Немає "Дощу"! Микропобеда на тлі тотальної "зради"

Телеканал "Дощ", єдиний з російських каналів, який ще рік тому радив дивитися Петро Порошенко, став 77 забороненим Нацрадою з теле - і радіомовлення.

Навряд чи це рішення можна назвати самим далекоглядним кроком Нацради, а за раціональності воно може посперечатися з забороною серіалу "Майстер і Маргарита", начебто, нічого антиукраїнського не пропагує.

З іншого боку, рішення є законним. Формально причин дві: порушення українського законодавства (демонстрації карти Криму як частини РФ, трансляція візиту Володимира Путіна в Крим, неузгодженість поїздок журналістів телеканалу на окуповану територію) і трансляція комерційної реклами.

Останнє також суперечить закону, запевняє член Нацради з теле - і радіомовлення Сергій Костинський: "Під час моніторингу 1-5 серпня 2016 зафіксовано розміщення комерційної реклами, що є порушенням вимог частини дев'ятої статті 13 Закону України "Про рекламу". Про це порушенні ми попереджали "Дощ". Надали можливість виправити проблему".

На "Дощ" запевняють, що спеціально для України зробили адаптовану версію телеканалу без реклами. У Нацраді кажуть, що в очі її не бачили. А транслювати рекламу "Дощ" зміг би тільки в тому випадку, якби РФ ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. Також серед причин заборони вказана "популяризація правоохоронних органів держави-агресора" у фільмах за участю акторів комедійного театру "Квартет І" - "Про що ще говорять чоловіки" і "Швидше, ніж кролики", показаних телеканалом перед Новим Роком". Саме на цей факт зробив наголос сам "Дощ", повідомляючи про рішення українських чиновників.

Заборона, хоча і має під собою законні підстави, викликає питання - адже "Дощ" користується славою одного з небагатьох критичних до російської влади телеканалів. Карти та висловлювання спікерів на телеканалі з приводу територіальної приналежності Криму - причина вагома, але нелогічно було б очікувати від працюючого в РФ телеканалу іншої позиції. Як мінімум, це суперечило б законодавству Російської Федерації і загрожувало б "Дощу" втратою ліцензії та кримінальним покаранням.

Поки телеканал працює - українські провайдери відключать "Дощ" через місяць. Зараз в Україні його транслюють близько 90 провайдерів. Великими втратами самому телеканалу це навряд чи загрожує - "Дощ" навряд чи можна назвати самим популярним ЗМІ в Україні. Та й дивиться його постійно, в основному, специфічна аудиторія - працівники ЗМІ, блогери, політики, яким важливо знати, що відбувається в РФ, але яких нудить від "радіоактивного попелу" Дмитра Кисельова. Мало того, у телеканалу "Дощ" є сайт, а побачити найцікавіші тези з передач можна в інтернеті.

Заборона "Дощу" викликав неоднозначну реакцію українських блогерів та журналістів. Частина їх виступила за рішення Нацради - думки зводяться до "закон є закон" і "ніщо російське нам не потрібно".

Інші вважають рішення Нацради помилкою. "Проблема українського мислення - це надмірна зацикленість на собі. Не можна створити свій затишний світ, закрившись від усіх і, зокрема, від зручного, але все ж сусіда", - пише журналістка Юліана Скібіцька. "Усілякими заборонами найпростіше демонструвати бурхливу діяльність держорганів, ну і стимулювати ринок супутникових антен", - зазначає координатор проектів Fredom House Зорян Кісь. "Якщо враховувати рівень розуміння російської політики і російських реалій в українському експертному співтоваристві, і рівень професіоналізму більшості українських медіа по частині російського питання, то це подвійно "геніальне" стратегічне рішення",- зазначає блогер Роман Попков.

Останні дії Нацради в цьому питанні швидше нагадують забивання цвяхів мікроскопом. Ми заборонили 77 телеканалів, близько 500 фільмів і серіалів, вишукуючи в них ознаки пропаганди війни і чого-то ще не завжди логічного, але обов'язково "ворожого". Однак, копаючись в російському теле - і кинопродукте, український регулятор не бачить того, що відбувається в українському інформаційному полі. У двадцятці найпопулярніших шоу на телеканалі "Інтер" за минулий рік, приміром, виявилося відразу три скандальних концерту - новорічний, до дня Перемоги та Дня Незалежності, де були присутні зірки російської естради, так чи інакше заявили про свою підтримку політики РФ щодо Криму. На палаці "Україна" із завидною регулярністю з'являються афіші з анонсами виступів російських зірок. Не менш примітна і поїздка цілого сонму наших артистів в Сочі на фестиваль, організований Григорієм Лепсом.

Питання викликають і заяви на захист РФ, що звучать в ефірах інших українських телеканалів. "Наш Нацрада нагадав мені Комісію з моралі. Методи ті ж. Коли "канал 112" запрошує екс-регіоналку Олену Бондаренко в ефір і вона вільно розповідає, що на Донбасі - громадянська війна, заперечуючи участь Росії в конфлікті, це гуд. Жодних претензій від Нацради до телеканалу немає. А тут - є. Ну так, об'єктивна і послідовна позиція. Я мовчу вже про "Інтер" або NewsOne", - зазначає журналіст Михайло Глуховський.

Україна послідовно програє Росії в інформаційній війні, ніяково копіюючи методи "старшого брата", але недотягуючи до результату. Причина тут - і більш сильною школі журналістики у них, і в тому, що тоталітарна держава має величезний досвід в пропаганді. Не варто забувати і про невідповідних фінансових можливостях. Один з найяскравіших прикладів - штампування російським кінематографом фільмів і серіалів про війну і любові до батьківщини. Патріотичне кіно, пропаганда на ТБ, гуртки і зборів, православні уроки і вся ця удавана маячнею дребедень - працює.

І все ж в рамках нерівного інформаційного протистояння членам Нацради замість перегляду тонн російської продукції варто було б звернути увагу на власні ЗМІ та якість українського кіно або музичного продукту. Між тим в Україні досі по суті немає фільмів, в яких оспівувалися б подвиги українських військових на фронті. Картини такого плану в переважній числі - документалки.

Ще одна ідея, яка може спрацювати, - створення ЗМІ, розрахованих на східно-українську і кримську аудиторію, але з критичною до Росії позицією. Якщо РФ може використовувати методи ведення інформвійни на нашій території, через наше ТБ і ЗМІ, і Україна могла б хоча б спробувати доносити потрібну інформацію до своїх же громадян за лінією розмежування. Між тим наші доблесні информвойска поки, схоже, не розуміють, що відключення російських каналів зовсім не вирішує проблеми глобально. У підсумку нам залишаються цвяхи і мікроскоп.