• USD 41.3
  • EUR 43
  • GBP 51.7
Спецпроєкти

Не з ким розмовляти. Чому Болтон порадив Трампу не давати Україні грошей на зброю

Якою мірою можна взагалі говорити про збіг інтересів і цілей Вашингтона і Києва?
Фото: Getty Images
Фото: Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Президент США Дональд Трамп прийняв рішення провести ревізію чергового траншу програми "Ініціатива сприяння безпеки в Україні" розміром в $250 млн. Перевіряючі повинні переконатися, що використання коштів в рамках цієї програми, як тих, які США виділяли Україні раніше, так і тих, які вони мають намір виділити надалі, відповідає американським інтересам. Ідею Трампа підтримали міністр оборони Марк Еспер і радник з національної безпеки Джон Болтон. Про це повідомило Politico з посиланням на неназване джерело в президентській адміністрації.

Ця ревізія ставить під сумнів і пункт про допомогу Україні, закладений в проект закону "Про асигнування на потреби Міністерства оборони на 2020 рік", вже затверджений підкомітетом з питань оборони комітету з асигнувань Палати представників Конгресу США. Цей проект передбачає виділення ще $250 млн. Загальний же обсяг допомоги США Україні, запланований на 2020 р., становить $700 млн.

Очевидно, що на рішення Трампа вплинув ряд факторів, а саме:

- США вкрай незадоволені можливою угодою про продаж більше 50% акцій заводу "Мотор Січ" двом китайським компаніям;

- Трамп готується до виборів 2020 р., а один з традиційних пунктів його передвиборної програми - жорстка бюджетна економія і настільки ж жорстке просування американських інтересів по всьому світу;

- Трамп виступає за повернення Росії в G8;

- нова влада в особі Володимира Зеленського не вселяє довіри Вашингтону.

Реклама на dsnews.ua

Законно у зв'язку з цим поставити і питання про те, наскільки сьогодні інтереси США на українському напрямку взагалі збігаються з інтересами України. Слідом за цим ми отримуємо ще одне питання: а хто, власне, в Україні висловлює зараз її інтереси?

Спробуємо у всьому цьому розібратися. Почнемо з гри, яку веде адміністрація Трампа.

У Трампа складне становище: за опитуваннями він програє всім можливим суперникам-демократам. Звичайно, до президентських виборів, запланованих на 3 листопада 2020 р., ще багато часу, так що становище аж ніяк не катастрофічне. Навпаки, у Трампа величезні, близькі до 100%, шанси піти на другий термін, але тільки за умови, що він дуже постарається. А значить, Трампу потрібні перемоги, як на внутрішньо-, так і на зовнішньополітичному напрямках. Звідси і теми мексиканської стіни, часткового повернення смертної кари, впливу на Китай і на його сусідів, миру на Близькому Сході. Російська тема, пов'язана насамперед із підкоренням агресивних устремлінь Кремля і, по можливості, з прив'язкою Росії до Заходу для подальшого використання в грі проти Китаю. Як мінімум - здача Китаю найменшого числа російських ресурсів і тих залишків радянських технологій, які ще не втратили цінності. В якості приватних питань у велику російську тему входить і російсько-українська, включаючи повернення Росії в G8, а в перелік заходів щодо недопущення Китаю до радянськими технологіями - бажання не допустити операцію з продажу "Мотор Січі".

Але тут є важливий нюанс. Всі ці теми у виконанні Трампа повністю укладаються в рамки стратегічних інтересів США. Іншими словами, при всій орієнтації на результат виборів Трамп, тим не менш, залишається політичним голосом США як держави і нації. Його власні інтереси, як і інтереси Республіканської партії, ні в чому не вступають в протиріччя з інтересами США як цілого. А самі США, при всьому різноманітті їх населення, настільки ж безсумнівно існують як ціле, всередині якого різні групи змагаються між собою, але ні одна не виступає проти США як таких.

