Непомічена діаспора. Чому Україна може програти дипломатичну битву за кримських татар
Мільйонна кримськотатарська діаспора по всьому світу підтримує Україну, збирає гуманітарну допомогу та просуває наші інтереси. Це важливий ресурс для України, який здебільшого лишається непоміченим українською владою
Заява Подоляка про Крим і відсутність стратегії
Цього тижня український інфопростір сколихнула заява радника керівника Офісу президента Михайла Подоляка, який припускає, що Крим після деокупації може втратити свій автономний статус. Він також додав, що існування автономної республіки в унітарній державі слугуватиме середовищем сепаратизму. Дискусія стосовно статусу Криму — важлива, але заява Подоляка виглядає більше не як спроба запустити ефективний процес обговорення, а як ще один крок у хаотичній політиці України щодо кримських татар. Розуміння того, що нам потрібна централізована кримськотатарська політика зʼявилась після анексії Криму Російською Федерацією. Наприклад, посаду Уповноваженого президента у справах кримськотатарського народу ввели лише у 2014-му році. А ухвалення закону "Про корінні народи України" відбулось у липні 2021-го. Однак попри чисельність та активну позицію діаспори за межами Криму, український уряд нічого не згадує про кримських татар за кордоном у рішенні "Про Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя" від 11 березня 2021 року.
Унікальність історії кримських татар в тому, що їхня спільнота більшість часу формувалась у депортації та за межами Криму. Більше 5 мільйонів кримських татар перебувають закордоном, створивши маленькі версії Криму в Туреччині, Румунії, Болгарії та інших країнах Європи. Це більше, ніж корінне населення в Криму на сьогоднішній день, чия приблизна кількість становить 240 000 осіб. Тому з початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022-го року, діаспора кримських татар є важливою силою, на яку може опиратися влада України та використовувати її в просуванні українських інтересів. Більшість осередків кримських татар виступила з підтримкою територіальної цілісності України та почала лобіювати її інтереси на міжнародній арені. Можна сказати, що зараз Україна намагається налагодити зв’язки з кримськотатарською діаспорою в Туреччині, хоча менші осередки кримських татар залишаються поза увагою українського МЗС. Прикладом цього є діаспора кримських татар, яка виникла по той бік океану – в Канаді.
Як кримські татари змусили Канаду визнати геноцид
Для українського контексту Канада особлива тим, що вона є третьою країною за кількістю етнічних українців і важливою союзницею України ще від моменту проголошення незалежності. Водночас поза увагою дослідників та політиків досі перебуває кримськотатарська діаспора в Канаді, її діяльність та взаємодія з українськими діаспорними осередками. Основна хвиля кримських татар прибула до Канади після розпаду Радянського Союзу. Здебільшого це були люди, які шукали роботу або прагнули здобути якісну освіту, після чого осідали в Канаді. Як зазначає Рустем Ірсай, один з найвідоміших кримськотатарських активістів в Торонто, більшість кримських татар почала приїжджати в Канаду та США у 1990-х з Румунії. На сьогодні їх кількість в Канаді становить близько п’яти тисяч осіб з найбільшою концентрацією в провінції Онтаріо. Лютий 2014 року став своєрідним рубіконом для кримськотатарської спільноти, коли їх фокус зі збереження культури та традицій перемістився на активну політичну діяльність та мобілізацію у відповідь на анексію Криму. Саме в цьому році кримськотатарська діаспора заснувала організацію "Канадська асоціація кримських татар" зі штаб-квартирою в Торонто.
У 2015 році Верховна Рада України прийняла постанову про щодо визнання депортації кримських татар актом геноциду і закликала парламенти інших країн затвердити подібні закони. Здавалося б, Канада, з її мільйонною українською діаспорою, мала стати першою країною, яка б визнала геноцидом той злочин, який радянська влада вчинила проти кримських татар. Однак попри впевненість українських політиків, канадський уряд у 2016 році відхилив законопроєкт С-306: "Про встановлення Дня пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу ("Sürgünlik") та визнання масової депортації кримських татар у 1944 році актом геноциду". Після 7 років активної адвокації, кримськотатарська діаспора домоглась того, щоб у 2022 році канадський уряд одноголосно ухвалив резолюцію і визнав злочин радянської влади проти кримських татар – геноцидом.
Це неймовірний результат для 5 тисяч кримських татар що проживає у Канаді. Не секрет, що діаспори відіграють важливу роль у підтримці України тою чи іншою країною. У США українська діаспора в Чикаго, по суті, виконує роль головного лобіста в постачанні зброї Україні. Те ж саме і в Канаді. Але Україна в Канаді має два адвокати й окрім української, є і кримськотатарська діаспора, яка ефективна, організована та готова допомагати.
Імпульсивність замість раціональності
Кримськотатарська діаспора безперечно впливає на імідж України закордоном та ставлення світу щодо анексії. Це має зацікавити український уряд як у співпраці з ними та їх організаціями, так і в їх баченні майбутнього Криму. До того ж як зазначив Президент України Володимир Зеленський на зустрічі з кримськими татарами в Туреччині: "Ми хочемо збудувати таку країну, до якої наші люди з радістю повертатимуться із закордонних заробітків та пошуків кращого життя. І я хотів би, щоб ви (кримські татари) активно долучилися до творення цієї нової України – нам потрібна ваша допомога".
Але найголовніше питання, яке потрібно поставити нашій державі: кримські татари для нас — ми чи вони? Відповідь на це питання стане тією стратегією, дорожньою картою та планом за яким ми зможемо будувати спільне майбутнє. Якщо кримські татари — частина нас, то Україна має свою величезну кримськотатарську діаспору, на яку можна опиратись, з якою можна співпрацювати і яка може стати найкращим адвокатом українських інтересів не лише в Канаді, але і в Туреччині, США та інших країнах. Наразі ж у нас є лише імпульсивні заяви українських політиків, відсутність чіткої стратегії та хаотичні обговорення адміністративного поділу Криму. Відповідь на кримськотатарське питання має формуватися не з імперської позиції "старшого" і "молодшого" брата, а у формі діалогу двох зацікавлених сторін. Звісно, якщо влада не хоче програти битву за кримських татар.
