Нема слів! Пісні, які навіть без лірики стали суперхітами

Інструментальні композиції (без вокальних партій і, відповідно, тексту) записували багато груп, включаючи найвідоміших – від "Бітлз" і "Ролінг Стоунз" до "Лед Зеппелін", "Пінк Флойд" та "Куїн". Іноді виходили справжні шедеври — як, наприклад, у групи "The Beach Boys" з їхньою "Let's Go Away for Awhile" і "Pet Sounds", або у Френка Заппи, який записав чудову "Peaches En Regalia", хоча навіть вони ставали хітами. Але дуету "Santo & Johnny" з Нью-Йорка це вдалося — більше того, класичний запис "Sleep Walk" далекого 1959-го не виявився забутою масовою аудиторією. "Прогулянку уві сні" досі можна почути в саундтреках касових фільмів, трек давно має попит у кіномитців, досить згадати культових "Дванадцять мавп" Террі Гілліама або "Ангелів Чарлі".

Як і багато видатних музичних фрагментів, "Sleep Walk" була складена без будь-яких зусиль і практично випадково. Брати Санто та Джонні Фаріна, які й були учасниками дуету "Santo & Johnny", одного разу не могли заснути після чергового концерту в одному з клубів Брукліна. О другій годині ночі Санто та Джонні залишили марні спроби забути сном, вирішивши натомість знову взяти до рук інструменти. Санто, старший брат, грав, до речі, на незвичайній для попмузики педальній слайд-гітарі – її струни розташовані горизонтально та для вилучення звуків використовується слайд. Джонні й собі підігравав братові на звичнішій ритм-гітарі.

Дуже скоро за допомогою свого слайда Санто тієї місячної ночі явив братові по-справжньому чарівну мелодію — здатну загіпнозувати та відправити на прогулянки під зоряним небом будь-кого, навіть того, хто не страждав на сновидство. Санто і Джонні відразу записали демоверсію "Sleep Walk" на магнітофон. На шум прибігла збуджена дружина Санто, Енн – брати пообіцяли додати її ім'я в автори, коли їхня перша платівка нарешті з'явиться на світ. Але Джонні довелося ще півтора року ходити музичними видавництвами з демозаписом і переконувати видавців, що "Sleep Walk" — це майбутній хіт, який озолотить усіх. Нарешті Фаріна-молодший (Санто був надто гордий для таких справ) переконав Еда Бартона з "Трініті м'юзик" — і той допоміг братам укласти контракт із лейблом "Canadian-American Records".

Санто та Джонні записали остаточний варіант "Sleep Walk" влітку 1959-го в студії на Манхеттені — на ударних зіграв дядько братів, Майк Ді. Наприкінці вересня "Прогулянка уві сні" очолила американський хіт-парад, і хоча наступний сингл дуету, черговий інструментальний трек під назвою "Tear Drop" теж став хітом, більше особливими успіхами "Santo & Johnny" похвалитися не могли. Брати, проте продовжували записуватися (наприклад, 1964-го Санто і Джонні, за гарячими слідами американської бітломанії, записали альбом інструментальних версій хітів "Бітлз") і виступати до середини сімдесятих. У 1976-му Санто та Джонні перестали давати концерти разом – Санто, майстер слайд-гітари та головний конструктор звуку дуету, взагалі пішов із музичного бізнесу, але Джонні (якому зараз 83 роки) продовжує виступати досі.

The Shadows, "Apache"

"The Shadows" були акомпануючою групою Кліффа Річарда — першої англійської рок-н-рольної зірки, що панувала в хіт-параді Сполученого королівства кінця п'ятдесятих і початку шістдесятих, до настання епохи "Бітлз". Але "Шедоуз" були ще й самостійним ансамблем, відомим відмінним гітаристом Хенком Марвіном, і вони випускали успішні інструментальні платівки — ну а найгучнішим хітом групи був героїчний і романтичний трек під назвою "Apache".

Автором музики насправді була людина з боку – композитор та співак Джеррі Лордан написав мелодію, надихнувшись вестерном "Апачі" (з Бертом Ланкастером у ролі хороброго індіанця Массаї). Спочатку Лордан хотів, щоб композицію записав гітарист Берт Уідон – той самий, який прославився не лише як музикант, а й як автор підручника-самовчителя для гітаристів. Той легендарний підручник вийшов друком 1957-го – і в нього заглядали тисячі британських гітаристів-самоучок, серед яких були і Пол Маккартні, і Джордж Харрісон, і Ерік Клептон. Уідон записав свою версію "Апачі" — але Лордан не був у захваті від результату. На його думку, Уідон грав надто вже вишукано – а тема вимагала деякого грубого натиску і відчуття небезпеки, що насувається.

У підсумку Лордан зіграв цю мелодію Хенку Марвіну та решті "Шедоз", під час спільного туру. Гурту сподобалася тема, і музиканти відразу взялися за запис "Apache", в лондонській студії "EMI" на Еббі-роуд — влітку 1960-го року. Хенк Марвін активно використовував звуковий ефект відлуння та важіль тремоло на своїй гітарі – у Штатах схожими експериментами займався гітарист Лінк Рей. Брюс Уелч, гітара номер два в групі, зіграв на акустиці, ну а Кліфф Річард, який цього разу не мав вокальної партії, взявся за екзотичний інструмент – китайський барабан тангу, що загрозливо звучить на початку і в кінці треку.