А в Україні ми спостерігаємо іншу картину. Стратегічно її сьогодні ніхто не представляє. Хоча, здавалося б, очевидний безпрецедентне згуртування українського суспільства: 73% підтримки Володимира Зеленського у другому турі і 254 мандати з 450 у Верховній Раді, віддані "Слузі народу".

Але ці результати носили протестний характер. Нагромаджена недовіра до старих політичних еліт обернулося для них електоральної катастрофою, і на їх місці виникла порожнеча. Те, що ця порожнеча отримала повну владу, не обмежену нічим, і може при бажанні переписати Конституцію до будь-якого виду, аж до введення монархії, лякає вже саме по собі.

Ще більше лякає те, що Зеленський та його "слуги" не мають видимої стратегії розвитку України як незалежної і демократичної держави. Навпаки, вони послідовно дискредитують демократичні інститути, перетворюючи їх в шоу, і виявляють всі ознаки набирає чинності авторитаризму. І якщо з авторитаризмом США ще могли б змиритися, то непередбачуваність влаштувати їх не може.

Іншими словами, США, бачачи, що команда Зеленського не зараховує українську незалежність, державність, національне будівництво до цінностей першого ряду - а це важко не побачити, в українсько-американському діалозі залишилися без співрозмовника. А до діалогу особисто з Зеленським вони теж поки не готові, ще не побачивши в ньому серйозного і тривалого гравця.

Звичайно, було б несправедливо звинувачувати в цій ситуації ні особисто Зеленського, ні його ефемерну партію. Вони лише продукти згоряння старих еліт, і їх поява на політичній сцені - фінал цієї пожежі.

Що буде далі - не ясно. Переживе роз'єднане українське суспільство цю кризу, не розпавшись остаточно на протистоять один одному групи, немає жодної впевненості. Що буде з Україною як з державою в результаті правління Зеленського, теж не ясно. Ясно лише, що всі можливі сценарії виглядають складно і лежать в діапазоні від нового Майдану і чергової зміни влади... але на кого? У всякому разі, не на представників громадянського суспільства, зацікавлених в успішному державному і національному будівництві. Таких сил, здатних взяти владу і втримати її, в Україні сьогодні немає. В самому найкращому випадку можливий сценарій 2014 р.: перемога однієї з олігархічних угруповань, ситуативно зацікавленої в державному зміцненні України, і її підтримка активною частиною суспільства, порядку 10%. Але другий після 2014 р., піднесення громадянської активності такого масштабу майже неймовірний. Занадто багато втоми і розчарування накопичилося в Україні.

Інші варіанти багато гірше: від громадянської війни різного ступеня інтенсивності до встановлення популістської диктатури, схильної до зближення з Росією і Китаєм, при підтримці частини ЄС, втомленою від російських санкцій.

Зрив України в такий штопор може статися якраз до президентських виборів 2020 р., вдаривши по шансах Трампа на переобрання. Так чи варто йому зараз вкладати в Україну мільярди доларів? Не краще пригальмувати, озирнутися, переконатися в тому, що США ще здатні впливати на ситуацію в Україні, нарешті, знайти силу, з якою можна вести довготривалий діалог. За цим і приїжджав в Україну Болтон.

Підсумки поїздки, швидше за все, підтвердять рішення, вже прийняте в США: тимчасово відступити, давши Україні та Молдові почати ковзання до Росії, - і перетворивши його в головний біль Кремля. Після п'яти років війни Україна не може просто капітулювати - це викличе в ній внутрішній вибух, а торг з українською владою, навіть готової на часткову капітуляцію, але стурбованої збереженням особи, обіцяє Москві не менше проблем, ніж пряме протистояння.

Коли ж Росія втомиться від цих проблем, а в Україні зросте невдоволення зростаючим зближенням з Москвою, США оберуть момент для повернення до української теми. Але патріотам України в очікуванні цього моменту доведеться пережити чимало гірких хвилин.

    Реклама на dsnews.ua