – це от моя робота, а це – твоя, як у Польщі. Не треба швидко кудись гнати. Тут всі допомагають, усміхаються, підбадьорюють "Все буде добре, у вас все вийде".

Автор — Тетяна Муратова