Сингл "Апачі" посів перше місце у британському хіт-параді наприкінці серпня 1960-го. У ті дні юні "Бітлз" досить зневажливо відгукувалися про "Шедоуз", вважаючи їхню музику та виконання надто схематичними та передбачуваними. Однак, наступного року, на клубних гастролях у Гамбурзі, Джон Леннон і Джордж Харрісон склали свою інструментальну композицію цілком у дусі "The Shadows" — називалася вона "Сry for a Shadow".

Fleetwood Mac, "Albatross"

Гурт "Fleetwood Mac" був утворений влітку 1967-го в Лондоні – після того, як один із найкращих гітаристів свого покоління, Пітер Грін, залишив блюзовий колектив "Bluesbreakers" Джона Мейолла. "Флітвуд Мек" (Пітер Грін, Джеремі Спенсер, Джон Макві та Мік Флітвуд) теж спочатку були блюзовими пуристами, відданими адептами жанру – про що свідчив їхній дебютний альбом 1968 року. Але дуже скоро Грін, лідер і один з двох композиторів групи (гітарист Джеремі Спенсер теж писав пісні) стало тісно в структурованих блюзових рамках. Таке вже траплялося з Пітером — ще за часів гри у Джона Мейолла, коли він написав чарівну інструментальну композицію "The Super-Natural", що стала окрасою платівки "A Hard Road".

Восени 1968 року Пітер Грін знову дав вихід своєму потягові до експериментів, склавши ще один магічний інструментальний номер, композицію "Albatross". У Гріна було кілька джерел натхнення – та сама "Sleep Walk" від "Santo & Johnny", інструменталка Чака Беррі "Deep Feeling" з його дебютного альбому 1957-го року "After School Session", а також поема "Сказання про старий мореплавець" класика англійської літератури Семюела Колріджа, що вподобала гітариста в дитинстві.

Під час запису треку в Лондоні в жовтні 1968-го експериментував зі звуком не лише Грін, який намагався видобути зі свого "Фендера" м'які, обгортальні хвилі саунду. Ударник Мік Флітвуд грав, використовуючи молотки для литавр – у результаті барабани та тарілки його установки звучали приглушено, але потужно, нагадуючи віддалений шум прибою. Але "Альбатрос" не просто переносив слухача на морський берег — за допомогою цієї музики, гіпнотичних чотирьох акордів Пітера Гріна з сильною реверберацією, будь-який меломан міг без особливих зусиль опинитися будь-де, в будь-якому затишному місці власної уяви чи пам'яті. Слова тут були б зайвими.

Інструментальний сингл, який наочно демонстрував силу та магію музики, посів перше місце в британському хіт-параді – і надихав навіть "Бітлз" улітку наступного року, коли гурт записував трек "Sun King" для платівки "Abbey Road". Достатньо послухати гітарну партію Джорджа Харрісона у вступі до пісні, щоб переконатися у впливі "Fleetwood Mac" на бітлів.

Vangelis, "Chariots of Fire"

1980-го року британський режисер Х'ю Хадсон звернувся з проханням до Вангеліса, грецького композитора та піонера електронної музики, з проханням написати саундтрек для його нового фільму – спортивної драми "Вогняні колісниці". Хадсон став великим шанувальником музиканта після того, як почув його недавні альбоми "Opera Sauvage" та "China" — режисерові хотілося для своєї картини такою ж монументальною, пафосною і водночас не вульгарною музикою. Дія фільму відбувалася у двадцятих роках – але Вангеліс не став змінювати свою манеру, і продовжував використовувати синтезатори, зокрема аналоговий "Yamaha".

Вангеліс не хотів братися до роботи доти, доки фільм не буде закінчено – і засів за написання музики лише після того, як подивився "Вогняні колісниці" тричі. Під час запису у власній лондонській "Nemo studios" музикант сам зіграв на всіх інструментах – не лише на синтезаторах, а й на піаніно, ударних та перкусії. Результат перевершив усі очікування — музика, хоч і написана на початку вісімдесятих років і ввібрала в себе всі сучасні впливи, дивовижним чином точно передавала атмосферу картини, що розповідає про двадцятих. Щобільше, Вангеліс написав і зіграв одні з найбільш пам'ятних мотивів у своїй кар'єрі — велика тема навіть була видана на сингл. У травні 1982-го року трихвилинний сингл "Chariots of Fire" посів перше місце в американському хіт-параді — на превеликий подив автора.

Успіх, щоправда, був дещо затьмарений тим, що Вангеліса звинуватили у плагіаті – нібито мелодія "Вогняних колісниць" була "вкрадена" у грецького композитора Ставроса Логарідіса. Проте Вангеліс успішно довів у суді безпідставність звинувачень – для цього йому довелося принести свої синтезатори і продемонструвати те, як він складає музику. Сама картина тим часом отримала "Оскар", але музика Вангеліса з "Вогненних колісниць", особливо та сама заголовна тема, живе своїм власним життям і досі залишається однією з найвідоміших тем, написаних за допомогою синтезатора.